Проблема буття: історико-філософський огляд

Учення про буття дістало назву «онтологія», а сама проблема буття стала однією з найголовніших у філософії. Становлення й розвиток філософії розпочався власне з вивчення проблем буття.

Давньоіндійська, давньокитайська, антична філософії цікавилися насамперед онтологією, прагнули в межах своїх можливостей дати відповідь на питання: «Як існує світ?», «Які особливості існування буття?», «Що є основою (першопричиною) існування світу й людини?». Філософські роздуми над цими питаннями дали можливість створити одну з перших філософських картин сві­ту¹ визначити форми ставлення людини до навколишньої дійсності.

Поняття «буття» ввів у філософію давньогрецький філософ Парменід (V ст. до н. є.). Він уважав, що буття реально існує, во­но є незмінним, однорідним та абсолютно непорушним. У світі немає нічого іншого, окрім буття. Парменід зазначав, що «буття є думка про буття, а думка про буття є саме буття». Для нього буття – це те, що існує за світом чуттєвих речей, що може бути предметом мислення, умоглядним. Надаючи буттю абсолютну значимість, Парменід думав, що воно має такі властивості: воно єдине і неподільне; воно ідеальне і має справжню досконалість; воно самодостатнє, тобто не вимагає ніяких зовнішніх причин і основ; воно вічне. Буття, що так розуміється, можна тільки мислити: воно, як кажуть в філософії, - лише умоосягаєме. Однак тут треба врахувати важливу особливість парменідівського розуміння буття: буття є думка, але не як людська суб’єктивність, а деяка знеособлена думка, яку можна співвіднести з таким важливим для духовної культури античності поняттям, як Логос, під яким спочатку мали на увазі загальний ідеальний закон, основу світу, його порядок і гармонію.

Платон відсто­ював протилежний погляд. Зокрема він говорив, що справжнє буття – це світ ідей, які є істинними й незмінними. Геракліт уважав, що буття існує в єдності з небуттям, воно є плинним і змінним (наприклад, як вогонь, що є основою світу). Але незва­жаючи на розбіжності тлумачення, філософи античності під бут­тям розуміли все, що істинно існує, що є вічним і незмінним і має причину в самому собі (самопороджує себе). Середньовічні мис­лителі надавали онтології теологічного змісту — ототожнювали поняття буття та Бога.

У матеріалізмі ХУІІ-ХУШ ст. буття ототожнювалося з природою, що водночас заперечувало саму онтологію. Згідно з позицією І. Канта, не могло бути онтології як учення, незалеж­ного від вчення про принципи пізнання, а це означало збіг онтології з пізнанням.

Наступні рішення філософських питань, пов'язаних з різними трактуваннями буття, привели до формування онтології (філософського вчення про буття), де «буття» – базова філософська категорія.

Буття визначають, зазвичай, як філософську категорію для позначення всієї існуючої реальності. Буття – це все те, що якось існує, – об'єкти, речі, явища, процеси, а також способи і типи існування. Таких способів виділимо три:

1) Дійсне існування, тобто реальність, яка, у свою чергу, поділяється на об'єктивну (світ матеріальних об'єктів і процесів) і суб'єктивну (світ людських почуттів, емоцій, бажань і т.п.).

2) Можливе існування, що його допускають, наприклад, закони природи, але поки ще не виявлене в досвіді, на експерименті (наприклад, передбачення існування нових елементарних часток).

3) Віртуальне існування, що знаходиться мов би «між» першими двома. Такий спосіб існування можна знайти тепер не тільки у світі елементарних часток (де він і був уперше зафіксований і описаний), але і більш доступним чином – наприклад, в інформаційно-комунікаційній мережі Інтернет, різноманітних комп'ютерних тренажерах і т.п.

Онтологія вивчає не тільки різні способи існування, але й розмаїтість типів, об'єктів і процесів, які ми можемо назвати видами буття:

1. Буття речей (світ матеріальних об'єктів і процесів як природних, так і штучних).

2. Буття ідеального, духовного (Бог, числа, ідеї Платона, гегелівська абсолютна ідея і т.п.).

3. Буття людини з усім багатством його внутрішнього світу і зовнішнього поведінки. Цьому виду буття буде присвячений ряд тем з наступного, IV розділу нашого курсу.

4. Буття суспільства (соціуму). З ним пов'язане існування і динаміка таких об'єктів, як, наприклад, нація, держава, культура і т.п., чому буде присвячений заключний розділ нашого курсу.

5. Буття інформації. Цей вид буття (як і особливий спосіб віртуального існування) ми виділяємо, щоб підкреслити те нове в сучасному світі, що зв'язано з комп'ютерною революцією і її впливом на рішення засобів комунікації. Тут мається на увазі, наприклад, буття файлів у комп'ютері, сайтів чи електронних книг і газет в Інтернеті, гіпертекстів у інтернетівському кіберпросторі і т.п.

Таким чином, концептуально різні тлумачення буття постають основою для класифікацій та оцінок різних філософсько-світоглядних позицій.
Отже, буття можна визначити, як розгорнуте розуміння простору не лише як фізичного, а й психологічного та соціально-історичного феномена, інакше буття залишилося б принципово безструктурним, не вміщеним в простір. Всезагальні зв’язки буття проявляються через зв’язки між одиничними і загальними відношеннями предметів та явищ світу.

