Суть та ознаки держави. 2 страница

За тоталітарного політичного режиму громадянське суспільство взагалі відсутнє. За таких умов суспільство не здійснює політичного впливу на державну організацію. Це пояснюється необмеженим державним контролем над суспільним і приватним життям, коли держава стає власником всіх засобів виробництва, підпорядковує наявні громадські організації.

В умовах панування тоталітарного режиму не держава існує для людей, а люди для держави. Людина в тоталітарній державі перетворюється на “абсолютного громадянина”, а згодом – у підданого, безсилого і безпорадного перед апаратом насильства і примусу. Народ стає “масою” і набуває ознак “натовпу”. Наприклад, у колишньому Радянському Союзі громадські організації створювались під егідою державно-партійного апарату та повністю йому підпорядковані. Вони виконували функцію своєрідного засобу контролю над діяльністю більш-менш орієнтованих на суспільно-політичні справи, активних громадян.

Після проголошення незалежності України відновився процес формування громадянського суспільства. Чинниками його формування в Україні є: 1) вільні та альтернативні політичні вибори, 2) незалежні (насамперед від органів влади) засоби масової інформації, 3) розвиток місцевого самоврядування, 4) політичні партії, здатні представляти групові інтереси.

Однак, виділяють окремі негативні тенденції в формуванні українського громадянського суспільства.

По-перше, в Україні органи влади різного рівня діють неефективно. Численні міністерства, відомства, державні комітети, підкомітети, комісії, тощо демонструють неспроможність вивести країну із системної кризи, наслідком чого був динамічний процес відчудження громадян від держави, влади і політики. За висновками вітчизняних політологів та соціологів, серед постсоціалістичних європейських держав Україна залишається в числі “лідерів” за рівнем недовіри населення до владних структур. Що свідчить про неефективність функціонування владної піраміди громадянського суспільства.

По-друге, в Україні на сьогодні політичні партії не достатньо сприяють належному встановленню каналів звязку між державою і громадянами. Чимало партій, особливо під час виборчих кампаній, намагаються показати себе представниками інтересів усього народу, а не певних соціальних груп, що є недалекоглядним популістським кроком. Свідченням цього є досвід Народного руху України та Української республіканської партії, інших націонал-демократичних сил. На початку 90-х рр. вони позиціонували себе захисниками інтересів “всього народу”, а не окремих верств суспільства. В результаті, зараз ці партії є на узбіччі політичного життя. Отже, характерна для розвиненого громадянського суспільства система представництва інтересів різних груп населення у вигляді об’єднань громадян, в Україні не працює.

По-третє, особливостю соціальної структури сучасної України є відсутність вагомого прошарку середнього класу. Це провокує зубожіння численних верств населення, поляризацію багатства і бідності. Понад 65% населення України є бідними й існують в умовах крайньої невизначеності та непевності. Через несформованість середнього класу, розшарування суспільства частина населення поступово розчаровується в демократичних цінностях, впевнене у неможливості громадян впливати на функціонування органів державної влади. Відповідно, така важлива передумова становлення громадянського суспільства як високий рівень добробуту населення в Україні не реалізується.

Формування громадянського суспільства в Україні як стратегічна мета розвитку держави буде досягнута завдяки розвитку національної духовної культури на основі принципів ідейного й політичного плюралізму, національних і світових культурних надбань, а також через усунення негативних ментально-психологічні нашарувань у свідомості українського населення, зумовлених тоталітарною суспільно-політичною практикою, через вміле поєднання елементів загально-цивілізаційного досвіду з віковими традиціями української культури.

Таблиця 14.2.

Принципи правової держави

верховенство права

підзаконність державної влади

охорона державою природних прав людини та громадянських свобод

визнання державою пріоритетності прав та інтересів особи

рівність закону для всіх і рівність усіх перед законом

дотримання “правил гри” суб’єктами політичного процесу

взаємна відповідальність держави і особи

поділ влади на законодавчу, виконавчу і судову

незалежність судів та суддів від органів державного управління

наявність ефективної системи захисту прав людини

наявність ефективних форм контролю за дотриманням законів

Схема 14.1.

Функції громадянського суспільства

Схема 14.2.

