Тема 9. Господарство та економічна думка в період державно-монополістичного розвитку суспільств Європейської цивілізації....... 198 13 страница

На відміну від народників Драгоманов не заперечував капіталістичного розвитку країни, вважав, що Росія вже стала на цей шлях, при цьому вбачав як позитивні, так і негативні наслідки капіталізму. Але майбутнім ладом вважав не капіталізм, а соціалізм, при цьому заводи, фабрики й продукти праці повинні бути власністю робітничих громад, а земля та продукти сільськогосподарського виробництва — власністю сільських громад. Перехід до нового ладу він мислив як еволюційний, але не заперечував і революційного шляху. Водночас вважав, що вирішувати соціальні проблеми треба шляхом політичних свобод, прогресу культури та науки.

Драгоманов був прихильником класичної політекономії, високо цінував теорію К. Маркса, але сам не був марксистом. Вважав за необхідне створити політекономію, яка була б зрозумілою широким колам населення.

Одним із представників революційно-демократичного напрямку суспільної думки був Подолинський Сергій Андрійович (1850 - 1891). Він закінчив Київський університет. В студентські роки входив до гуртка Зібера, співпрацював з П. Лавровим (одним із ідеологів російського революційного народництва); був активним учасником "Київської громади".

Як народник, Подолинський відстоював інтереси селянства. Соціальні перетворення в країні пропонував вирішувати шляхом революційним; на його думку, рушійною силою виступатиме не особа, не герой, а народ, селянство.

Нове суспільство, за С.А. Подолинським, — це суспільство громади, в якому засоби виробництва та земля належатимуть не державі, а громадам, які він розподіляв на промислові та землеробські. Розподіл суспільного продукту в новому суспільстві буде здійснюватись на основі бартеру, без товарно-грошового обігу.

На відміну від народників Подолинський констатував наявність у Росії та в Україні капіталізму, аналізував різні стадії його розвитку в економіці України. Він популяризував окремі категорії економічного вчення К. Маркса, зокрема теорію додаткової вартості. Найкращим способом виробництва вважав соціалізм.

У науково-теоретичній діяльності особливу увагу приділяв проблемі виробництва додаткового продукту, додаткової вартості, прибутку, сутності заробітної плати та ін. Дав науково-природниче тлумачення процесу праці, яке зараз називається "законом Подолинського"(за допомогою людської праці можна зберігати і накопичувати сонячну енергію).

На Галичині розвиток революційно-демократичної суспільної думки був представлений в роботах О. Терлецького, В. Навроцького, М. Павлика, І. Франка та ін.

Навроцький Володимир Михайлович (1847 - 1882) закінчив юридичний факультет Львівського університету. Відомий як публіцист, етнограф, економіст-статистик. Його називають першим дослідником економіки Галичини.

Найбільшу увагу приділяв аграрному питанню, спостерігав за розвитком капіталістичних відносин у Галичині, виступав проти залиш­ків середньовічних форм господарювання.

Франко Іван Якович (1856- 1916) — письменник, публіцист, вчений, громадський діяч. Жив у Східній Галичині. Великий вплив на формування його світогляду мали твори О. Герцена, М. Чернишевського, соціалістів-утопістів, Дж. Мілля та передових політекономістів Заходу. Франко був прихильником ідей К. Маркса, першим переклав на українську мову окремі розділи "Капіталу".

Політичній економії Франко відводив одне з головних місць у системі загальноосвітніх наук. Він викладав цей курс в гуртках самоосвіти львівських робітників. Саме Франко вніс в українську економічну думку марксистські категорії політекономії для дослідження капіталістичних відносин, а також розробив українську наукову політекономічну термінологію. Він найбільшу увагу приділяв розробці таких категорій, як капітал, товар, додаткова вартість, заробітна плата та ін.

У вирішенні земельної проблеми Франко обстоював ідею націоналізації землі шляхом державного викупу з подальшим орендним способом її обробки у вигляді індивідуальних, сімейних або суспільних господарств.

Проблему переходу від капіталізму до нового майбутнього суспільства, на думку Франка, не можна вирішувати революційним шляхом; він рішуче виступав проти диктатури пролетаріату, розглядаючи її як насильство одного класу над іншим. Основною господарською одиницею при соціалізмі Франко вважав громаду, заперечуючи при цьому роль централізованого керівництва.

