Після вирішення всіх питань підготовчого етапу розпочинається новий етап редакційно-видавничого процесу – редакційний. 3 страница

Спеціальне редагування. Цей блок можна поділити на такі підвиди:

· літературне;

· наукове;

· художньо-технічне.

Літературне редагування. Головна мета цього виду редагування – аналіз, оцінка і виправлення мовностилістичної структури твору (вдосконалення мови і стилю оригіналу, уникнення граматичних, синтаксичних і стилістичних помилок). Головними критеріями тут є доступність мови, виразність, ясність викладу, відповідність лексичного ряду думкам героя твору чи автора, відповідність стилістики викладу жанру конкретного твору. При перевиданні творів, написаних у 20 – 30 рр. минулого століття, більшість редакторів приводять тексти у відповідність із сучасним правописом при збереженні лексичних, морфологічних та фонетичних особливостей мови автора. Авторський синтаксис зберігається.

Наукове редагування. У ряді випадків виникає необхідність запрошення провідного спеціаліста у певній галузі науки. Він здійснює наукове редагування оригіналу (завдання – аналіз, оцінка твору і виправлення неточностей з наукового погляду). Те ж мають на увазі, коли в деяких публікаціях ідеться про титульне редагування. Ім’я наукового редактора зазначається на титулі або на звороті титульної сторінки.

Художньо-технічне редагування. Здійснюють його видавничі працівники (художній редактор). Процес художнього редагування передбачає:

· замовлення художнього оформлення видання;

· оцінку ескізів і пробних відбитків та елементів художнього оформлення обкладинки, а також змістову відповідність видання художньому та поліграфічному оформленню.

Процес технічного редагування передбачає детальне втілення в матеріалі художнього і графічного задуму видання. Воно включає: технічні параметри складання і верстки; шрифтову палітру складання; величину та гарнітуру шрифтів; відступи; спуски; підверстки.

Література: Тимошик М. Книга для автора, редактора, видавця: Практичний посібник. – К.: Наша культура і наука, 2006. – С. 235 – 248.

ТЕМА 12. РЕДАКТОРСЬКІ ПРОФЕСІЇ ТА ФАХОВІ ВИМОГИ ДО НИХ

1. Сфера застосування редакторських професій.

2. Фахові вимоги.

3. Функціональні обов’язки.

1. Навички редактора-видавця можна застосувати у таких сферах:

1) власне видавництва як самостійні підприємства (юридичні особи), що спеціально займаються підготовкою, опрацюванням, випуском і реалізацією різних видів видавничої продукції. Сюди відносять: державні видавництва сфери управління Держкомтелерадіо України; видавництва сфери управління іншими державними організаціями; видавництва інших форм власності (приватні, кооперативні, спільні тощо);

2) різноманітні організації, фірми, агентства, підприємства, інституції, окремі особи, які мають право займатися видавничою діяльністю згідно зі статутними документами і які зареєстровані в Національному агентстві ISBN. Видавництво тут не є юридичною особою, а виступає складовою структурною одиницею, окремим підрозділом установи;

3) редакції газет і журналів, де фахівці-редактори віддавна працюють на творчих посадах літературних редакторів, коректорів або й на керівних посадах редакторів чи головних редакторів;

4) редакції радіомовлення та телебачення, де випускники цієї спеціальності займають посади редакторів інформаційних (новини), аналітичних та інших програм, шеф-редакторів, літературних редакторів;

5) рекламні агенції та рекламні відділи підприємств, організацій і фірм (творча й організаційна робота з підготовки рекламних текстів або сюжетів);

6) державні органи законодавчої та виконавчої влади різних рівнів. Грамотний, професіонально підготовлений редактор вкрай потрібний не лише на посаді референтів, аналітиків, прес-секретарів інформаційних служб, відділів діловодства, прес-центрів, а й високих посадовців – від міністрів, голів адміністрацій до депутатів;

7) маркетингові відділи великих та середніх виробників промислової, сільськогосподарської продукції, ліків, де готують до друку різноманітні інструкції, правила користування виробами, рекламну продукцію;

8) бібліотечні або науково-дослідні установи, де є посади референтів, творчих працівників;

9) центри, організації, що займаються багатопрофільною виставковою, ярмарковою діяльністю.