Суб’єкти громадянського суспільства

Схема 14.3.

Ознаки громадянського суспільства

Схема 14.4.

Інститути громадянського суспільства

Питання для самоконтролю

1. Назвіть теоретиків концепції правової держави.

2. Виділіть та охарактеризуйте принципи правової держави.

3. Які інститути громадянського суспільства Ви можете назвати?

4. Назвіть суб’єктів громадянського суспільства.

5. Назвіть ознаки громадянського суспільства.

6. Які функції виконує громадянське суспільство?

7. Які особливості взаємодії держави і громадянського суспільства в демократичних державах?

8. Назвіть чинники формування громадянського суспільства в Україні?

Рекомендована літеретура

1. Бабкіна О.В., Горбатенко В.П. Політологія. – К.: КМ Академія, 2002. – 528 с.

2. Піча В.М., Хома Н.М. Політологія: Підручник для студентів вищих закладів освіти. 5-те вид., стереот. – Львів: Новий світ-2000, 2008. – 304 с.

3. Політологія: Навч. посібник / О.О.Волинець, М.П.Гетьманчук, В.В.Гулай, С.І.Дорошенко, І.Р.Малик, О.Ю.Мороз, Р.Я.Пасічний, О.В.Піскорський, П.П.Ткачук, В.І.Харченко. – Львів: Вид-во НУ “Львівська політехніка”, 2005. – 360 с.

4. Політологія. Кн. перша: Політика і суспільство. Кн. друга: Держава і політика / А.Колодій, Л.Климанська, Я.Космина, В.Харченко. – 2-е вид., перероб. та доп. – К.: Ельга, Ніка-Центр, 2003. – 664 с.

5. Шляхтун П.П. Політологія (теорія та історія політичної науки): Підручник. – К., 2002. – 576 с.

Додаткова література

1. Буник М.З. Теоретико-методологічні аспекти співвідношення громадянського суспільства і держави // Українська національна ідея: реалії та перспективи розвитку. – 2006. – №18. – C. 17-22.

2. Громадянське суспільство / Культурологічний часопис “Ї”. – 2001. – №21. – 278 с. http://www.ji.lviv.ua/pdf/21.pdf

3. Габермас Ю. Структурні перетворення у сфері відкритості: дослідження категорії громадянське суспільство. – Львів: Літопис, 2000. – 318 с.

4. Карась А.Ф. Філософія громадянського суспільства в класичних теоріях і некласичних інтерпретаціях. – К.; Львів: ВЦ ЛНУ ім. І.Франка, 2003. – 520 с.

5. Колодій А.Ф. На шляху до громадянського суспільства. Теоретичні засади й соціокультурні передумови демократичної трансформації в Україні. – Львів: Вид-во “Червона Калина”. – 2002. – 276 с.

РОЗДІЛ 15. ФОРМА ДЕРЖАВИ

1. Форма держави: поняття та складові елементи.

2. Форма державного правління.

2.1. Монархічна форма правління.

2.2. Республіка як форма правління.

3. Державно-територіальний устрій.

1. Форма держави: поняття та складові елементи.

В різних державах її структура має переважно однакове призначення, однак практична реалізація впливу органів влади на особисте і суспільне життя громадян має різні наслідки і часто є доволі відмінною у різних країнах. З метою виокремлення та систематизації різноманітних держав в політичній науці використовують поняття форма держави – сукупність найбільш загальних ознак держави, які зумовлені різними способами організації влади.

На творення певної форми держави має вплив цілий ряд чинників:

а) співвідношення політичних сил; б) історичні традиції, політична культура, сукупність інститутів минулого, що перейшли у спадщину; в) геополітичне становище країни; г) особа державного лідера.

Термін „форма держави” є складним, синтетичним поняттям і розкривається через три вужчі характеристики:

- форму державного правління (інституціональна характеристика організації влади);

- державно-територіальний устрій (територіальна характеристика організації влади);

- політичний режим (функціональна характеристика організації влади).

Форма державного правління – певний спосіб організації верховної влади в державі, який визначається джерелами походження, порядком формування та правовим статусом вищих органів влади і обумовлює їх структуру, принципи взаємовідносин і співвідношення сфер компетенції кожного з них.