До економічної програми І. Франка також входило звільнення українського народу від колоніального поневолення і возз'єднання всіх українських земель в єдиній державі.

Як і в Росії, революційне та ліберальне народництво в Україні виникло й існувало одночасно. Ліберальне народництво не висувало питання про селянську революцію, критикувало капіталізм та протиставляло йому дрібне виробництво селян і ремісників, особливо різні форми кооперації. Представниками ліберального народництва були П.Червинський, О. Шлікевич, В. Варзар, О. Русов та ін.

Розвиток політичної економії в Україні. Економічна наука в Україні наприкінці XIX — на початку XX ст. була зосереджена в університетах. Зміни в економіці в пореформений період дали поштовх подальшому розвитку політичної економії. Велике значення мало створення лекційних курсів, які читались в усіх університетах України. В цих курсах розглядалися такі питання, як предмет і задачі курсу, сутність економічних категорій, роль і значення політичної економії в розвитку народного господарства та ін.

Наприкінці XIX ст. в Україні було 5 університетів: Харківський, Київський та Одеський (входили до складу Східної України), а Львівський та Чернівецький — до складу Австрійської імперії.

Першим університетом на Україні був Імператорський Харківський університет, заснований у 1805 р. В. Н. Каразіним. Політичну економію в ньому викладали Т. Степанов (класична школа), К. Гаттенбергер, I. Сокальський (історична школа), Г. Цехановецький, М. Косовський (класична школа), І. Міклашевський (історична школа), П. Мігулін, В. Левицький (класична школа) та ін.

У Київському університеті, заснованому в 1834 р. як імператорський університет св. Володимира, викладали І. Вернадський (класична школа), М. Бунге, Д. Піхно, О. Білімович (київська психологічна школа), Г. Цехановецький (історична школа), М. Зібер (рання марксистська школа), А. Антонович, К. Воблий та ін.

У 1865 р. на базі Рішельєвського ліцею було створено Імператорський Новоросійський (Одеський) університет. У ньому працювали: М. Вольський, Л. Федорович, Р. Орженцький (австрійська школа маржиналізму), В. Косинський (соціальний напрям) та ін.

Політичну економію у Львівському університеті (заснований у 1817 р. як університет Франца І) викладали Л. Білінські, Г. Гломбінські, С. Грабські.

У Чернівецькому університеті, заснованому в 1875 р. як Університет Франца Йозефа, викладали Ф. Кляйнвехтер, Й. Шумпетер та ін.

Степанов Тихон Федорович (1795-1847) — професор Харківського університету. Одним із перших в Україні створив оригінальний курс політичної економії російською мовою. Його вважають одним із фундаторів класичної економічної теорії в Україні та Росії. Свої погляди вчений виклав у працях "Записки про політичну економію", "Про теорію та практику політичної економії", "Про джерела багатства в політичній економії".

Вирішальний вплив на формування поглядів Степанова мали А. Сміт і Д. Рікардо. Саме ці ідеї він пропагував серед студентів. Але при цьому він виступав проти механічного, некритичного перенесення теорії західних економістів на вітчизняний грунт. У своїх роботах автор розкривав питання про створення багатства, його джерел, роль в цьому природи і праці, питання про продуктивні та непродуктивні класи, цінність, поділ праці, машини, про капітал і його зростання, взаємозв'язки виробництва і споживання, проблеми розподілу багатства, зарплату, прибуток і ренту, національний дохід, відсоток, кредит і т. ін.

Особливу увагу Степанов звернув на проблему багатства, яке розглядав з позицій класичної економічної теорії. Заперечуючи тим економістам, які ототожнювали споживну і мінову вартість, Степанов зазначав, що багатство — це користування самими речами; їх властивість полягає в задоволенні людських потреб, а не в їх міновій вартості. Він, як і А. Сміт, велике значення надавав поділу праці в створенні багатства, обміну та іншим стадіям відтворення. Степанов одним із перших серед економістів України правильно зрозумів мету капіталістичного виробництва — прагнення до збагачення.