2. Буття як світ у цілому і його обумовленість (детермінація)

З буттям як одним із ключових понять онтології асоціюється також і поняття «світ», що позначає, як правило, деяку відносно замкнуту і самодостатню цілісність. З цим поняттям ми зустрічалися і раніш, починаючи буквально з першої лекції, під час обговорення теми світогляду. Тепер же прийшов час обговорити питання: чим же обумовлена ця цілісність? Яка природа різноманіття проявів світу (світ – один чи єдиний у своєму різноманітті)?

Перед філософами всіх часів і народів завжди поставало важливе онтологічне питання, без якого неможливо було побудувати цільного та раціонального світогляду: чи є буття деяким упорядкованим утворенням, або ж світ виступає не як цілісний Космос, а як бурхливий хаос? Вже в перших міфологіях цей мотив боротьбі хаосу та Космосу, божественного порядку та стихійного безпорядку світу, звучить досить чітко.

Поняття дійсності як зв'язного цілого складає основу концепції детермінізму. У рамках цієї концепції дійсність з'являється як закономірна і причинно обумовлена: будь-яка подія чи явище в принципі (нехай, поки ще не зараз) можуть бути пояснені раціональним способом. Наприклад, підведенням під який-небудь закон природи. Протилежна ж концепція, прихильники якої віддають пріоритет чудесам, ірраціональному, надприродному, нез'ясовним (наприклад, на основі законів науки) явищам, називається, відповідно, індетермінізмом. Таким чином, детермінізм тісно зв'язаний з наукою, з ідеєю раціональності, у той час як індетермінізм – відповідно, з релігією. Тут мається на увазі та її сторона, що зв'язана з вірою в надприродне. Теологія ж, як раціоналізована частина релігії, цілком сумісна з детермінізмом.

Помітимо, що концепція детермінізму застосовна не тільки до природи, але і до соціуму, тобто її прояв можна знайти й у соціальній філософії. Мається на увазі, наприклад, соціальний детермінізм у філософії історії Гегеля, що вплинув на таких видатних мислителів, як К. Маркс, А. Кожев, Ф. Фукуяма й ін.

Сучасний філософський і науковий детермінізм розглядає будь-яке явище як результат дії деяких причин, які привели до його виникнення, так же як і само це явище може досліджуватися як причина інших явищ. При цьому філософські позиції тут можуть значно відрізнятися одна від одної, особливо коли мова заходить про певні основи обумовленості світу. У одних філософів існування світу пов’язано з природними причинами, у інших творцями його є Бог або світовий розум.

До специфічних рис сучасної установки детермінізму можемо віднести:

1. Визнання об'єктивного характеру випадковості в природі і суспільстві. І воно не повинно протиставлятися необхідності, оскільки вони утворюють неподільну діалектичну єдність. Хаос і невизначеність є атрибутамі самого буття і виступають об'єктивною онтологічною основою людської індівідуалізації, свободи і творчості, хоча останні несуть в собі можливість безмірності і свавілля.

2. Поняття «детермінізм» ширше за поняття «причинність», оскільки сюди включаються непричинні типи обумовлення

3. Різні форми детермінації мають різне значення на різних рівнях світового буття. Так, значення цільової детерміації зростає від рівня до рівня, набуваючи особливого значення в людському бутті і в суспільстві. Функціональні і системні зв'язки виконують важливу роль на рівні екологічних систем.

4. Один і той же тип зв'язків по-різному виявляється на різних ступенях буття. Чим вище цей ступінь, тим складніше і більш опосередковані типи зв’язків. Так, на рівні суспільних процесів системна детермінація не може бути відірвана від численних функціональних залежностей, від взаємодії елементів в системі, а також від причинних і цільових детермінант.

5. Причинні зв'язки, як головні в світовому бутті, носять нелінійний характер і, розглянуті в єдності з іншими системами детермінації, вимагають нелінійної — сценарної — логіки наукового дослідження як сучасного варіанту прояву діалектичного мислення.

Також розглянемо основні зв'язки детермінації.

Поняття «причинні зв'язки» — центральне в детермінізмі. Воно позначає детерміністський зв’язок між явищами, при якій одне явище (причина) за певних умов необхідне породжує інше явище (слідство). Головною ознакою причинних взаємозв'язків виступає, по-перше, очікуючий характер причини по відношенню до наступаючого слідства і, друге, те, що причинно-наслідкові відносини реалізуються у всесвіті просторовій і тимчасовій безперервності. Речовина, енергія або інформація переносяться, змінюються при взаємодії з іншим об’єктом, що є чинником виникнення нових явищ і предметів, відповідно на різних рівнях буття. Істотне значення мають якісна і кількісна специфіка інформації, швидкість її передачі і характер сприймаючого об'єкту. Звідси витікає розуміння різноманіття об’єктів причинного зв'язку і відповідно форм детермінації.

Найважливішим типом зв'язків є також функціональний (або кореляціонний) зв'язок явищ. Тут немає відносин субстанціального народження, а є взаємна кореляція і взаємовплив явищ або предметів. Це може бути тимчасова кореляція типу ритмічної зміни дня і ночі, річних, дванадцятирічних, шістдесятирічних, шестисотрічних і інших. Це може бути просторова кореляція типу відносин асиметрії. Вельми важливе значення мають кореляційні залежності скажемо спілкування студентів усередині студентської групи; корелятивна рухова активність рук людини та інше.