Пилип Орлик та його Конституція 1710р

Саюк Надія, ІІ АЛ(9), 2010

Після смерті І. Мазепи козаки обра­ли гетьманом України (в еміграції) Пилипа Орлика. Рада прийняла - «Пакти і Конституцію прав і вольностей Війська Запорізького», (Конституцію П.Орлика), які були договором між гетьманом і Військом Запорізьким про державний уст­рій України. Цей документ ніколи, не був втілений у життя, але увійшов в історію як одна з перших в Європі конституцій демократичного суспільства.

Головні положення:

1. Україна обох боків Дніпра (по р.Случ) мала бути віль­ною від чужого панування;

2. Гетьманська влада обмежувалася Генераль­ною радою, яка збиралася тричі на рік і складалася з представників гене­ральної і полкової старшини, генеральних радників (депутатів), які обира­лися по одному від кожного полку, а також послів від Війська Запорізького; 3. Виборність усіх посадових осіб із наступним затвердженням їх гетьма­ном; 4. Недоторканність особи та її відповідальність лише перед судом; 5. Встановлювався строгий розподіл між державною скарбницею й осо­бистими коштами гетьмана; 7. Право­слав'я проголошувалося державною релігією, а також передбачалася ав­токефалія української церкви. 5. Вдови і осиротілі діти, не притягалися до виконання жодних повинностей ані до громадських робіт, які входять в обов'язки посполитих, та не обкладалися повітовими податками. 6. Такого ж порядку належить дотримуватися і полковникам: не обирати сотників чи інших урядовців за хабарі чи на основі особистої прихильності, нехтуючи вільним голосуванням усієї сотні, а також не усувати їх з посад внаслідок особистих незгод.

Після обрання гетьманом П.Орлик розробив план визволення України, уклавши союз зі Швецією, Кримом, Туреччиною. Навесні 1711 р. з 16-тисячним за­порізьким військом і татарським допоміжним корпусом він рушив в Україну. На Правобережжі його з прихильністю зустрічало населення, під його бу­лаву переходили правобережні полки. Розбивши під Лисянкою армію ліво­бережного гетьмана І.Скоропадського, П.Орлик підійшов до Білої Церкви. Але подальші його плани були перекреслені зрадою татарських союзників, які почали грабувати місцеве населення. Тому він змушений був відступити та повернутися до своєї штаб-квартири у Бендерах. Після підпи­сання миру між московським і турецьким урядами П Орлик зрозумів, що його надії на визволення України відклада­ються у далеку перспективу.

Живучи в еміграції (у Швеції, Німеччині, Туреччині, Греції), він до самої смерті не припиняв боротьби, використовував кожну нагоду на пошуки нових сою­зників проти Москви, прагнув зацікавити їх українською справою. Багато робив для того, щоб європейські держави отримували правдиву інформа­цію про життя України. Справу Орлика продовжили його син Григорій та мазепинці-емігранти, яких називали в Європі апостолами Української не­залежної держави.