10) органи масової та спеціальної комунікації

2. Із розширенням діапазону застосування редакторських професій невпинно підвищуються і вимоги щодо кваліфікаційного рівня їх носіїв.

Фахові вимоги щодо навичок і вмінь, що їх висуває практика, можна поділити на такі блоки:

1. Працівник редакторсько-видавничого цеху має отримати поглиблену гуманітарну освіту, яка передбачає набуття знань з таких нормативних дисциплін, як історія, філософія, політологія, культурологія, економіка, правознавство, соціологія, психологія, логіка, українська і зарубіжна література. Окремо у цьому блоці слід виділити вимогу щодо бездоганного володіння державною та однією-двома іноземними мовами.

2. Цілий комплекс професійно зорієнтованих нормативних дисциплін, без усвідомлення яких годі говорити про становлення кваліфікованого редактора-видавця:

· історичний (історія видавничої справи, історія редагування;

· теоретичний (основи видавничої справи та редагування, теорія масової комунікації, теорія твору, текстознавство);

· творчий (редагування за видами видань, художнє та технічне редагування, редакторська майстерність);

· організаційно-практичний (вступ до спеціальності, організація і планування видання, коректура, поліграфія, режисура та архітектоніка видання);

· нормативно-правничий (видавничі стандарти, авторське право, правові основи масової комунікації);

· маркетинговий (видавничий бізнес, видавнича справа з рубежем, електронна комерція).

3. У зв’язку зі зміною технології підготовки видавничих оригіналів на порядку денному нагально постала проблема не просто оволодіння редактором оргтехнікою на рівні користувача (комп’ютером, принтером, сканером); ідеться не лише про здатність редагувати різні види текстів та вносити правки в режимі «он лайн», не лише про готовність замінити поширені раніше у видавництвах посади оператора комп’ютерного складання, а й про вміння перевтілювати тексти у відповідні формати і на цьому етапі вдосконалювати текст, працювати з електронними таблицями, текстовими, графічними та ілюстративними редакторськими програмами. Цього не можна досягнути без оволодіння такими предметами, як «Система верстки», «Макетування і верстка», «Дизайн видання».

4. Це специфічні вимоги, бо не засвоюються під час лекційних чи семінарських занять, а набуваються у процесі формування особистості. Йдеться про порядність і патріотизм редактора. Такі вимоги особливо важливі для фахівців, які формуються в перехідних суспільствах, де ще живучі телефонне право, цензура, темники. Патріотично налаштований редактор ніколи не буде на догоду начальникові, за можливість просунутися по службовій лінії чи отримати аморальним шляхом додаткові кошти готувати до друку неправдиві тексти, фальшувати факти, вихолощувати шляхом маніпулювання словами і фразами первинну суть твору, який готується до оприлюднення і матиме вплив на читача, слухача, глядача.

З вищевикладеного випливає своєрідна формула узагальнених кваліфікаційних вимог до сучасного редактора та видавця: Професіоналізм, Порядність, Патріотизм.

Відповідаючи таким вимогам, фахівець видавничої справи та редагування здатний буде виконувати цілий ряд виробничих функцій: творчу, аналітичну, коригувальну, дослідницьку, організаційну, технологічну, координаційну, комунікативну, маркетингову, освітньо-виховну.

3. У процесі розвитку і поширення друкарської та видавничої справи поступово утворювався і поглиблювався розподіл обов’язків між творцями друкованого продукту. Цьому сприяли невпинне вдосконалення творчих начал самих редакторів та авторів, вироблення ними відповідних правил, а з іншого боку – вдосконалення власне технології випуску видання. Все це потребувало згрупування певного числа завдань та обов’язків і виділення для їх виконання спеціально підготовлених для цього окремих працівників.