Державно-територіальний устрій – територіально-політична організація держави, що визначається політико-правовим статусом її терторіальних складових частин та принципами їх взаємовідносин з центральними органами влади і між собою.

Політичний режим – спосіб функціонування державної влади, система методів і прийомів її реалізації, які визначають характер відносин між владою та народом, рівень правової захищеності особи, виявляють ставлення владних структур до правових основ своєї діяльності.

2. Форма державного правління.

2.1. Монархічна форма правління.

За формою державного правління держави поділяються на два основні різновиди – монархія та республіка.

Таблиця 15.1.

Основні відмінності між республікою і монархією.

Монархія	Республіка
- влада передається по спадковості	- влада формується шляхом виборів
- влада є безстроковою (монарх править до смерті)	- влада є строковою (президент обирається на конкретний обмежений термін)
- влада монарха не є похідною від будь-якої іншої влади	- влада президента є похідною від парламенту або виборців
- монарх непідзвітний за свої дії перед законом	- президент відповідає за свої дії перед законом

Варто зауважити, що остання відмінність між республікою і монархією діє тільки стосовно абсолютної монархії.

Монархії поділяються на необмежені (абсолютні) та обмежені (конституційні). В абсолютній монархії вся повнота влади зосереджена в руках монарха, який одноосібно призначає уряд, що виконує його волю. Представницькі інститути відсутні. В наш час абсолютна монархія збереглася в Саудівській Аравії, Об’єднаних Арабськх Еміратах, Катарі, Омані та ін.

В конституційних монархіях в компетенції монарха є лише ті повноваження, які визначені за ним конституцією. В залежності від обсягу повноважень монарха конституційні монархії, в свою чергу, поділяють на дуалістичні і парламентські.

В дуалістичних монархіях (Йорданія, Кувейт, Марокко) влада поділена між монархом і парламентом. Повноваження монарха обмежуються у сфері законодавства. Однак він може видавати власні укази, що мають силу закону та відхиляти закони, прийняті парламентом. Повноваження монарха у виконавчій сфері дещо ширші. Так, у компетенції монарха є призначення уряду, який він може звільнити у будь-кий час. Уряд є відповідальний і перед монархом, і перед парламентом.

Наступним різновидом обмеженої монархії є парламентська монархія (Великобританія, Бельгія, Іспанія, Швеція, Японія і т.д.). В даному випадку обсяг повноважень короля чи імператора є настільки незначним, що швидше можна говорити про збереження „символу монархії”, ніж про монархічну форму державного правління. Система правління в парламентських монархіях нагадує спосіб урядування в парламентській республіці.

Таблиця 15.2.

Основні відмінності між дуалістичною і парламентською монархіями.

Критерії	Дуалістична монархія	Парламентська монархія
Статус монарха	Глава держави і глава виконавчої влади	Глава держави
Формування уряду	Одноосібно монархом	Формально монархом, але лише за пропозицією більшості парламенту
Підзвітність уряду	Монарху	Парламенту
Перша особа в державі	Монарх	Прем’єр-міністр
Вплив монарха на законодавчу владу	Право абсолютного вето та розпуску парламенту	Право розпуску парламенту за пропозицією уряду

Варто зазначити, що окремо також виділяють теократичну монархію, в якій політична і духовна влада зосереджена в руках однієї особи чи групи (Ватикан, Катар, Бахрейн та ін.).

2.2. Республіка як форма правління.

Найпоширенішою формою державного врядування в сучасному світі є республіка.

Республіка – це форма правління, за якої найвища державна влада здійснюється виборними органами, що обираються населенням на певний визначений термін.

Представницькі повноваження обраного глави держави виконуються за дорученням виборців, парламенту або іншого органу, перед якими він є відповідальним. Повноваження глави держави є обмежені в часі.

Розрізняють три види республік:

- президентська – США, Мексика;

- парламентська – ФРН, Італія;

- парламентсько-президентська (змішана) – Франція, Україна, Росія.

Таблиця 15.3.

Порівняльна характеристика основних різновидів республік.

