Операційна система як віртуальна машина

Архітектура більшості комп'ютерів на рівні машинних команд дуже незручна для використання прикладними програмами. Наприклад, робота з диском припускає знання внутрішнього пристрою його електронного компонента – контролера для уведення команд обертання диска, пошуку й форматування доріжок, читання й записи секторів і т.д. Ясно, що середній програміст не в змозі враховувати всі особливості роботи устаткування (у сучасній термінології – займатися розробкою драйверів пристроїв), а повинен мати просту високорівневу абстракцію, скажемо представляючи інформаційний простір диска як набір файлів. Файл можна відкривати для читання або запису, використати для одержання або запису інформації, а потім закривати. Це простіше, ніж піклуватися про деталі переміщення головок дисків або організації роботи мотора. Аналогічним чином, за допомогою простих та ясних абстракцій, ховаються від програміста всі непотрібні подробиці організації переривань, роботи таймера, керування пам'яттю й т.д. Більше того, на сучасних обчислювальних комплексах можна створити ілюзію необмеженого розміру оперативної пам'яті та числа процесорів. Всім цим займається операційна система. Таким чином, операційна система представляється користувачеві віртуальну машину, з якою простіше мати справу, чим безпосередньо з устаткуванням комп'ютера.