Так поступово всередині видавничого цеху (як прообразу сучасного видавництва) виокремлювалися посади: начальник друкарні (у сучасному розумінні – директор видавництва), заступник начальника (головний редактор), каліграф (друкарка, складач шрифтів, оператор комп’ютерного складання), справщик (коректор), канцелярський службовець (редактор-організатор), палітурник (художній редактор), книгоноша (менеджер з продажу). Назви посад змінювалися, але сутність творчих чи виробничих функцій працівника залишалася сталою.

Чим більшим був видавничий цех, тим чіткішим був поділ функцій на групи, інакше важко було досягнути злагодженості, стабільності й належної якості при виготовленні будь-якого видання.

Та незалежно від величини, структури чи спеціалізації за тематичними напрямками випуску друкованої продукції видавництва у його штатному розкладі кадрів мусять бути посади, без яких діяльність його не буде ефективною. Це такі посади: директор, редактор, коректор, художній редактор, технічний редактор, менеджер з продажу. На практиці ці посади нерідко суміщаються, особливо невеликих видавничих структурах. Іноді таке суміщення відбувається від незнання початківцем-редактором (видавцем) усіх тонкощів редакційно-видавничого процесу, нерідко – від його бажання зекономити кошти. Результатом же є вихід у світ продукту низької якості.

Розрізнення кожним працівником видавництва своїх конкретних функцій, завдань і обов’язків потрібне з кількох причин:

· Це дає змогу чітко розмежувати перелік конкретних функцій між різними підрозділами видавництва;

· Ефективне використання кваліфікаційного рівня кожного працівника колективу;

· Визначена міра відповідальності кожного за доручену ділянку роботи;

· Краще організовується робота видавництва за рахунок максимального убезпечення від ряду помилок.

Директор. Це керівник видавництва, який спрямовує діяльність усього колективу і несе повну відповідальність за результати його роботи. З юридичної точки зору директором може виступати або власник самого видавництва, або найнята для цього особа. Ця посада може називатися генеральний директор, президент, видавець.

Функціональні обов’язки такого керівника зосереджуються здебільшого довкола двох напрямків: організаційно-управлінського та фінансово-господарського.

Основний перелік організаційно-управлінських функцій:

· визначення структури видавництва та затвердження штатного розкладу;

· прийом на роботу і звільнення штатних працівників;

· представлення видавництва у державних органах та громадських організаціях;

· організація, координація і контроль роботи всіх структурних підрозділів;

· затвердження річних і квартальних планів випуску видань;

· укладання і підписання різних договорів з авторами, художниками, перекладачами, рецензентами, позаштатними працівниками;

· проведення виробничих зборів та нарад усього колективу;

· розробка і контроль за виконанням соціальних програм, програми підвищення кваліфікації працівників, поліпшення культурно-побутових умов членів колективу.

Основний перелік фінансово-господарських функцій:

· формування разом із фінансовою службою поточного та перспективного бізнес-планів;

· розпоряджання матеріальними засобами видавництва;

· пошук джерел фінансування нових видавничих проектів;

· відкриття й закриття розрахункових та інших рахунків;

· підписання усіх фінансових документів;

· контроль за своєчасними розрахунками з Державним бюджетом, установами банку, постачальниками, підрядними та іншими організаціями;

· укладання й підписання договорів з поліграфічними підприємствами на виготовлення видань та іншими суб’єктами господарської діяльності у відповідності зі статутною діяльністю.

До структурних підрозділів, які перебувають у безпосередньому віданні директора, належать: юридична служба (юрисконсульт), планово-економічний, виробничий, фінансовий, господарський, маркетинговий відділи.

Головний редактор. Це фахівець, як правило, з редакторською або журналістською освітою, який у цілому визначає видавничу програму і керує всім редакційно-видавничим процесом. За штатним розкладом є першим заступником директора.