Критерії	Президентська республіка	Парламентська республіка	Президентсько-парламентська (змішана) республіка
Глава виконавчої влади	Президент	Прем’єр-міністр	Президент або Прем’єр-міністр
Наявність посади Прем’єр-міністра	Відсутня	Присутня	Присутня
Співвідношення гілок влади	Рівні і незалежні	Законодавча влада вища, виконавча похідна	Рівні, існування вагомих важелів впливу гілок одна на одну
Вибори Президента	Народом	Парламентом або спеціальним органом	Народом
Формування уряду	Президентом	Парламентом	Спільно Президентом і парламентом
Підзвітність уряду	Президенту	Парламенту	І Президенту, і парламенту
Вплив Президента на законодавчу владу	Право вето	Право розпуску парламенту за погодженням з урядом	Право вето, право розпуску парламенту, право законодавчої ініціативи

3. Державно-територіальний устрій.

За державно-територіальним устроєм всі держави поділяються на прості (унітарні) і складні.

Унітарна – єдина держава, територіально-адміністративні частини якої не мають власного суверенітету і політичної самостійності, є найпоширенішою формою державно-територіального устрою. Поділ території на адміністративні одиниці, статус керуючих ними органів визначається загальнодержавними правовими нормами.

Унітарні держави мають декілька підвидів:

- держави в яких керівництво на місцях здійснюється призначеними центром урядовцями при відсутності виборних місцевих органів;

- держави в яких є виборні місцеві органи, але їх діяльність контролюється представниками центральної влади (Франція, Японія);

- держави в яких центральні владні структури здійснюють опосередкований контроль над виборними органами місцевого управління (Великобританія, Нова Зеландія);

- держави, де органам місцевого самоврядування надані найширші повноваження у розв’язанні питань економічного, соціального та культурно-духовного розвитку;

- держави з адміністративно-територіальними автономіями (Данія, Іспанія, Італія, Україна).

Федерація – союзна держава, яка складається з державних утворень, що наділені певною політичною і юридичною самостійністю. Члени федерації мають право в межах своєї конституції створювати парламенти та уряди, видавати закони, встановлювати податки, запроваджувати своє громадянство. Розподіл повноважень між федерацією та її суб’єктами регламентується федеральними законами та конституцією, які зберігають своє верховенство в межах федерації.

Федеральні органи влади вирішують питання оборони, зовнішньої політики, фінансового регулювання, грошової системи, соціального захисту та ін. Здебільшого суб’єкти федеративних держав не мають права виходу з федерації (Австрія, Австралія, ФРН, США, Росія), а якщо таке право і існує (Канада) то механізм виходу дуже складний.

Конфедерації – це союзи суверенних держав, що укладаються з метою реалізації спільної мети, як правило зовнішньополітичної чи оборонної. Суб’єкти конфедерації зберігають основну частину свого суверенітету, державну самостійність, делегуючи конфедерації лише обмежений перелік повноважень. Рішення керівних органів конфедерації реалізуються лише за згоди і через власні інституції кожної держави-учасника союзу. Конфедерація формує свої фінанси за рахунок внесків держав-членів.

Сьогодні конфедеративні держави є рідкісним явищем, швидше, вони існували як перехідна форма до федерації (Швейцарія до 1848р, США у 1776-1787рр., Німецький союз у 1815-1867 рр.). Деякі політологи вважають, що така міжнародна організація як Європейський союз є наближено до конфедерації (слабкою конфедерацією).

Імперії – насильно створені складні держави, що досить часто мають деспотичні форми правління. В залежності від рівня розвитку комунікацій, могутності метрополії, політичного режиму, здатності підлеглих до спротиву обсяг повноважень складових частин імперії та ступінь їх інтегрованості може бути різним. Імперії були притаманні для минулих епох і вважаються багатьма дослідниками формами, що передували федераціям.

Що стосується третьої складової форми держави – політичного режиму, то він детально розглядатиметься в наступному розділі.

Таблиця 15.4.

Порівняльна характеристика основних різновидів сучасних форм державно-територіального устрою.

