Наукове пізнання. Рівні наукового пізнання

Обговорення можливих границь наукового пізнання пов’язано з аналізом її реальних та потенційних меж. Погляд на можливості науки історично змінювався, і ця еволюція була обумовлена, з одного боку, рівнем розвитку самої науки, а, з іншого, - соціальним положенням науки в суспільстві, її роллю в суспільному розподілі праці, в системі соціальних цінностей.

Слід мати на увазі, що наука розвивається досить не рівномірно. По суті, термін «наука» поєднує в собі цілу сукупність постійно розгалуджуючихся і одночасно наукових дисциплін, які інтегруються. Тому прийнято говорити про існування дисциплінарної матриці науки, під якою розуміють систему внутрішньо деференційованих наукових дисциплін, які мають свою власну предметну сферу, особливі методи та форми наукового пізнання, які склалися в рамках цих сфер.

В науковому пізнанні розрізняють два рівня: емпіричний та теоретичний. Емпіричний не зводиться до чуттєвого, тому що включає логічне осмислення та інтерпретацію емпіричних фактів, а теоретичний не обмежується логічними формами пізнання, тому що в теоретичному дослідженні використовується наглядні моделі та допоміжні чуттєві образи.

На емпіричному рівні переважає чуттєве пізнання, раціональний момент і його форми тут присутні, але мають підпорядковане значення. Тому об’єкт, що досліджується відображається переважно з боку своїх зовнішніх зв'яз­ків і прояв, в яких виражаються внутрішні відношення. Характерними ознаками емпіричного пізнання (або форми емпіричного пізнання) є збір фактів, їх первісне узагальнення, систематизація, класифікація або інша фактофіксуюча діяльність.

Теоретичний рівень наукового пізнання характеризується переважанням раціонального моменту — понять, теорій, законів та інших форм розумової діяльності. Живе споглядання не усувається, а стає підпорядкованим аспектом пізнавального процесу. Теоретичне пізнання відображає явища і процеси з боку їх універсальних внутрішніх зв'язків і закономірностей, що осягаються за допомогою раціональної обробки даних емпіричного пізнання.

Найважливіше завдання теоретичного пізнання — досягнення істини в усій її конкретності.

До основних компоненті в, що відображають структуру теоретичного пізнання, належать ідея, концепція, проблема, гіпотеза і теорія.

Ідея (від грец. – образ, начало) – логічна форма відображення певних зв’язків, котра спрямована на їх практичне втілення. Ідея є такою формою мислення, зміст якої поєднує у собі знання про реальну дійсність, суб’єктивну мету, а також бажання її реалізувати. Концепція – форма наукового знання, котре відображає цілісне пізнання об’єкту і розуміння його результатів. Проблема — форма знання, змістом якої є те, що ще не пізнане людиною, але що необхідно пізнати. Іншими словами — це знання про незнання, питання, яке виникає в ході пізнання і вимагає відповіді. Гіпотеза — наукове припущення, ще не доведене практикою. Гіпотеза висувається для пояснення нових фактів в науці, які необхідні з точки зору існуючих теорій. Теорія — це система узагальненого знання, основних наукових ідей, законів і принципів, які відображають певну частину навколишнього світу, а також матеріальну і духовну діяльність людей. Наукова теорія – відносно замкнута, змістовна система знань, котра об’єднує і описує деяку сукупність явищ та процесів.