Фізіологічна надійність людини

Незважаючи на наявність різноманітних гіпотез про виникнення життя на Землі, вважається, що найвищою стадією розвитку життя є людина. Резерви організму людини надзвичайно високі, що дає їй можливість виживати як біологічному виду в складних умовах.

Одиницею вимірювання безпеки життєдіяльності людини є тривалість її життя. Організм може існувати у природних умовах тільки завдяки здатності утворювати свої складові частини-клітини і підтримувати їхнє самовідновлення протягом усього життя; сприймати всі зміни у навколишньому середовищі і реагувати на них.

Діяльність організму або окремої його частини називають фізіологічними функціями. Завдяки їм організм пристосовується до змін навколишнього середовища.

Людина живе завдяки обміну речовин і енергії (поглинання речовин і енергії з навколишнього середовища і виділення кінцевих продуктів розпаду і енергії в це середовище), що єднає живий організм з навколишнім середовищем.

Є два процеси обміну речовин: асиміляція (лат.assimilatio – уподібнення, ототожнення) або анаболізм – пластичний обмін (засвоєння клітинами речовин, що надходять ззовні і стають складовою частиною їхніх структур, синтез сполук), і дисиміляція (лат.dissimilatio – неподібний) або катаболізм – енергетичний обмін (ферментативне розщеплення органічних речовин на простіші та виведення з організму продуктів розпаду). Внаслідок дисиміляції вивільняється енергія, яка перебуває у міжатомних зв’язках складних органічних сполук. Вона використовується клітинами для різних потреб.

Коли йдеться про обмін якихось речовин, то використовують термін метаболізм (грец. mabole – генетика, селекція).

Людина живе, її організм діє, проходить процес обміну речовин і енергії. Але, як ми бачимо на практиці, кожна річ, якою ми володіємо, з часом зношується, старіє, руйнується, ламається і стає непридатною для користування. Так і людський організм з часом руйнується. Але система людського організму дуже складна і здатна до саморегуляції, саморепродукції і регенерації (самовідновлення).