Наукові концепції виникнення держави

Історико-державна наука дає нам уявлення про період появи перших держав на нашій планеті приблизно п'ятдесят сторіч тому.

У сучасній юридичній науці нараховується досить широке коло теорій, що пояснюють причини і процес походження держави. Загальна їхня кількість – близько півтора десятка. Серед найбільш розповсюджених і відомих (традиційних) можна назвати наступні:

1. Патріархальна. Прихильники цієї теорії (Конфуцій, Аристотель V-IV ст.ст. до н.е.) вбачають подобу в природно необхідній владі батька в родині (патріарха) і повноваженнями глави держави, підкреслюючи, що держава є закономірний продукт історичного розвитку патріархальної родини. Формування його проходить від початку формування патріархальної родини та громади – і далі через укрупнення родових об'єднань, і закріплення інститутів “майорату” та “намісництва”.

2. Теологічна. Прихильники цієї наукової концепції (Хома (Фома) Аквінський XII-ХІІІ ст.ст., Марсілій Падуанський, Жак Маритен) причиною появи держави називають “слово Боже”, тобто “держава є результат ходіння Бога у миру”. При цьому держава в їхньому розумінні – це явище, дане людям від Божої волі, і тому повинно ними сприйматися беззастережно, покірно, безумовно. “Державою” називається лише таке об'єднання суспільства, де влада світська об'єднана і підлегла владі церкви як виразнику богоугодної волі на землі.

3. Теорія насильства. (Л. Гумплович, К. Каутський, Е. Дюринг ХVІІІ-XIX ст.ст.) У цій концепції причиною формування держави називаються війни, захоплення більш войовничими племенами нових територій і племен, властивому процесу розвитку людства. У цьому вбачається прояв закону природи, що припускає підпорядкування сильними слабких, для закріплення поневолення яких і створюється держава як особливий апарат примусу. Прихильники цієї концепції знаходять підтвердження своїм висновкам в історії розвитку давньогерманских держав.

4. Договірна. Виражена в ідеях Т. Гоббса, Дж. Локка і Ш.-Л. Монтеск'є XVII-XVIII ст.ст., виділяє як основу, передумовою формування держави “природний стан суспільства” – тобто “війна всіх проти всіх”. Вихід з такого стану суспільство знаходить у результаті договору між людьми, як прояв їхньої волі і розуму. Домовляючись про формування держави, члени суспільства добровільно передають управлінським структурам частину своїх прав. Водночас, прихильники цієї теорії вважають, що суспільство зберігає за собою право на повалення несправедливого правління, що не піклується про соціальний захист населення.

5. Психологічна. Розглянута в ідеях З. Фрейда, Г. Тарда, Л.І. Петражицького та інших учених XIX-XX ст.ст. Вони виводять причини виникнення держави з особливостей людської психіки, якій властива потреба підкорятися і наслідувати лідера; особистості, здатної керувати суспільством від народження. Держава –організація для здійснення такого керівництва.

6. Органічна. Ця теорія характерна для послідовників дарвінізму (Г. Спенсер). Держава розглядається як результат соціальної (органічної) еволюції, коли відбувається природний відбір у ході зовнішніх воєн і завоювань, що призводять до появи урядів, керуючих соціальним організмом, що уподібнюється організму людському.

7. Історико-матеріалістична. Найбільш повно розкрита згадана теорія в науковій статті Ф. Энгельса «Походження сім’ї, приватної власності і держави». У традиціях радянської і сучасної української юриспруденції цій темі приділяється найбільше значення. Прийнято пов'язувати її формування з іменами Ф. Егнельса, К. Маркса. Деякі положення цієї концепції зустрічаються і раніше в працях Л. Моргана. Держава, відповідно до цієї концепції, – це результат природного історичного розвитку суспільства. Подана концепція розрізняє європейський і східний шляхи розвитку держав.

