Категорії діалектики

Категорії – це найбільш загальні поняття, через які визначаються (у тій чи іншій області знання) окремі, більш конкретні поняття. Категорії можуть бути визначені як гранично широкі філософські по­няття, які виражають універсальні характеристики та відношення, при­таманні всім без винятку явищам матеріального і духовного світу.

Наприклад, у кібернетиці до категорій відносяться поняття “інформація”, “система”, “модель” та ін.; у фізиці – це поняття “маса”, “енергія”, “поле” і ін. У випадку ж філософських категорій доводиться говорити не просто про високий ступінь загальності, а про усезагальність, тобто застосовність таких понять принаймні для трьох уже згадуваних сфер буття – природи, суспільства і духовної сфери (свідомості, пізнання і т.п.). Поняття, що мають значний ступінь узагальненості входять у концептуальну мову багатьох наукових дисциплін (але які не відносяться до філософських категорій), називають часто загальнонауковими поняттями. Таким чином, поняття за ступенем узагальненості можна розділити на три групи: а) конкретно-наукові (“балки”, “ферма”; “баріонне число”, “кварк”, “глюон”);

б) загальнонаукові (“система”, “модель”, “концепція”, “гіпотеза”) і

в) філософські категорії (“світ”, “буття”, “рух”, “об'єкт”).

Усі категорії діалектики можна поділити на два види: субстанційні і співвідносні. Субстанційні - це такі категорії, які є загальними поняттями, котрі вживаються окремо, безвідносно до інших. До таких категорій належать категорії "матерія", "простір", "час", "стрибок", "міра", "суперечність" і т.д. Вони фіксують певні загальні влас­тивості об’єктивної дійсності, але не дають безпосереднього уяаленн про зв’язки цих категорій з іншими.

Співвідносні категорії пов’язані одна з одною закономірно, зв’язки між ними об’єктивні, суттєві, внутрішні, загальні і повторювані. Тобто, якщо мова йдеться про форму, то вона неми­нуче передбачає зміст і таке інше.

До основних категорій діалектики належать:

Одиничне і загальне. Під одиничним у предметі (чи об'єкті; тут обидва ці поняття можна вживати як синоніми) звичайно мають на увазі те, що притаманне тільки йому й відсутнє в інших предметах. Відповідно, під загальним у предметі мається на увазі те, що притаманне не тільки йому одному, але що можна знайти й в інших предметів, що, у свою чергу, можуть утворити певний клас. Область застосовності категорії “одиничне” – це, наприклад, унікальні аспекти буття людини, будь-які подробиці і деталі в якому-небудь описі і т.д. Область же застосовності категорії “загальне” охоплює, наприклад, предметну область будь-якого природничонаукового закону чи теорії.

У міркуваннях про співвідношення загального й одиничного з погляду діалектики часто використовується і категорія “ особливе ”, що займає мов би проміжне положення між ними. Стосовно загального вона може виконувати роль одиничного, а стосовно одиничного – відповідно, роль загального.

Зміст і форма. Ця пара категорій виражає, так би мовити, “складеність” об'єкта (предмета), його організацію і будову. Хоча в історії філософії таке трактування було далеко не єдиним. Наприклад, Аристотель розглядав форму як організуючий фактор буття, як активну силу, яка упорядковує пасивну матерію за аналогією із ситуаціями людської творчості (вплив гончара на глину, скульптора на мармур і т.д.). В даний час під змістом об'єкта мається на увазі сукупність його елементів і зв'язків між ними. Формоюж об'єкта називають спосіб організації його змісту.

Явище і сутність. Функціональна значимість цієї пари категорій відноситься головним чином до області теорії пізнання і епістемології, і вони використовуються частіше при розгляді пізнавальних ситуацій. Явищами звичайно називають те, що безпосередньо дається суб'єкту, для збагнення чого досить чуттєвого ступеня пізнання. Явище – це, як правило, зовнішня сторона об'єкта, пізнавана органами чуття. Сутність же – це найчастіше внутрішня сторона об'єкта, для пізнання якої чуттєвого ступеня вже недостатньо.