Але погляди Степанова були досить пересічними. Так, критика засновників політичної економії часом була у нього неточною, неглибокою, керованою більш емоціями, ніж розумом.

Вернадський Іван Васильович (1821 - 1884) — професор Київського університету. Він був прихильником класичної школи в політичній економії і виступав за невтручання держави у вільну конкуренцію. Але Вернадський не повністю заперечував необхідність втручання уряду в економіку. Таке втручання, вважав він, не потрібне, коли ринки вже звільнилися від феодальної залежності й меркантилістських перепон, але створення таких умов — справа уряду. Для Росії середини XІX ст. це означало передусім скасування кріпосного права. Вернадський підтримував тих, хто виступав за розкріпачення селян, виділення їм земельних ділянок, а поміщикам — надання компенсації. Разом з тим він виступав проти общини з усіма її атрибутами (смугове землекористування, розподіл землі, кругова порука та примусове ведення господарства тощо), оскільки вона обмежувала рухомість робочої сили в сільському господарстві. Він також був противником концентрації землеволодінь у сільському господарстві, бо вважав це шкідливим для зростання продуктивності — у цьому випадку капітал відвертався від промисловості, тобто сектора, що особливо потребував економічного розвитку.

Свої економічні погляди Вернадський виклав у працях "Проспект політичної економії", "Проспект практичної економії", "Нариси теорії потреб", "Курс політичної економії".

Багато уваги він приділяв, зокрема, проблемі змін форм праці, співвідношенню потреб і праці, закону обігу або обміну, цінам і торгівлі, прибутковості, зарплаті, народному (національному) доходу та іншим економічним категоріям. Обмін, на його думку, це сукупність попиту і пропозиції; заробіток залежить від співвідношення праці та капіталу. В зарплату він включав і ту частину, яка йде на розвиток сім'ї, на її духовність. Тому зарплата, на думку Вернадського, визначається також рівнем розвитку суспільства.

Вернадський був рішучим противником соціалістичних ідей. На його думку, людина прагне до приватно-товарного, тобто капіталістичного способу господарювання. Вважав за необхідне вести боротьбу проти того середовища, де зароджуються ідеї соціалізму, тобто серед прихильників общин, боровся проти ідей соціалізму, революційної демократії.

Бунге Микола Християнович (1823 - 1895) за своїми погля­дами був еклектиком, тому що тривалий час займався урядовою дія­льністю, що спонукала його бути прагматиком у політиці. Він розглядав різноманітні економічні школи і брав у них ті ідеї, які могли б допомогти йому у вирішенні практичних проблем.

Бунге був ректором Київського університету; працюючи в комітеті, котрий готував відповідні закони, зробив вагомий внесок у формулювання фінансових аспектів реформи 1861 року; був домашнім учите­лем економіки наслідника престолу; управляв Київською філією дер­жавного банку; обіймав посаду міністра фінансів Росії, при цьому запровадив декілька реформ, спрямованих на те, щоб хоча б частково перенести тягар податків з бідних груп населення на більш заможні. М. Бунге був серед перших укладачів фабричного законодавства, в якому передусім передбачив заходи щодо захисту робітників; під тиском зацікавлених підприємців упровадив протекціоністські тарифи. До кінця життя був головою Ради міністрів Росії.

В 50 - 60-і роки XIX ст. М. Бунге за своїми поглядами належав до класичної школи політичної економії, тому домагався максимального розвитку буржуазної приватної ініціативи, вільної конкуренції та обмеженого втручання держави в економічне життя. В питаннях економічної політики Бунге обстоював в основному фритредерство, хоч і не був у цьому послідовним. Він зазначав, що вільна торгівля є одним із проявів свободи промисловості. Протекціонізм, на його думку, затримує здешевлення продукції, зокрема, на засоби споживання, гальмуючи тим самим зниження заробітної плати робітників і підвищення прибутків капіталістів. Крім цього, протекціонізм стримує розвиток техніки. Підприємства, що перебувають під опікою уряду, працюють не в повну силу, стримуючи розвиток техніки, бо вони позбавлені стимулів суперництва.