Процес виникнення європейських держав відображається в наступних основних етапах розвитку суспільства. Перехід від кочового до осілого способу життя племінних об'єднань приводить до розвитку нових форм діяльності людини і першого “розподілу праці” (землеробство і скотарство). Удосконалювання знарядь праці призводить до формування ремісництва (другий “розподіл праці”). Спеціалізація в кожному з цих напрямків приводить до підвищення продуктивності праці й утворення так званого “надлишкового продукту”, тобто виробник створює більше продукту, ніж може спожити. Цей надлишковий продукт використовується для обміну між виробниками, що приводить до формування нового виду діяльності – торгівлі (третій “розподіл праці”). Накопичення надлишкового продукту в окремих групах суспільства, до якого додається наймана праця людей, формує основу майнового поділу суспільства на заможних і незаможних – тобто формування приватної власності. Це закономірно дає поштовх до експлуатації людини людиною і, відповідно, поділу на експлуататорів і експлуатованих. У результаті такого поділу виникає класове протиріччя. Інтереси й основні цілі таких класів (соціальних груп) споконвічно суперечливі. Спрямованість одних (заможних) на закріплення і розвиток свого переважного положення вступає в конфлікт зі спрямованістю інших (незаможних) до досягнення рівного з заможними правового й економічного становища. Іноді цей аспект згаданої теорії потрактовується як прагнення до загальної економічної і правової рівності (існують прихильники і рівності в бідності, і рівності в багатстві). У результаті розвитку цих протиріч виникає боротьба між класами, що приводить до формування держави як форми об'єднання всього суспільства, здатної на основі примусу і насильства, що діє в інтересах економічно пануючого класу, забезпечує існування цього суспільства як єдиної структури. Згодом пануюча частина суспільства, що володіє реальною публічною владою, формує власну структуру владних органів, реалізуючи в ній свій інтерес.

Розрізняють три основних напрямки втілення цієї теорії в процесі виникнення держав:

а) давньоафінський;

б) давньоримський;

в) давньогерманський.

Викладена вище концепція характеризує процес, властивий давньоафінському шляху виникнення держави.

Особливість давньоримського шляху розвитку держави була обумовлена таким каталізатором, як тривала боротьба плебеїв проти патриціїв, що прискорило розпад родоплемінного ладу.

Давньогерманский шлях утворення держави спирався на пряме насильство і формування протиборчих соціальних груп завдяки завоюванню чужих територій і підкоренню народів, що там жили. Як наслідок цього процесу – виникнення інституту «рабства». Управління захопленими територіями закономірно приводить до необхідності формування органів влади, що здійснюють функції керування і забезпечення влади різними засобами – аж до примусу.

Таким чином, виникнення держав континентальної Європи обумовлене, насамперед, поділом суспільства на протиборчі соціальні групи (класи).

На відміну від європейського шляху, східні держави формувалися в результаті накопичення ознак, що обумовили можливість розвитку первісних родових, общинних об'єднань до рівня державно-організованого суспільства.

Серед основних умов і причин виникнення східних держав слід виділити:

- специфічні природні кліматичні умови, що викликають необхідність проведення великомасштабних іригаційних робіт для розвитку поливного землеробства, що дає можливість виживати й економічно розвиватися общинним об'єднанням на цій території;

- трудоємність і тривалість таких робіт спричиняє необхідність об'єднання великих груп людей і використання великих територій для реалізації такої задачі;

- здійснення іригаційних робіт на великих територіях вимагає єдності в плануванні й організації, що породжує необхідність у централізованому керуванні великими групами людей, об'єднаних споконвічно кровними родинними зв'язками.

Поступове переростання апарату управління родоплемінними об'єднаннями, на тлі розвитку умов, зазначених вище, у структуру, що займається тільки владно-розпорядницькою діяльністю, складається з людей, які здійснюють це професійно, – породжує апарат державного управління і поступове його відокремлення від суспільства. Його професійні співробітники формують соціальну групу (панівний клас), що експлуатує працю родоплемінних, общинних об'єднань.