А тепер звернімося до філософських категорій, що безпосередньо виражають своїм змістом зв'язки у світі. Про ці зв'язки ми вже вели мову, де розглядали їхнє різноманіття в рамках концепції детермінізму; однак тепер ми звернемося до категоріального статусу цих зв'язків, тобто репрезентації їх за допомогою відповідних категорій (у даному випадку – категорії діалектики).

Розглядаючи тут причинність (тобто взаємодію причини і наслідку), ми будемо мати на увазі не стільки особливості причинно-наслідкових зв'язків як таких, а їхній діалектичний характер і його вираження в категоріях діалектики. Діалектичність зв'язку будь-яких двох явищ чи подій полягає в тому, що: 1) одне (наприклад, причина) не може існувати без іншого (тобто причинно-наслідковий зв'язок – нерозривний, не має “пустоти”); 2) зв'язок цих явищ – суперечливий (тобто одне і те ж явище чи подія може бути і причиною, і наслідком); 3) їхній зв'язок – нелінійний (тобто одна причина може привести до декількох наслідків, а наслідок може бути результатом дії декількох причин). Однак ті істотні особливості причинних зв'язків, про які йшла мова раніше, залишаються в силі. Категорія “причина” означає таке явище чи подію, що: а) передує іншому явищу чи події (називаному наслідком) і б) породжує інше явище чи подію. Діалектика причини і наслідку полягає в тому, що, по-перше, причина обов'язково породжує якийсь наслідок, і останній зовсім не обов'язково єдиний; по-друге, будь-який наслідок є результатом дії якоїсь причини, і остання зовсім не обов'язково єдина і, по-третє, наслідок може впливати на причину, що його породила, (тобто має місце так званий зворотний зв'язок).

Необхідність і випадковість – так само, як і причина та наслідок, є парними категоріями діалектики. Категорія “необхідність” виражає в об'єктах і зв'язках їхній стійкий, істотний, закономірний характер. Категорія “випадковість” виражає в об'єктах і зв'язках їх нестійкість, яка обумовлена частіше зовнішніми обставинами від перетинання незалежних причинних рядів.

Можливість і дійсність – співвідносні філософські категорії, що характеризують два основних ступеня становлення і розвитку об'єкта чи явища. Категорія “можливість” виражає об'єктивну тенденцію становлення предмета чи явища, а “дійсність” – відповідно, виражає реально (як то кажуть, “насправді”) існуючий предмет чи явище як результат реалізації якоїсь можливості.

6. Альтернативні концепції розвитку.

Діалектика як філософська теорія розвитку, що ґрунтується на розумінні його суперечливості, сама є ілюстрацією цієї теорії, бо включає в себе дві протилежні взаємодіючі сторони – позитивну (стверджувальну) і негативну (заперечувальну).

Діалектика, з одного боку, виправдовує існуючі порядки, стан, речі, однак, для певних умов, для певного часу. І в цьому полягає її позитивна (стверджувальна, або “консервативна”) сторона. З іншого боку, діалектика виходить з абсолютної змінності, плинності речей, станів, порядків, “ліквідації” того, що є, для розвитку того, що буде. Однак ця ліквідація, негативність не може бути абсолютною, тотальною, оскільки в такому випадку розвиток став би неможливим. Гегель розрізняв абстрактне і конкретне заперечення. Перше має нігілістичний характер, друге, – діалектичний як “зняття”, тобто не просто знищення старого, а утримання того, що необхідне для дальшого розвитку нового.

Відомими представниками такого способу інтерпретації діалектики були Теодор Адорно і Жан-Поль Сартр.

Антидіалектикою є також метафізика (про альтернативність діалектики і метафізики як протилежних філософських концепцій розвитку мова йшла у першому питанні.

Альтернативами діалектики є також софістика і еклектика, оскільки вони виступають як різновиди метафізики.

Справді, софістика (з грецьк. – міркування, засноване на навмисному порушенні законів логіки) за багатьма своїми ознаками наближається до метафізики. Софістика ґрунтується на неправильному виборі вихідних положень, на абсолютизації того чи іншого визначення, на змішуванні суттєвого з несуттєвим, на хибних доведеннях (так званих софізмах), на свавільному вип’ячуванні другорядних властивостей предмету; на використанні різних значень одного і того ж слова тощо. І в цьому відношенні софістика, безумовно, має багато спільного з метафізикою. Однак софістика і метафізика – це нетотожні, неоднозначні способи мислення.