Ознаки	Унітарна держава	Федерація	Конфедерація
Конституція	Єдина	Конституції суб’єктів федерації приймаються на основі загальнодержавної	Конституції суб’єктів на основі конституційного договору
Система влади	Єдина	Суб’єкти мають власну систему влади	Центральна влада відсутня, є спеціальні органи для координації дій
Територія	Єдина	Складається з території суб’єктів федерації	Єдина територія відсутня
Громадянство	Єдине	Єдине (поряд існує громадянство суб’єктів	Єдине громадянство відсутнє
Система права	Єдина	Єдина (суб’єкти можуть мати власні підсистеми)	Єдина правова система відсутня
Валюта	Єдина	Єдина	Кожен суб’єкт має власну валюту
Право виходу зі складу	Відсутнє	Відсутнє (або дуже ускладнене)	Існує право виходу

Схема 15.1.

Форма держави та її складові

Питання для самоконтролю

1. Через які складові розкривається термін «форма держави»?

2. Що таке форма державного правління?

3. Які види держав за формою державного правління ви знаєте?

4. Чим відрізняється республіка від монархії?

5. Які ви можете назвати різновиди монархій?

6. Які види республік ви знаєте?

7. Що таке державно-територіальний устрій?

8. Назвіть види держав за державно-територіальним устроєм.

9. Розкрийте поняття політичного режиму.

Рекомендована літеретура

1. Гелей С., Рутар С. Політологія: Навч. посіб. – К.:Знання, 2007. – 309 с.

2. Мала енциклопедія етнодержавознавства /За ред. Ю.І. Римаренка. – К., 1996. – 942 с.

3. Основи політичної науки. Курс лекцій / За редакцією Б.Кухти. – Львів: Кальварія, 1996. – 238 с.

4. Піча В.М., Хома Н.М. Політологія: Підручник для студентів вищих закладів освіти. – Львів: Магнолія Плюс, 2005. – 304 с.

5. Політологічний енциклопедичний словник – К.: Генеза, 1997. – 400 с.

6. Політологія: Навчальний посібник / Волинець О.О., Гетьманчук М.П. та ін. – Серія «Дистанційне навчання». – № 28. – Львів: Видавництво НУ «Львівська політехніка», 2005. – 360 с.

7. Політологія: Підручник для студентів вищих навчальних закладів / За ред. О.В.Бабкіної, В.П.Горбатенка. – К. Академія, 2003. – 528 с. (Альма-матер).

8. Політологія / За ред. А.Колодій. – К.: Ельга, Ніка-Центр, 2003. – 664 с.

9. Рудич Ф.М. Політологія: Підручник. – К.: Либідь, 2005. – 478 с.

10. Словник-довідник політологічних термінів / За ред. Гетьманчука М.П., Ткачука П.П. – Львів: ЛІСВ, 2006. – 228 с.

11. Шляхтун П.П. Політологія (теорія та історія політичної науки): Підручник. – К.: Либідь, 2002. – 576 с.

Додаткова література

1. Зайчук О.В. та ін. Теорія держави і права. Академічний курс. – К., 2006. – 688 с.

2. Рутар С. Держава як основний елемент політичної системи // Розбудова держави. – 1993. – №7.

3. Рябов С. Політологічна теорія держави. – К.: КНЕУ, 1996. – 201 с.

4. Шаповал В. Державний лад країн світу. – К., 1999.

РОЗДІЛ 16. ДЕМОКРАТІЯ ТА ДЕМОКРАТИЧНІ ПОЛІТИЧНІ РЕЖИМИ.

1. Поняття про демократію. Античне і сучасне розуміння демократії.

2. Політичні принципи демократії.

3. Концепції демократії.

4. Основні ознаки демократичного політичного режиму.

1. Поняття про демократію. Античне і сучасне розуміння демократії.

У різні історичні епохи, в різних державах в поняття "демократія" вкладався різний зміст. І нині, дана категорія є найбільш багатозначною, багатоаспектною та багатогранною.

Термін „демократія”( грец.demokratia – влада народу, від demos – народ і kratos – влада) означає народовладдя. Вперше цей термін зустрічається у творчості давньогрецького мислителя Геродота. У Стародавній Греції демократія визначалась як особлива форма організації держави, за якої влада належить не одній особі (чи групі осіб), а народу (зокрема,–усім вільним громадянам античного міста-полісу).