Поняття й ознаки держави

Держава – багатомірна категорія, відображення сутності і змісту якої пов'язане з необхідністю комплексного об'єднання невід'ємних ознак цього поняття, що вказують на особливість розвитку суспільства і форм його цивілізаційного удосконалювання.

У юридичній літературі сформувалася досить широка розмаїтість визначень (дефініцій) категорії держави. Одна група учених формулює згадане поняття шляхом алегоричного порівняння (наприклад, з апаратом придушення протиборчих класів), інші – шляхом виділення верховенства однієї з ознак (наприклад, держава як самоутворена форма об'єднання суспільства), треті – шляхом найбільш повного об'єднання зовнішніх характеристик поняття, без яких його існування неможливе. Відштовхуючись саме від такого філософського принципу, категорію “ держава” в юридичному сенсі сформулюємо в наступному вигляді:

Держава – це суверенне, політико-територіальне об'єднання суспільства, кероване апаратом управління, що виражає свою волю в загальнообов'язкових юридичних нормах і реалізує її за допомогою апарату примусу, податкової системи та інших інститутів, що забезпечують існування і реалізацію інтересів цього об’єднання як єдиної системи різноманітних соціальних груп. Таке розуміння держави припускає розгляд його загальних ознак з одночасним акцентуванням уваги на внутрішню структуру елементів його управління.

Основні ознаки держави

1. Суверенітет.

Ця ознака держави характеризує положення державної влади, указує на її внутрішню і зовнішню незалежність від будь-яких форм влади. Зовнішній суверенітет відображається в незалежності державної влади і держави в цілому від владного впливу інших держав та їхніх об'єднань у процесі здійснення своєї політичної влади. Внутрішній суверенітет відображається, насамперед, у незалежності державної влади від таких видів соціальних владних інститутів, як влада родини, влада партії, влада церкви, корпоративна влада, влада засобів масової інформації, влада кримінальних об'єднань. Крім того, внутрішній суверенітет указує на верховенство державної влади відносно цих видів соціальної влади, тобто більш високе її положення, обумовлене більшою повнотою владних функцій. Тільки державна влада має право на видання загальнообов'язкових юридичних норм. Тільки державна влада має право на здійснення законного примусу до виконання закону. Тільки державна влада має законне право на залучення правопорушника до юридичної відповідальності за скоєне правопорушення. Тільки державна влада має право на здійснення оподатковування. Суверенітет також відображає неподільність державної влади.

2. Апарат державної влади (управління).

Апарат державної влади – це характеристика, що відображає наявність у державі такої форми керування суспільством, що здатне здійснювати єдиний організуючий вплив на складну систему соціальних груп і об'єднань, що формуються в суспільстві. У зазначеній характеристиці є дві особливості. Державна влада та її апарат, тобто організація цієї влади, носять офіційний, публічний характер (мають легітимний статус). Суспільство наділяє апарат державної влади повноваженнями, що дозволяють вирішувати загальнодержавні питання і представляти інтереси суспільства. Така керуюча структура функціонує на основі визнання народом такої влади і законодавчого визначення меж і способів керування.

Відділення владних управлінських структур від усього суспільства вказує на їхню політичну властивість. Політичність державної влади й апарату цієї влади визначається наявністю не тільки самостійно відділеною від суспільства структури, але й наявністю складної системи інструментів здійснення влади. Взаємодія між різними соціальними групами в суспільстві, що відображає взаємний вплив ідеологічних вчень, формує зміст політики і політичної системи держави і суспільства. З одного боку, це характеризує прагнення певних суспільних об'єднань до влади в державі. З іншого боку, – неоднорідність самого суспільства, де можливе співіснування різних ідеологічних прагнень представників найрізноманітніших соціальних груп.

Апарат державної влади характеризується також наявністю в його складі професійних керівників, що здійснюють свою діяльність на основі спеціальних знань і досвіду у сфері управління. Крім того, апарат державного управління припускає наявність у ньому цілого комплексу владних інститутів: законодавчих органів, органів виконавчої влади, органів судової влади, контролю і нагляду, а також інших структур, що здійснюють свої функції, спираючись на систему юридичних норм і органи примусу.