Функціональні обов’язки головного редактора формуються довкола двох основних напрямів його діяльності: організаційного і творчого.

Організаційний напрям передбачає:

· підбір кадрів керівництва роботою усього редакційного корпусу видавництва (завідувачі редакцій, редактори різних категорій, коректори);

· пошук цікавих авторів, цікавих тем, рецензування оригіналів, оформлення документів на одержання грифів навчальних видань;

· прийняття рішення щодо початку редакторського опрацювання чи відхилення поданого оригіналу;

· затвердження титульних чи спеціальних наукових редакторів;

· розробка перспективного, річного і квартального планів випуску видань;

· координація і контроль роботи завідувачів редакцій;

· розв’язання принципових питань, пов’язаних з якістю оригіналу чи у взаємостосунках між автором і редактором;

· складання і контроль за виконанням графіків проходження оригіналів у видавничих підрозділах;

· розгляд питань, пов’язаних із виконанням чи невиконанням авторами договірних зобов’язань;

· прийняття рішень щодо припинення видань, розірвання договорів, усунення помилок на різних етапах редакційної роботи;

· візування документів на укладання авторських угод, виплату авторських та художніх гонорарів, за рецензування і позаштатне редагування;

· підготовка і проведення видавничих нарад щодо змісту тематичних планів та якості випущеної продукції.

Творчий напрям передбачає:

· ознайомлення з авторськими оригіналами, одержаними за замовленням чи самопливом;

· вибіркове читання видавничих оригіналів на одному з етапів редакційно-видавничої підготовки (після опрацювання редактором; перша, друга верстки; чисті аркуші);

· прочитання на одному з етапів редагування особливо важливих за змістом оригіналів;

· затвердження макетів художнього оформлення поліпшених видань;

· підписання видання: до складання, до друку, до випуску в світ;

· аналіз рецензій, опублікованих у пресі, на випущені власні видання;

· організація презентацій кращих видань;

· вивчення кон’юнктури видавничого ринку, тематики близьких за профілем видавництва суміжних видавничих організацій з метою уникнення дублювання при плануванні видань;

· розробка плану промоційних заходів, контакти з пресою, громадськими організаціями, науково-дослідними інституціями та навчальними закладами;

· участь у книжково-видавничих тусовках.

До структурних підрозділів, які перебувають у безпосередньому віданні головного редактора, відносяться: редакції видавництва (книжкові та періодичних видань), коректорат, відділи художнього та технічного оформлення (служби головного художнього та технічного редактора), комп’ютерний відділ (служби макетування та верстання), відділ маркетингу.

Редактор. Це основний творчий працівник у видавництві, який безпосередньо відповідає за редагований оригінал, його структурний, інформативний, науковий і мовностилістичний рівень. Залежно від структури, масштабів діяльності видавництва, його спеціалізації, досвіду та рівня кваліфікації працівників така посада може мети такі різновиди: завідувач редакції, науковий редактор, старший редактор, провідний редактор, редактор, редактор-організатор.

Серед основних функціональних обов’язків редактора виділяють такі:

· ґрунтовне ознайомлення з поданим авторським оригіналом та підготовка аргументованого редакторського висновку на придатність його до редагування;

· формулювання письмових вимог до автора щодо необхідності доробки оригіналу та ретельна перевірка виконання зауважень після повернення з доопрацювання;

· редагування затвердженого головним редактором авторського оригіналу у відповідності з технологією і технікою редакторської правки;

· ознайомлення автора з унесеними правками, погодження з ним запропонованих скорочень, доповнень, змін;

· надання авторові необхідної допомоги у вдосконаленні архітектоніки оригіналу (структурування розділів, параграфів, доцільності додавання до авторського тексту передмови, післямови, покажчиків, бібліографічних довідок, коментарів, приміток, ілюстрацій тощо);

· редагування підготовлених автором ілюстративних матеріалів, з’ясування необхідності в додатковому ілюстративному ряді, визначення місця його розташування;

· перенесення авторських виправлень до редакційної верстки;

· підготовка каталожної картки видання, а також рекламних текстів для відділу маркетингу;

· візування видавничого оригіналу: до верстання, до друку, у світ;

· безпосередня участь у розробці проекту художнього оформлення;

· робота з другою версткою, плівками, і чистими аркушами і сигнальним примірником у відповідності з методикою редагування.

Коректор. Коректор – це той, хто виправляє друкарські помилки при підготовці видання. У видавництві коректор працює під безпосереднім керівництвом головного редактора.

До найголовніших функціональних обов’язків коректора входять:

· зчитування як порівняння видавничого оригіналу з авторським (а також другої верстки з першою) після внесення редакторських поправок;

· вичитування як усунення орфографічних, пунктуаційних помилок, буквених неточностей та технічних огріхів верстки;

· дотримання принципу одності (уникнення різночитань елементів тексту, що повторюються) в подачі прізвищ та ініціалів, бібліографічних посилань, географічних та інших назв, мір ваги, скорочень;

· виявлення смислових, логічних, стилістичних та фактичних помилок;

· звіряння цитат і використання текстів за першоджерелами;

· читання подвоєною увагою специфічних елементів тексту (висновки і визначення термінів, дати, числа, імена);

· спеціальна звірка з оригіналом прізвищ, оскільки редакторські комп’ютерні програми нерідко довільно замінюють зовсім не відоме прізвище на подібне, яке введено до їх словників;

· «прив’язування» у змістовий контекст слів, у яких при комп’ютерній заміні букви змінюється смисл речення;

· перевірка правильності побудови таблиць, рисунків і креслень, відповідність їх підписів до коментування в тексті;

· перевірка вихідних відомостей в останній підписній верстці;

· звіряння сторінок сигнального примірника з наростанням пагінації сторінок та методом «прив’язування» змісту за перехідними сторінками;

· звіряння ідентичності назв розділів, параграфів, підпараграфів, «ліхтариків» у «Змісті» та за текстом видання;

· стеження за правильною, логічно вмотивованою розбивкою тексту на абзаци, особливо в останній верстці, коли зробити таку неправильну розбивку може комп’ютер;

Художній редактор. Це творчий працівник видавництва, який займається художнім редагуванням різних видів видань. Завданням його є відтворити ідею конкретного видання такими зображальними засобами, які б сприяли його виокремленню серед безлічі видань і були логічно вмотивовані відповідно до тематики, структури та змісту. При цьому слід добитися відповідності оформлення змістові та призначенню видання. Працює під безпосереднім керівництвом головного редактора. Інші назви – завідувач відділу художнього оформлення, старший художній редактор, художній редактор.

Функціональні обов’язки:

· розробка і погодження проекту художнього оформлення видання (обкладинки, оправи, суперобкладинки) з редактором, автором та головним редактором;

· розробка проекту елементів художнього оформлення видання (титули, шмуц-титули, заставки, кінцівки;

· організація ілюстрування тексту звичайних, поліпшених, подарункових і ювілейних видань;

· виготовлення логотипу (видавничої марки) видавництва;

· розробка проекту серійних видань;

· добір позаштатних художніх оригіналів для виконання робіт з художнього оформлення;

· приймання від позаштатних художників оригіналів виконаних робіт та визначення їх якості;

· підготовка договорів і угод із позаштатними художниками та узгодження з головним редактором обсягу виплат за виконані художні роботи;

· підготовка документів на поліграфічне відтворення всіх елементів художнього оформлення;

· погодження з поліграфічним підприємством технології відтворення художнього оформлення (запис кольороподілу на диск у видавництві з подальшим відтворенням його друкарнею, кольороподіл власними силами з наданням друкарні кольорового відбитку на паперовому носії);

· оцінка і затвердження пробних відбитків художнього оформлення, одержаних із друкарні;

· перегляд і візування сигнальних примірників на предмет якості художнього оформлення.

Технічний редактор. Це видавничий працівник, який займається технічним редагуванням видань. На нього покладається відповідальна місія: добитися реального втілення задуму видавництва створити видавничий продукт на високому художньому, структурному, змістовому та поліграфічному рівнях виконання.

Функціональні обов’язки:

· визначення, відповідно до затвердженого головним редактором формату видання, формату сторінки, кількості рядків на ній, розміру інтерліньяжу (відступів між рядками), розмірів абзацних відступів, спусків на початкових сторінках;

· підбір шрифтових параметрів видання (тип гарнітур, кеглів для заголовків, підзаголовків, основного тексту);

· вказівки для оператора комп’ютерного складання (верстальника) щодо внутрішньотекстових відбивок (проміжків) між різними фрагментами текстів (напр., історичних довідок, розгорнутих цитат);

· зазначення місця розташування та форми подачі ілюстрованих вставок (таблиць, схем, графіків, фотографій, графічних малюнків та текстівок до них);

· відпрацювання верстки та оригінал-макета в контексті якості набору, якості відтворення тексту та ілюстрацій на плівках;

· складання «Технічної видавничої специфікації поліграфічного виконання друкованого видання» перед передачею оригінал-макета до друкарні;

· звіряння у «чистих аркушах» тексту зі змістом, зміст і відтворення колонтитулів, вклейок і наклейок;

· перевірка якості друкування, фальцювання аркушів, палітурних та оздоблювальних процесів та візування сигнальних примірників.

Менеджер з продажу. Раніше така посада називалася фахівець із розповсюдження та реклами. Вона потребує від її носія ґрунтовних знань із сфер підприємницької діяльності, фінансів, маркетингу, ринку, податкової діяльності, психології, етикету. Крім того, від такого фахівця вимагатиметься додатково достатніх знань щодо специфіки видавничої справи, природи творення і призначення різних видів видавничої продукції, тенденцій, що відбуваються на внутрішньому і міжнародному ринках друкованих та електронних видань.

Функціональні обов’язки:

· розробка й забезпечення виконання плану рекламно-інформаційних заходів видавництва на рік, квартал, місяць (презентації видань; зустрічі читачів з авторами; промоція новинок у ЗМІ нерекламними методами; підготовка буклетів, каталогів, планів-проспектів, рекламних листівок для поширення їх серед потенційних покупців);

· забезпечення участі видавництва у різноманітних спеціалізованих виставках, ярмарках, форумах;

· вивчення читацького попиту на видання, яке готується до друку, і попереднє визначення можливого накладу;

· збір публікацій, критичних зауважень і побажань щодо випущених видань;

· постійне поповнення бази даних традиційних та новітніх каналів збуту друкованої продукції;

· підготовка текстів для систематичного оновлення видавничого сайту;

· налагодження безпосередніх контактів із новоутвореними розповсюджувальними та торговельними організаціями;

· складання й подання на підпис головному редактору чи директорові проектів договорів на реалізацію друкованої продукції; контроль за дотриманням їх виконання обома сторонами;

· організація своєчасного вивезення замовлених і оплачених накладів видання споживачам;

· підготовка пропозицій щодо формування видавничої програми, перспективних та календарних планів випуску, а також перевидань.

Перелік обов’язків вищеназваних редакторських працівників не є завершеним і раз назавжди усталеним. Це лише основа, своєрідна конструкція, на яку можна буде нанизувати й інші, можливо, більш деталізовані або ж спонукані специфікою видання.

Література: Тимошик М. Книга для автора, редактора, видавця: Практичний посібник. – К.: Наша культура і наука, 2006. – С. 202 – 220.

ТЕМА 13. РЕДАКТОРСЬКА ПІДГОТОВКА СКЛАДОВИХ ТЕКСТУ

1. Заголовки.

2. Цитати.

Основою авторського чи видавничого оригіналу, над удосконаленням якого (у відповідності з творчим задумом автора чи видавництва) професійно працює редактор, є текст.