У 60 - 70-х роках XІX ст. Бунге починає негативно ставитись до трудової теорії вартості. В цей час він вводить у свій курс та підручник "Основи політичної економії" засади психологічної школи, а пізніше викладає її основні концепції у порівнянні з іншими напрямками політекономічного знання у фундаментальній праці "Нариси політекономічної літератури". Бунге по праву вважають фундатором всесвітньо відомої київської психологічної школи. В своїх працях він розвиває положення про споживання й обмін як основні сфери дослідження економічних явищ, про корисність речей як джерело та мірило цінності й ціни, положення теорії попиту і пропозиції, теорії факторів виробництва та ін.

Туган-Барановський Михайло Іванович (1865 - 1919) — всесвітньо відомий вчений, якого в Росії вважають російським, в Україні — українським, а Й. Шумпетер назвав кращим слов'янським економістом. Наукова спадщина вченого і до цього часу глибоко вивчається в Америці, Канаді, в країнах Західної Європи та Японії.

Вчений мав різнобічні інтереси в економічній науці, користувався великим авторитетом у таких її галузях, як кон'юнктурні коливання, марксистська економіка, економічна історія Росії, кооперативний рух. Багатьма науковцями визнається також його значний внесок у теорію вартості, теорію розподілу, порівняльні економічні системи й соціологію.

Головною в творчості Туган-Барановського стала його всесвітньо відома праця "Промислові кризи в сучасній Англії, їх причини і вплив на народне життя" (1894), за яку він здобув у 29 років ступінь магістра. Розглянута в ній теорія криз була настільки оригінальною, так глибоко ставила й вирішувала цю проблему, підтверджувалась такою великою кількістю даних, що принесла автору світову славу і поклала початок сучасній теорії кон'юнктури. Послідовником Туган-Барановського у вирішенні цього питання був видатний економіст Микола Дмитрович Кондратьєв — автор теорії великих і середніх коливань, який вважав Туган-Барановського своїм вчителем.

Характеризуючи основні напрями розвитку економічної теорії, Туган-Барановський вважав основною визначальною рисою їхнього формування зміну загального плину соціально-економічної думки. Увага економістів, зазначав він у "Нарисах з новітньої історії політичної економії та соціалізму" (1903), дедалі більше переноситься на соці­альні явища, породжувані капіталізмом. Саме відповідаючи на питання "про причини стійкої бідності серед зростаючого багатства", вважав учений, політична економія і розпалася на три основні напрями: 1) захисники нерегульованого товарно-господарського ладу (класична політична економія, "австрійська школа"); 2) прихильники ідей соціалізму як антиподу першого напряму (марксистська школа); 3) представники напряму, які вважають, що необхідно зберегти товарно-господарський лад, пом'якшивши його шляхом посилення державного втручання в інтересах бідних (німецька історико-етична школа на чолі з Г. Шмоллером та соціально-політична школа на чолі з Л. Брентано).

За розповсюдження соціалістичних ідей і теорії К. Маркса Туган-Барановського було вислано з Санкт-Петербурга.

Соціально-економічні погляди Туган-Барановського відображені в курсі політичної економії, який він видав у скороченому варіанті під назвою "Лекції з політичної економії". Цю книгу він присвятив Ф. Кене, Г. Госсену, К. Марксу, що свідчить про багатство його творчого діапазону — від економічного вчення фізіократів до школи граничної корисності. Книга мала значний успіх, одержала велику премію Імператорської Академії наук, а її автора було визнано одним із кращих фахівців з політичної економії.

Туган-Барановський досліджував різні типи і види кооперації, її соціальні та господарські характеристики, роль у захисті інтересів різних верств населення та ін. Особливу увагу приділяв сільськогосподарській кооперації різних видів, на розвиток якої вчений покладав надії щодо поліпшення добробуту селянства. Результатом цих досліджень стала робота "Соціальні основи кооперації" (1916).

Останні роки свого життя вчений провів в Україні, брав активну участь у створенні Української Академії наук, очолював Інститут економічної кон'юнктури, був міністром фінансів Всеукраїнського парламенту (1917-1918), став першим академіком України з економічної теорії та ін.

Зібер Микола Іванович (1844 - 1888). Основні праці — "Давід Рікардо і Карл Маркс в їх суспільно-економічних дослідженнях" та "Нариси первісної економічної культури ".

Праця "Давід Рікардо і Карл Маркс в їх суспільно-економічних дослідженнях" — перший у світі значний огляд І тому "Капіталу" К. Маркса. Сам К. Маркс високо оцінив у післямові до другого німецького видання І тому науковий рівень дослідження. У Росії праця Зібера відіграла особливу, навіть історичну роль. Хоча "Капітал" було перекладено й надруковано в Росії вже у 1872 році, дослідження Зібера мало більш доступний характер.

Як критик і популяризатор економічного вчення К. Маркса, Зібер показує суперечності капіталістичного виробництва й привертає до них увагу читачів, деякі місця "Капіталу" він просто переказує. Обстоюючи трудову теорію цінності, Зібер виступає водночас з критикою теорії цінності Дж. Мілля, Т. Мальтуса, Н. Сеніора та ін., високо оцінює вчення Маркса про двоїстий характер праці.

Значну увагу в своїх працях Зібер приділяє аналізу теорії додаткової цінності, яку називає ядром "Капіталу", проводить глибокий порівняльний аналіз цієї теорії Маркса з теоріями його попередників. Теорію додаткової вартості Маркса він розглядає як вище досягнення в економічній теорії, але водночас вказує на те, що вона є подальшим розвитком основних положень класичної школи.

Ідеї маржиналізму, що в 70 - 90-і роки XIX ст. склався на Заході як самостійна і дуже впливова школа, одержали в Україні досить велике поширення в 90-х роках XlX ст. Вони впровадились представниками київської психологічної школи.

Засновником київської психологічної школи був М.Х. Бунге, ідеї якого були підтримані його учнями Д.І.Піхно та О.Д.Білімовичем.

Піхно Дмитро Іванович (1853 - 1913). До основних праць відносяться "Комерційні операції Державного банку" (1876), "Закон попиту і пропозиції. До теорії цінності" (1886), підручник "Основи політичної економії" (1890), який він присвятив своєму вчителеві М. Х. Бунге.

Критикуючи трудову теорію вартості, розглядав корисність як джерело та мірило цінності. Теорія цінності, на його думку, має зв'язок з усіма господарськими процесами. Крім того, Піхно досліджував питання факторів виробництва, споживання та обміну, грошового обігу, явища монополізації виробництва, економіки залізничного транспорту, оцінки торговельно-промислових циклів в організації економічного процесу та ін.

Білімович Олександр Дмитрович (1876 - 1963). Основними працями були "До питання про розцінку господарських благ" (1914) та "Соціальна теорія розподілу" (1916).

В першій роботі аналізувалася теорія потреб, перший і другий закони Г.Госсена, була запропонована своя класифікація потреб, з яких виводилася величина господарської цінності благ, давався аналіз корисності блага та суб’єктивної і об’єктивної обмінної цінності. В той же час Білімович не заперечував і зв'язок ціни з витратами виробництва. В цій же роботі розглядалися проблеми застосування математичного методу в економічній науці.

В другій роботі Білімович слідом за М.І. Туган-Барановським вважає за необхідне регулювати рівень заробітної плати через розподіл національного доходу країни.

Після Першої світової війни Білімович перебував в еміграції (Югославія, Німеччина, США), де продовжував займатися дослідженнями щодо застосування математичних методів в економіці: побудував динамічну модель народного господарства, дав математичну інтерпретацію "Економічної таблиці" Ф.Кене і т. ін.

Одним із найяскравіших представників маржинального напряму та його математичного відгалуження в Україні був професор, а потім академік Української Академії наук Орженцький Роман Михайлович (1863 - 1923). У наукових працях Р. Орженцького "Корисність і ціна. Політико-економічний нарис" (1895) та "Вчення про цінність у класиків і каноністів" (1896) було зроблено ґрунтовний виклад теорії К. Менгера в частині теорії цінності, визначено кількісну величину цінності.

У працях Орженцький велику увагу приділяє проблемі взаємозалежності між ціною та витратами виробництва. Він вирішує її завдяки підходу, запропонованому видатним російським ученим-економістом і математиком В. Дмитрієвим, систему рівнянь якого для аналізу ціни Орженцький використав, розкладаючи ціну на заробітну плату робітників та середній прибуток.

З часом Орженцький працює в напрямку розширення та поглиб­лення соціального обґрунтування економічних явищ і понять.

Слуцький Євген Євгенович (1880 - 1948) — всесвітньо відомий український вчений-економіст, видатний математик і статистик, професор Київського комерційного інституту. Наукові інтереси вченого були надзвичайно широкими — дослідження економічних поглядів У. Петті, аналіз теоретичних і методологічних засад маржиналізму, найскладніші проблеми математичної статистики. Він започаткував не тільки принципово нові підходи до розв'язання складних економічних проблем, а й нову галузь науки — праксеологію (розробку принципів раціональної поведінки людей при різних комбінаціях умов).

У 1915 році Слуцький публікує працю "До теорії збалансованого бюджету споживача" (перевидану тільки в 1963 році у Москві), в якій ним було започатковано якісно новий етап у розвитку теорії попиту, тому що вперше було визначено принципово нові підходи до розв'язання проблеми зв'язку між ціною, попитом та функцією корисності.

Послідовний прихильник ідей маржиналізму, Слуцький, проте, не поділяв поглядів деяких його представників на неможливість встановлення кількісної величини граничних корисностей. Слуцький вважав необхідним звільнити функцію корисності від чисто суб'єктивного трактування, тому він вперше в світовій економіці зробив можливим її кількісний аналіз. Саме це в працях Слуцького стало основою сучасних економіко-математичних досліджень проблеми споживчого попиту та в розвитку теорії поведінки споживачів як одного з важливих розділів економетрики.

Питання для самодіагностики:

1. Назвіть особливості розвитку економіки першої половини XIX ст. в Західній Україні.

2. В чому полягають особливості розвитку товарно-грошових відносин в сільському господарстві та промисловості Східної України у другій половині XIX – на початку XX ст.

3. Визначте особливості Столипінської аграрної реформи та проаналізуйте її наслідки для розвитку сільського господарства та промисловості в Східній Україні.

4. Проаналізуйте розвиток ідей класичної школи політичної економії в роботах українських економістів.

5. В чому полягає наукова спадщина М.І. Туган - Барановського та яке її значення для світової економічної думки

Проблемні питання:

1. Дайте порівняльну характеристику розвитку аграрного сектору Східної та Західної України наприкінці XIX – на початку XX ст. та проаналізуйте вплив на нього умов скасування кріпацтва в Російській та Австро-Угорській імперіях.

2. Проаналізуйте промисловий розвиток Східної та Західної України наприкінці XIX – на початку XX ст. та причини, які зумовили структуру промислового виробництва регіонів.

3. Проаналізуйте, чи відрізняється економічна думка в Україні від економічної думки Західної Європи в XIX ст.

Теми рефератів:

1.Промисловий переворот у Східній Україні: хід, етапи, особливості.

2. Аграрні реформи сер. XIX ст. та їхній вплив на економічний розвиток України.

3. Індустріалізація в Україні. Монополії, біржі, акціонерні товариства (кінець XIX – поч. XX ст.).

4. Столипінська аграрна реформа.

5. Кооперативний рух в Україні (друга половина XIX – поч. XX ст.).

6. Завершення формування всеукраїнського національного ринку XIX – поч. XX ст.

7. Фінансово-кредитна система в Україні XIX – поч. XX ст.

8. Еміграція українців в кінці XIX – поч. XX ст.

4. Київська школа політичної економії.

5. Внесок Туган – Барановського у розвиток світової економічної думки.

6. Вітчизняна економічна спадщина і сучасність.

Тести:

1. Громадськими землями в Західній Україні називалися:

а) Домініальні землі.

б) Рустикальні землі.

в) Сервітути.

г) Відрізки.

2. В Східній Україні найбільш поширеними після Столипінської аграрної реформи стали:

а) Відрізки.

б) Домініани.

в) Хутори.

г) Сервітути.

3. Промисловий переворот в Східній Україні розпочався:

а) До реформи 1861 р.

б) Після реформи 1861 р.

в) До Столипінської аграрної реформи

г) Після Столипінської аграрної реформи

4. Найбільш розвинутою галуззю цукроваріння було на:

а) Правобережжі та Лівобережжі.

б) Правобережжі та Степовій Україні.