Проблема демократії та її ролі у суспільно-політичному житті є однією із центральних у політології. Науковці наголошують на багатозначності терміну, який використовується в наступних значеннях:

1. Демократія як форма політичної організації суспільства, що грунтується на визнанні народу джерелом влади, участі громадян у процесі прийняття рішень, гарантованості прав і свобод особи, забезпеченні права громадян на контроль за діяльністю владних структур, здійсненні публічної підзвітністі правителів громадськості, реалізації принципів представництва інтересів усіх суспільних груп.

2. Демократія як тип політичного режиму.

3.Демократія як тип і форма організації будь-якого суспільного об’єднання (партії, організації, асоціації), що функціонує на засадах рівності своїх членів, періодичної виборності керівних органів та прийняття рішень більшістю (партійна, профспілкова, виробнича та інша демократія).

4.Демократія розглядається як ідеал суспільного устрою, що базується на певній системі цінностей (свободи, політичної рівності, народного суверенітету, поваги до прав людини, правової захищеності особи, участі громадян в управлінні державою тощо).

5.Перетворюючись із світоглядного ідеалу в цілі політичної діяльності демократія набуває ознак громадського руху за відповідні світоглядні цінності (національно-демократичного, соціально-демократичного, ліберально-

демократичного, християнсько-демократичного тощо).

Отже, термін „демократія” є одним з найбільш розповсюджених, багатоаспектних і багатозначних понять як політичної теорії так і політичної практики.

Узагальнюючи багатоманітність трактувань, зазначимо, що демократія –

- це організація та функціонування державної влади на засадах визнання народу її джерелом і носієм, на прагненні забезпечити справедливість, рівність і добробут усіх при розв"язуванні проблем і питань суспільного врядування;

-це форма суспільного ладу, заснована на участі громадян в процесі прийняття рішень через пряме народовладдя і делегування свого суверенітету представницьким і виконавчим органам влади, за якої гарантуються права і свободи особистості і меншин, забезпечується право громадян на контроль за діяльністю владних структур, реалізуються принципи поділу влади та представництва інтересів всіх соціальних груп;

-це форма організації та функціонування політичної системи, за якої існують рівні можливості для здійснення прав і свобод кожного члена суспільства.

Залежно від ступеня участі народу в управлінні суспільними справами, демократія може функціонувати у певних організаційних формах – прямій (безпосередній) та представницькій.

Пряма (безпосередня) демократія передбачає безпосереднє волевиявлення народу при виробленні та прийнятті державних рішень (на зборах, референдумах, плебісцитах, всенародних обговореннях тощо).

Представницька демократія – форма здійснення державної влади через виборні органи та вільно обраних представників, які діють від імені своїх виборців та підзвітні їм. Представницька демократія передбачає опосередковану участь громадян у прийнятті рішень шляхом вибору ними своїх представників в органи державної влади.

Історично первинною формою демократії вважається демократія, яка виникла і функціонувала у античних містах-полісах в 5 ст до н.е. Добу античності часто називають класичним періодом полісної організації суспільства.

Античний поліс – це місто-держава, певна форма соціально-економічної і політичної організації суспільства у Стародавній Греції та Стародавній Італії, що об"єднував вільних громадян міста. Поліс мав власні форми політичного устрою, звичаї, традиції, право. Брати активну участь у політичному житті поліса – було обов"язком кожного громадянина.

Початки демократичного врядування прийнято пов’язувати з реформами Солона у VI столітті до н.е. Однак особливого розвитку демократія набула в Афінській державі часів Перікла (490-429 рр. до н.е.), якого називають "батьком афінської демократії". В Афінській державі вирішення усіх важливих суспільних питань та загальнодержавних справ відбувалось на народних зборах, до участі у яких залучались громадяни полісу. Суспільне життя характеризувалось значним інтересом людей до політики та їхньою високою політичною активністю. Політика для афінянина не була віддаленим та відчуженим об"єктом, а сприймалась, як частина життя. Однак варто зазначити, що громадянство в ті часи було дуже обмеженим і його мало далеко не все населення держави, як у сучасних демократіях.

Отже, основними рисами античної демократії були: