Діалектика – вчення про загальні зв'язки і розвиток. Філософські і конкретно-наукові концепції розвитку

Філософію завжди цікавили не тільки проблеми теорії, тобто тлумачення, пояснення світу, але і проблеми методу, тобто шляхів, заходів і прийомів наукового пізнання і перетворення світу. Філософською теорією, методом і методологією наукового пізнання і творчості взагалі виступає діалектика, що в перекладі з грець­кої мови означає мистецтво вести бесіду, суперечку.

Сам термін «діалектика» вперше застосував Сократ, маючи на увазі діалог, спрямований на взаємозацікавлене обговорен­ня проблеми з метою досягнення істини шляхом протиборства думок, поглядів, Платон теж тлумачив діалектику як логічну операцію розчленування і пов'язування понять завдяки питан­ням і відповідям. У розумінні, близькому до сучасного, понят­тя діалектики застосовував і Гегель, що трактував її як вміння відшукувати протилежності у самій дійсності.

Діалектика виникла і історично розвивалась у боротьбі з метафізичним методом мислення, характерною особливістю якого є однобічність, абстрактність, абсолютизація того чи іншого моменту у складі цілого. Сутність метафізики полягає у тому, що вона ігнорує багатші конкретний зміст реальних життєвих процесів і розглядає розвиток як тільки просте кількісне зростання одного і того самого, як тільки зменшення або збільшення, як повторення одних і тих самих етапів; вона не визнає розвитку як процесу виникнення ново­го і зникнення старого, що віджило свій вік, тобто вона заперечує якісні зміни, якісні стрибки і взаємопереходи у явищах об'єктив­ного світу. Метафізична концепція розглядає явища і предме­ти матеріального світу як ізольовані і не пов'язані між собою, як випадкове накопичення явищ і предметів.

Діалектична концепція розвитку полягає у тому, що розвиток тлумачиться як боротьба протилежностей, стрибкоподібний перехід кількості у якість і навпаки, та як рух за спіраллю.

Отже, діалектика – це один зі способів опису світу як зв'язного цілого, що розвивається. І тому такий опис можна розглядати як детерміністський; тобто діалектика – різновид детермінізму.

Історично діалектика виникла як філософське вчення про зв'язки у всьому різноманітті їхніх проявів, тобто в природі, у суспільстві й у духовній сфері.

Однак діалектику цікавлять не просто зв'язки, нехай і в загальності їхніх проявів, а особливі зв'язки, що приводять до розвитку.

Світ зв'язків, як відзначалося, винятково різноманітний (див. попередню тему). Великий клас двосторонніх зв'язків називають взаємодіями. Взаємодію можна розглядати як причину руху (наприклад, причину руху Землі навколо Сонця – як їхню гравітаційну взаємодію).

Але головнаорієнтація діалектики – на осмислення особливого руху – розвитку.

Діалектичне вчення про розвиток є підсумком багатовікового досвіду осмислення цього феномену у філософії, науці і духовній культурі взагалі.

Розвиток розглядається в діалектиці як загальна властивість буття (і тому “розвиток” – це філософська категорія) у тому смислі, що такий особливий рух можна знайти в природі (наприклад, біологічна еволюція), у суспільстві (соціальний прогрес, хоча поняття “розвиток” і “прогрес” не однакові за змістом - див. нижче) і в духовній сфері (ріст наукового знання: нові гіпотези, теорії і т.п.). Тлумачення розвитку як загальної властивості буття є однією з важливих особливостей, що відрізняють діалектику як філософську концепцію розвитку від конкретно-наукових концепцій розвитку.

Що ж таке розвиток? Як це поняття трактується у філософії?
Розвиток – це незворотна, спрямована, необхідна зміна матеріальних та ідеальних об’єктів. У результаті розвитку виникає нова якість, що є наслідком руху суперечностей, їх розв’язання. Розвиток – загальна властивість матерії, її найважливіша ознака.

Саморух у таких організованих і цілісних системах, як суспільство, організм, біосфера тощо, здійснюється як саморозвиток, тобто як самоперехід на вищий рівень організації. Саморух і саморозвиток – важливі моменти діалектики як теорії розвитку. Саморозвиток “генетично” виростає з саморуху як невід’ємного атрибута матерії. Саморух відображає зміну явища, речі під дією внутрішніх суперечностей, їм притаманних. Зовнішні фактори не детермінують рух, а лише його модифікують.

Що ж таке рух, зміна? Рух, зміна – це внутрішньо пов’язана єдність буття й небуття, тотожності й відмінності, стабільності й плинності, того, що зникає, з тим, що з’являється. Рух, зміну можна осягнути лише в тому випадку, коли розглядати його суперечливі сторони в єдності та взаємодії. Варто взяти до уваги лише одну його сторону і проігнорувати іншу, як рух, зміна стануть незрозумілими. Такий самий результат буде тоді, коли ми станемо розглядати їх не у взаємодії, а відокремлено. Бо рух – це суперечність, свідчення того, що тіло може рухатись лише тоді, коли воно перебуває в даному місці і одночасно в ньому не перебуває. Це єдність протилежностей, котрі взаємно передбачають одна одну.