Формування уявлень про розмір предметів. Діти сьомого року життя вчаться виділяти розмір як самостійну ознаку предмета, визначати її на око і за допомогою вимірювання

Діти сьомого року життя вчаться виділяти розмір як самостійну ознаку предмета, визначати її на око і за допомогою вимірювання. Внаслідок цього у них форму­ється уявлення про відносність розміру.

Вони мають сприймати не тільки порівняльний роз­мір двох або кількох предметів, розміщених на однако­вій відстані від того, хто сприймає,, а вміти виділяти і позначати словом розміри в горизонтальному І верти­кальному напрямах під тим самим кутом зору, тобто протяжність у довжину, ширину, висоту, визначати тов­щину і масу предметів. Набутий дітьми практичний досвід дає їм змогу визначати справжні розміри предме­тів залежно від відстані, з якої вони сприймаються, а також порівняльні розміри двох предметів, розміщених на різній відстані від того, хто сприймає. При цьому вони одночасно виділяють два-три параметри розміру і порівнюють предмети одночасно за цими параметрами. Таким чином у дітей формується уявлення про віднос­ність розмірів предмета. Так, дітям для порівняння про­понують кілька предметів з різними тими чи іншими па­раметрами. Наприклад, порівнюючи однакові за розмі­ром, але різні за масою предмети, діти встановлюють, що дерев'яна кулька легша, ніж залізна, проте важча від пластмасової. Або, шикуючись у колону, діти зазна­чають, що Сашко вищий зростом, ніж Наталка, проте нижчий від Михайлика.

Орієнтування дітей одночасно на кілька різних роз­мірів формує в них здатність аналізувати, знаходити спільне й відмінне. Наприклад, діти порівнюють короб­ки, однакові за довжиною, проте різні за шириною й ви­сотою. При цьому вони зазначають: «Червона коробка ширша, ніж синя, проте нижча від неї. Разом з тим чер­вона коробка вужча, ніж зелена, але вища від неї. Зе­лена і синя коробки однакові за довжиною і шириною, проте відрізняються за висотою». Вихователь постійно звертає увагу на точне використання дітьми терміно­логії.

Навчання вимірювання здійснюється насамперед у напрямі поглиблення понять «міра», «відкладання мір», «результат вимірювання», а також як удосконалення самої діяльності, пов'язаної з вимірюванням. Діти ви­мірюють простою складеною мірою, поєднують вимірю­вання й лічбу (число), розуміють, що довжину вимірю­ють лінійкою, метром; об'єм вимірюють літром, масу — кілограмом.

Так, на одному із занять вихователь учить дітей ви­мірювати довжину складеною мірою. Вихователь звер­тається до дітей: «Для занять з аплікації нам треба ви­готовити смужки паперу однакової довжини так, щоб моя міра (показує її) вміщувалась на кожній з них по три рази. Проте у вас немає такої міри, у вас є менші. Давайте порівняємо мою і ваші міри. (Діти порівнюють міри між собою і з мірою вихователя). Порівняння по­казало, що ваші міри в два рази менші, ніж моя, а моя — у два рази більша, ніж ваші. Як ви гадаєте, ва­ших мір треба буде більше чи. менше? Звичайно більше. У скільки разів? Правильно, у два рази. А як ми лічи­тимемо? Правильно, кожні дві маленькі міри братимемо за одну велику». На смужці паперу діти відкладають свої міри пара­ми однакового кольору і лічать пари: дві, чотири, шість. На цьому етапі навчання, вимірюючи складеною мірою, діти використовують кілька однакових мір. Вони їх на­кладають, а потім лічать, беручи одну велику за дві (три) маленькі міри, при цьому лічать пари (трійки) або нав­паки: беручи дві (три) менші міри за одну велику.

Так само на наступних заняттях діти вимірюють рід­кі й сипкі речовини, фіксують кожну свою мірку окре­мо, лічать парами, трійками.

Наступний етап у навчанні вимірювання складеною мірою пов'язаний з фіксуванням відмірювання рисочка­ми або фішками.

Наприклад, треба виміряти довжину смужки, проте у дітей є не скільки завгодно мір, як було раніш, а всьо­го дві або три (залежно від співвідношення із складеною мірою). Після того як дитина відкладає дві (три) міри, вона ставить рисочку або фішку, потім знімає свої міри і знову накладає їх, тепер уже від поставленої рисочки (позначки). Потім дитина лічить кількість вимірювань, спираючись на лічбу групами: два, чотири, шість або три, шість, дев'ять. Такі вправи дають змогу сформувати у дітей вміння вимірювати І лічити відкладені міри одно­часно.

На одному із занять вихователь організовує вимірю­вання складеною мірою.

«Сьогодні ми допоможемо дітям середньої групи, вони попросили нас виготовити смужки паперу різного кольору для конструювання. Всі смужки мають бути однакової довжини. Треба щоб на кожній смужці вкла­далося вісім ось таких умовних мір (показує міру, що дорівнює половині тієї міри, що є у дітей). Якщо ми по черзі вимірюватимемо однією мірою, на це піде багато часу. Давайте порівняємо ваші міри з моєю».

Діти порівнюють, визначають, що їхня міра удвічі довша (більша), ніж та, що є у вихователя. Потім вони відкладають одну міру, а поряд кладуть дві іграшки. Кожна іграшка показує, що відкладено одну коротку міру., Відклавши чотири умовні міри, що дорівнюють восьми меншим, діти відрізають частину смужки, що залишилася.

«Скільки разів відкладали велику міру на смужці паперу? Скільки разів на цій смужці можна було б від­класти маленьку міру?» У кінці заняття діти доходять висновку, що результат вимірювання (кількість вимірювань) залежить від міри: чим більша міра, тим менший результат (кількість вимірювань).

Аналогічно вихователь учить дітей вимірювати об'єм сипких і рідких речовин, складеною мірою. Поступово під впливом цілеспрямованого навчання у них форму­ються навички одночасно виконувати два види діяль­ності: лічбу і вимірювання.

У процесі навчання треба варіювати вправи: то ді­ти вимірюють меншими мірами,,а лічать великими (пара­ми, трійками), то, навпаки, вимірюють великими, а лі­чать меншими. Наприклад, насіння відмірюють чайними ложками, відсипають їх по дві на одну купку і лічать: одна, дві; три або, навпаки, вимірюють столовими, а лі­чать чайні: дві, чотири, шість (парами).

Уся ця робота розглядається як своєрідна пропедев­тика у формуванні уявлень про функціональну залеж­ність розміру, міри і добутого результату. Внаслідок таких знань у дітей закладається фундамент розуміння числа як відношення розміру до вибраної міри, до осно­ви лічби.

Робота з демонстраційним матеріалом завжди пере­дує самостійній роботі дітей з роздавальним матеріалом. При цьому практичні дії обов'язково супроводять сло­весним поясненням і наступним узагальненням, виснов­ками.

Блок самоперевірки.