Залежно від виду видання текстова його частина може бути простою і ускладненою. Наочний приклад простого тексту — і для редакторського опрацювання, і для читання — це прозовий твір художньої літератури. В основу такого твору кладеться звичайна авторська розповідь з уведенням прямої мови персонажів твору По-іншому виглядає текст, скажімо, в підручнику, монографії. Тут ми зустрічаємо частіше різноманітні заголовки, підзаголовки; маємо справу з графічними і шрифтовими виділеннями, таблицями та формулами; вникаємо в зміст коротких і більших цитат, посилань тощо. Усе це — складові тексту.

Виходячи з того, що значення і функції цих складових є надзвичайно важливими з точки зору організації змістової частини видання, скеровування й полегшення праці користувача над твором, концентрації його уваги на головне й додаткове, видавнича традиція виробила певні вимоги та правила щодо їх редакторської підготовки.

1. Найпростіше визначення поняття заголовка може бути таким. Заголовок — це назва твору або окремих його частин.

Однак у контексті видавничої справи та редагування таке загальне, енциклопедичне, визначення потребує уточнення, конкретизування. Йдеться про те, що редактор у процесі роботи над авторським оригіналом матиме справу із значною кількістю різноманітних заголовків. Цей своєрідний заголовковий комплекс, завдяки належній організації, може й повинен слугувати справжнім стрижнем цілого видання. Отож, складовими цього заголовкового комплексу є частини, розділи, підрозділи, параграфи, підпараграфи окремого твору, службової частини видання, назви рубрик, таблиць. Кожна з цих складових може мати власний заголовок, який нестиме свої специфічні функції.

У тексті будь-якого твору заголовки виконують кілька важливих функцій. Виділимо найголовніші:

· структурування значного за обсягом текстового чи ілюстративного матеріалу на окремі частини;

· полегшення роботи читача з виданням;

· організація процесу читання;

· осмислення окремих частин прочитаного; підготовка читача до сприйняття нового, відносно закінченого, цілого;

· забезпечення зручності в пошуку вибіркової інформації;

· акцентування на окремих частинах тексту, сприяння глибшому його засвоєнню.

У науковій та довідковій літературі існує різноманітна класифікація видів заголовків. Скажімо, російський теоретик видавничої справи та редагування Аркадій Мільчин ("Справочник издателя и автора") лише за формою та складом поділяє заголовки на: родо-нумераційні, родо-літерні, родо-нумераційно-тематичні, родо-літерно-тематичні, нумераційно-тематичні, літерно-тематичні. Певною мірою подібного принципу дотримується і українська дослідниця зі Львова Емілія Огар ("Словник-довідник з видавничої справи"), щоправда, небезпідставно дещо спростивши й "заземливши" свій ряд, виходячи з вимог практики.

Відразу варто зауважити, що така деталізація доцільна більше для наукової дискусії, ніж для засвоєння на практиці. Адже навіть редактору з багаторічним стажем роботи непросто виокремити й засвоїти відмінності між цими "родо-нумераційно-літерно-тематичними" особливостями заголовків. Що вже говорити про початкуючого редактора-видавця.

Є й інший підхід, за якого теоретичні засади базуються на узагальненні практики, переслідують простоту й конкретику в засвоєнні складних речей. Його дотримується, скажімо, польський дослідник Ян Тржинадловський. Він схильний розглядати види заголовків лише у трьох аспектах: лінгвістичному, філологічному, прагматичному.

Узагальнивши теоретичні розробки представників різних шкіл теорії і практики видавничої справи та редагування, а також спираючись на власний багаторічний практичний досвід, спробуємо запропонувати авторську класифікацію видів заголовків.

Аби безпомилково розрізняти сутність, значення і місце кожного заголовка в тексті, напочатку редакторові доцільно навчитися уяснити різноманітність заголовків за трьома головними функціональними ознаками:

• за змістом;

• за формою зображення;

• за місцем розташування.