3. Поширеність державної влади.

Ця ознака вказує на особливість впливу державної влади на всіх членів суспільства. Державна влада поєднує членів суспільства за допомогою громадянства, тобто властивості й інституту, що визначає зв'язок людини і суспільства з певною територією. У цьому сенсі державна влада поширюється через установлення правового статусу громадян. Поширеність державної влади виражається також у проникненні владного державного впливу в найрізноманітніші сфери суспільних відносин (зазвичай такі, що вимагають державно-владного втручання).

4. Територія.

Держава – це форма об'єднання суспільства, у якій влада апарату управління діє в межах певної території. Територія самої держави як географічне поняття не збігається з територією поширення державної влади. У цьому випадку йдеться не тільки про частину поверхні землі, але й про надра, водяні і повітряні простори, деякі території за межами державних кордонів (наприклад, посольства, дипломатичні представництва, консульства, морські та повітряні судна, що пересуваються під прапором держави, трубопроводи).

5. Населення (суспільство).

Держава характеризується як певна форма об'єднання суспільства. Населення держави – це така організація суспільства, де існує єднання інтересів, традицій, культури, обумовлених як єдністю нації, народності, системи родинних відносин, так і приналежністю до певної території (громадянством, підданством).

Ця територіальна спільність пов'язана, до того ж і наявністю в громадян єдиного комплексу прав і обов'язків, сформульованих у юридичних нормах, що виходять від держави.

6. Апарат примусу.

Держава – це організація влади, що спирається на систему органів, які здійснюють владний примус до виконання, дотримання закону. Це ознака, що вказує на наявність спеціальних збройних структур у системі державного механізму. Такими є, насамперед: правоохоронні органи, органи державної безпеки, органи забезпечення виконання рішень і вироків суду та ін. (інколи й армія, збройні сили). Приналежність цих структур до державного механізму одночасно вказує на монополію державної влади в здійсненні офіційного примусового впливу на населення й окремих його представників.

7. Видання загальнообов'язкових юридичних норм.

Держава встановлює систему загальнообов'язкових правил, що регулюють взаємодію суб'єктів у суспільстві. Держава закріплює ці правила в нормативно-правових актах, що володіють різноманітним рівнем юридичної чинності (закони і система підзаконних актів).

Внутрішня структура цих норм припускає не тільки формулювання власне правил поведінки суб'єктів у суспільних відносинах, але й заходів державно-владного впливу на них у випадку порушення, невиконання цих правил.

8. Податкова система.

Матеріально-фінансова основа держави і здійснення нєю своєї політики – державний бюджет. Основне джерело наповнення цього бюджету складають податки. Тільки державна влада має право на здійснення законного, офіційного оподатковування, спрямованого на забезпечення діяльності апаратів управління і примусу, рішення загальнодержавних соціальних завдань. Податки стягуються державою з різних форм прибуткової діяльності підприємств, установ, організацій і окремих осіб.

Сутність держави

Сутність держави проявляється, насамперед, у її ролі як організації, що забезпечує економічну, політичну, соціальну та іншу безпеку членів цього суспільства, тобто їх об'єднання, захищеного системою інститутів і засобів державно-владного характеру.

Враховуючи соціальну неоднорідність суспільства, яке складається з найрізноманітніших соціальних груп, прошарків, об'єднань, орієнтованих і згрупованих навколо різних інтересів, у сутності держави формується ще одна грань, що полягає у вираженні й захисті інтересів цих соціальних груп.

Сутність держави виявляється ще й у розумінні її як структури, що забезпечує соціальну злагоду та єдність суспільства. Це виявляється в такому функціонуванні апарату влади, при якому захищаються інтереси більшості, враховуються інтереси меншості, закладаються підгрунтя політики громадянського компромісу і політичного, ідеологічного, економічного плюралізму.