Еклектика (з грецької – вибираю) – це алогічна концепція, що ґрунтується на свавільному виборі координат; на випадковому поєднанні різних сторін речей; на ігноруванні їхніх суттєвих відмінностей; на суб’єктивістському поєднанні елементів, положень різних вчень, концепцій. Шкіл, поглядів тощо.

Еклектика – це, образно кажучи, “мішанина”, тому вона не є ні теорією розвитку, ні теорією пізнання, ні методом, ні світоглядом.
Софістика і еклектика – це грані однієї й тієї ж медалі. Їх спільність полягає в тому, що і перша, і друга за своєю природою мають суб’єктивістський характер, стосуються певної логіки мислення, відповідної інтерпретації фактів.

До альтернатив діалектики відносять також догматизм і релятивізм. Догматизм (з грецької – положення, що сприймається на віру, без доведення) – антиісторичний, абстрактний спосіб розгляду теоретичних і практичних проблем, коли при вирішенні їх не враховуються ні обставини місця, ні обставини часу.

Догматизм – це визначальна характеристика консервативного мислення. Вона відображає закостенілість людської думки, її тимчасову засліпленість, нездатність до саморуху.

Догматизм виходить з незмінних, раз і назавжди даних формул, знань, котрі не можуть збагачуватися в процесі розвитку пізнання. Раз є певна істина, то вона, згідно з догматизмом, правильна для будь-якого випадку, для будь-яких умов розвитку.

Зворотним боком догматизму є релятивізм. Релятивізм (з грецької – релятивний, відносний) – теоретико-пізнавальна концепція, котра виходить з однобічного з’ясування суті істини, перебільшення моменту її відносності, тобто інтерпретації результатів процесу пізнання. І, звичайно, тут релятивізм виступає як різновид метафізичного тлумачення істини. Отже, релятивізм має безпосереднє відношення до діалектики як теорії пізнання і в цьому виступає як її альтернатива. Догматизм ґрунтується на перебільшенні значення абсолютної істини, ігноруючи момент її конкретності; релятивізм, навпаки, перебільшує значення відносної істини, відкидаючи момент її абсолютності

Таким чином, якщо розглядати діалектику як теорію розвитку, то її антиподами є метафізика і “негативна” діалектика; якщо розглядати діалектику як логіку, то її альтернативами є софістика і еклектика. Якщо ж розглядати діалектику як теорію пізнання, то її альтернативами виступають догматизм і релятивізм.

Термінологічний словник:

Діалектика – (від гр. веду бесіду, розмірковую) -учення про універсальні закони розвитку й руху природи, суспільства, пізнання; метод пізнання дійсності в її розвитку, суперечності, цілісності; об'єктивний процес розвитку явищ у всій повноті їх форм і притаманних йому суперечностях

Закон - необхідне, істотне, тривке, відношення, що повторюється між явищами
в природі і суспільстві.

Категорія –це найбільш загальні поняття, через які визначаються (у тій чи іншій області знання) окремі, більш конкретні поняття.

Принцип – (від лат. початок, основа) - 1) першооснова, те, що лежить у підґрунті певної сукупності фактів, теорії, науки, і чим слід керуватися в науковому пі­знанні та практичній діяльності; 2) внутрішні переконання людини, що визначають її ставлення до дійсності, норми по­ведінки й діяльності

Детермінізм – (від лат. визначаю) – підхід до вирішення проблем роли і місця причинності, зв’язку, взаємообумовленості явищ у світі. Стверджує, що природні, суспільні, психічні процеси детерміновані, тобто вони виникають, розвиваються та зникають закономірно внаслідок дії певних причин.

Розвиток - специфічний процес зміни, результатом якого є виникнення якісно нового, поступальний процес сходження від нижчого до вищого, від простого до складного

Зв'язок - філософська категорія, що відображає об'єктивний, сутнісний, необхідний, сталий, всезагальний зв'язок матеріальних і духовних явищ, що визначає характер і напрям їх руху та і розвитку

Єдність і боротьба протилежностей - один з головних законів діалектики, що визначає внутрішнє джерело руху та розвитку в природі, суспільстві та пізнанні; всі явища, предмети і процеси об'єктивного світу містять протилежні сторони, взаємодія між якими (діалектична су­перечність) і є причиною руху та розвитку

Протилежність - поняття, що відображає такі відношення між сторонами взаємодії, за яких вони взаємо зумовлюють і взаємо викликають одна одну. Наприклад, полюси в електриці.

Суперечності –категорія, що відбиває відношення взаємовиключення, взаємозаперечення

Закон Заперечення заперечення - закон діалектики, що визначає поступальний характер роз­витку, який здійснюється прогресивно та спіралеподібно, через заперечення старої якості новою зі збереженням най­характернішого та сутнісного й відносним повторенням на вищому рівні

Діалектичне заперечення –

Перехід кількісних змін в якісні – закон зміни та розвитку явищ об'єктивної дійсності, який ві­дображає взаємозв'язок кількісних та якісних боків предме­та, явищ, зумовленість якісних змін кількісними, завдяки чому безперервне нагромадження кількісних змін, що пору­шують міру як певну якість, викликає якісні зміни, що ви­значають характер подальших якісних змін

Міра – Філософська категорія, яка відображає співвідношення, гармонію кількісних і якісних ознак предмета. Це протяжність (інтервал) кількісних змін, в межах якої якість залишається незмінною. Бути в мірі означає не виходити за межу, не переходити в іншу якість.

Стрибок - це процес переходу від одного кількісного складу до іншого, зміна старої якості новою.

Питання для самостійного вивчення:

1. Категорії діалектики як універсальні форми мислення.

2. Світоглядне та методологічне визначення законів діалектики.

Теми рефератів:

1. Розвиток уявлень про діалектику

2. Об'єктивна і суб'єктивна діалектика: їхнє трактування в історії філософії.

3. Категорії діалектики як універсальні форми мислення.

4. Діалектика як форма детермінізму.

5. Діалектика в німецькій класичній філософії.

6. Діалектична суперечність як джерело розвитку.

7. Детермінізм і індетермінізм – протилежні онтологічні концепції.

8. Розвиток уявлень про причинність.

9. Розвиток уявлень про випадковість.

10. Порядок з хаосу: нові уявлення про світобудову і самоорганізацію.

Питання для самоперевірки та контролю знань

1. Що таке філософська методологія?

2. Які основні системи уявлень складають системи філософсько-методологічного знання?

3. Що Ви можете сказати про розвиток уявлень про діалектику?

4. Які особливості античної діалектики?

5. Що таке а) об'єктивна діалектика? б) суб'єктивна діалектика?

6. Який внесок Г.Гегеля в розробку діалектики?

7. В чому сутність принципу загального зв’язку?

8. В чому сутність принципу розвитку?

9. Розкрийте протилежність діалектики та метафізики.

10. Чому закон єдності та боротьби протилежностей називають ядром
діалектики?

11. Розкрийте вміст категорій якості, кількості та міри, а також
взаємозв'язок якісних та кількісних змін.

12. Яке місце займає закон заперечення заперечення в системі інших законів матеріалістичної діалектики?

13. Виявіть основний зміст закономірностей діалектичних зв'язків (законів діалектики). У чому специфіка кожної (кожного) з них?

14. Які основні функції філософських категорій?

15. Яке співвідношення філософських категорій і загальнонаукових понять?

16. Які Ви знаєте спроби систематизації філософських категорій?

17. Розкрийте діалектику причини і наслідку. Які ознаки причинного зв'язку?

18. Розкрийте зміст категорій, що безпосередньо відносяться до зв'язків.

19. Які Ви знаєте альтернативи діалектики?

20. Поясніть, яке співвідношення понять “розвиток” і “прогрес”? [варіанти відповіді: а) збігаються; б) не мають нічого спільного; в) збігаються частково; г) одне з них є окремим випадком іншого]. Проілюструйте прикладами з історії.

Проблемні питання та питання для роздумів та міркувань:

1. Проаналізуйте співвідношення концепцій детермінізму і діалектики.

2. Що є предметом діалектики? Зіставте його

а) із предметом детермінізму;

б) із предметом якої-небудь конкретної наукової дисципліни.

3. Які особливості античної діалектики?

4. Сформулюйте одним умовним (імплікативним) реченням суть:

а) закону єдності і взаємодії протилежностей;

б) закону взаємного переходу кількісних і якісних змін;

в) закону заперечення заперечення.

5. Роз'ясніть світоглядне і методологічне значення закону взаємного переходу кількісних і якісних змін.

6. Як Ви розумієте співвідношення кількісних і якісних змін у розвитку суспільства? Аргументуйте свою відповідь, у тому числі конкретним прикладом.

7. Роз'ясніть світоглядне і методологічне значення закону єдності і взаємодії протилежностей.

8. У чому полягає відмінність логічних протиріч від протиріч об'єктивної дійсності?

9. Чи існують протиріччя в мисленні людини? Якщо так, то які саме протиріччя мають місце? Яку роль вони грають і як вирішуються?

10. Поясніть специфіку діалектичних протиріч у суспільстві. Яку роль вони грають – позитивну чи негативну? Чи сприяють вони прогресу суспільства?

11. Як Ви думаєте, чому закон єдності і боротьби протилежностей часто називають ядром діалектики?

12. Роз’ясніть світоглядне і методологічне значення закону заперечення заперечення.

13. Виявіть специфіку прояву законів діалектики в розвитку суспільства. Як ця специфіка виявляється в реаліях сучасної України?

14. Що значить бути діалектиком? Які принципи діалектичного мислення Ви знаєте? Приведіть приклад діалектичного підходу до якого-небудь явища чи процесу.

15. Які функції категорій діалектики? Чи може людина обійтися без категорій?

16. Поясніть, що таке зворотний зв'язок і в чому його специфіка? До яких категорій діалектики він має відношення?

17. Приведіть приклад ситуації, у якій те саме явище може виступати і як причина, і як наслідок.

18. Чи завжди можливість необхідним чином переходить у дійсність? Аргументуйте свою відповідь.

19. Розкрийте діалектику форми і змісту в процесі розвитку. Поясніть чи можуть різні змісти мати одну форму. Чи може один і той же зміст мати різні форми? Приведіть приклади.

20. До яких практичних наслідків приводить визнання існування в природі і суспільстві:

а) тільки необхідності;

б) тільки випадковості?

21. Приведіть приклад ситуації, у якій теж саме явище в одній системі відносин виступає як необхідність, а в іншій – як випадковість.

Тестові завдання:

Виберіть правильну відповідь:

1. Закон заперечення заперечення показує:

а) механізм розвитку;

б) джерело розвитку;

в) направленість розвитку.

2. Простір виражає:

а) порядок розміщення речей відносно один одного;

б) протяжність;

в) послідовність протікання матеріальних процесів.

3. З точки зору метафізики розвиток – це:

а) плавний процес чисто кількісних змін;

б) єдність кількісних та якісних змін;

в) єдність протилежностей;

г) повторення одного і того ж.

4. Закон взаємного переходу кількісних змін у якісні показує, що:

а) будь-яка якісна зміна обумовлена змінами кількісними;

б) будь-яка кількісна зміна веде до перетворення у якість;

в) зміни у кількості завжди відбуваються стрибкоподібно, а якості поступово.

5. Уся доступна нам реальність є сукупність предметів та явищ, які:

а) знаходяться у самих різних зв’язках між собою;

б) зв’язані у рамках певних форм руху матерії;

в) не зв’язані між собою.

6. Якість – це:

а) торгівельний знак;

б) критерій розвиненості властивостей об’єкта;

в) тотожне з буттям визначеність речей;

г) зовнішня стосовно буття визначеність речі;

д) показник рівня життя.

7. Заперечення – це:

а) перехід об’єкта на новий рівень;

б) знищення об’єкта;

в) логічний парадокс;

д) помилка мислення;

ж) аргумент у суперечці.

Література: основна [4; 5; 16; 18; 25; 27; ЗО; 32; 33];

додаткова [1; 18; 21; 26; 31]