в) Лівобережжі та Степовій Україні.

г) Поліссі.

5. В Степовій Україні економії виникли:

а) До реформи 1861 р.

б) Після реформи 1861 р.

в) До Столипінської аграрної реформи

г) Після Столипінської аграрної реформи

6. Одним із перших монопольних об’єднань в Україні та Росії став синдикат:

а) Продамет.

б) Продцукор.

в) Продвагон.

г) Продвугілля.

7) Прихильником класичного напрямку політичної економії в Україні був:

а) Навроцький В.М.

б) Степанов Т.Ф.

в) Міклашевський О.М.

г) Каразін В.Н.

8. Прихильником маржиналізму та його математичного напрямку в Україні був:

а) Зібер М.І.

б) Навроцький В.М.

в) Слуцький Є.Є.

г) Міклашевський О.М.

9. Автором праксеології був:

а) Зібер М.І.

б) Навроцький В.М.

в) Слуцький Є.Є.

г) Міклашевський О.М.

10. Перший університет в Україні був заснований в:

а) Харкові.

б) Києві.

в) Одесі.

г) Львові.

Література:

1. Горкіна Л.П. Нариси з історії політичної економії в Україні (остання третина XIX – перша третина XX ст.) – К.: Наукова думка, 1994. - 244 с.

2. Економічна історія: Навч.– метод. посібник для самост. вивч. дисц. /Н.О. Тимочко, О.А. Пучко, Л.М. Рудомьоткіна та ін. – К.: КНЕУ, 2001. - 216 с.

3. Економічна україніка. Бібліографічний покажчик (1990-2004 рр.). Наукове видання/ Укл. Т.О. Сосновська, В.О. Ярощик; [ Наук. ред. докт. екон. наук В.М. Гриньова, канд. екон. наук О.М. Щербаха]. – Харків: Вид. ХНЕУ, 2005. - 204 с.

4. Історія економічних вчень. Конспект лекцій / Грігорян Г.М., Сіроштан М.А., Українська Л.О. та ін.- Харків: Вид. ХДЕУ, 2003. - 252 с.

5. Корнійчук Л.Я. Історія економічної думки України: Навч. посібник. – К.: КНЕУ, 2004. – 431 с.

6. Коропецький І. – С. Українські економісти XIX століття та західна наука. - К.: Либідь, 1993. - 192 с.

7. Лортикян Э.Л. История экономики и экономической мысли Украины. Эволюция рыночной экономики. – Харьков: Консум, 2004. – 360 с.

8. Лортикян Э.Л. Украинские экономисты первой трети XX столетия: очерки истории экономической науки и экономического образования. – Харьков: Изд. «Харків», 1995. – 194 с.

9. Проскурін П.В. Історія економіки та економічних учень. Нариси економічної історії індустріальної цивілізації: Навч. посіб. – К.: КНЕУ, 2005. – 372 с.

10. Українська економічна думка: Хрестоматія/ Упоряд., наук. ред. пер., авт. вступ розд. і біогр. довід. С.М. Злупко. – К.: Знання, 1998. – 448 с.

11. Чекушина Ю.М., Толстих І.В. Нариси з економічної історії України: Навчальний посібник. – Київ: Центр навчальної літератури, 2003. – 140 с.

Модуль 2. Розвиток ринкової економіки та економічної науки у ХХ – на початку ХХІ ст.

Тема 9: Господарство та економічна думка в період державно-монополістичного розвитку суспільств Європейської цивілізації

9.1. Економічні наслідки Першої світової війни

9. 2. Економічна ситуація в світі в 20-ті роки ХХ ст.

9.3. Світова економічна криза: причини виникнення та шляхи виходу. Становлення різних систем регульованого капіталізму

9.4. Особливості розвитку економічної теорії в першій половині ХХ ст..

Ключові поняття: етатизація, репарації, контрибуції, мілітаризація, економічна криза, інституціоналізм, неокласицизм, кейнсіанство, неолібералізм.

9.1. Економічна ситуація в світі після Першої світової війни.Перша світова війна, що тривала з літа 1914 по осінь 1918 року мала значний вплив на економіку країн Європи, де відбувалися основні бойові дії (див. рис 9.1).