Згідно з цією теорією, вид і спосіб міжнародної діяльності підпри­ємства залежить не лише від одного, а від ряду факторів. Дж. Даннінг визначив 3 фактори як категорії переваг

Для того, щоб національна фірма могла перетворитися на ТНК, вона має насамперед володіти перевагами власності порівняно з іншими фірмами. Переваги власності створюють умови для здійснення трансферу портфельних ресурсів, тобто надання ліцензій або укладання управлінських договорів. Розрізняють такі переваги власності:

а) загальні переваги власності (патенти, "ноу-хау" у менеджмен­ті, державний захист тощо);

б) переваги власності, наявні в уже заснованих дочірніх підприєм­ствах порівняно з новими (доступ до потужностей, синергія завдяки
спільним закупівлям);

в) переваги власності як результат багатонаціональності (можли­вість диверсифікації ризиків через валютне управління, використання
різного обладнання).

Якщо поряд із перевагами власності наявні переваги інтернаціона­лізації, за Дж. Даннінгом, це зумовлює експор­тування. Переваги інтернаціоналізації проявляються тоді, коли транс­акції можна здійснити дешевше в межах підприємства, ніж на ринку.

Ринок трансакцій характеризується недосконалістю, яка проявля­ється у:

а) структурних недоліках (антиконкурентна політика учасників);

б) недоліках внутрішнього ринку: невизначеність попиту і пропо­зиції на товари і послуги, непослідовність і нераціональна поведінка
суб'єктів.

Отже, інтернаціоналізація є засобом подолання недосконалості рин­ку, а наявність переваг інтернаціоналізації пояснює те, чому фірма не продає і не здає в оренду наявні активи, а мінімізує трансакційні витрати й обмежує поширення і функціонування активів мережею своїх вироб­ничих філій, створених за допомогою прямих іноземних інвестицій.

Крім цього реальні переваги місцезнаходження підприємства створюють передумови для здійснення ПІІ. Переваги місця розташу­вання можуть виникати насамперед на основі факторних витрат, вдоско­налення інфраструктури та створення політичних умов (особливо торговельних бар'єрів в інших країнах), наявності фізичної дистанції (мова, культура) певної країни перебування.

Таким чином, Дж. Даннінг поєднує в своїй аргументації висновки монополістичної теорії переваг, теорії місцезнаходження і теорії інтер­націоналізації, тому ця теорія називається еклектичною.

Слід зауважити, що категорії переваг не існують окремо одна від одної, а поєднані між собою. Так, наприклад, переваги місця розташу­вання (як вказано у "діамантовій" теорії інтернаціоналізації М. Портера) у довготерміновій перспективі стають перевагами власності. Крім цього, на рішення щодо інтернаціоналізації підприємства впливають три контекстні фактори – земля, галузь і підприємство. Тому, наприклад, імовірно, що країна з великим внутрішнім ринком, який пропонує підприємствам, що діють на ньому, значний потенціал для реалізації переваг масового виробництва і диверсифікації, сприяє інтернаціоналі­зації, на відміну від підприємств, які є вихідцями з країн із невели­ким внутрішнім ринком.

Крім цих трьох контекстних категорій, Дж. Даннінг пізніше додав до еклектичної теорії інші змінні, наприклад, можливі причини непридат­ності ринку, особливі для окремих підприємств структурні змінні й інші фактори впливу. За допомогою цих доповнень, з одного боку, підвищу­ється реальність цієї теорії, з іншого боку, це робить її змістовність знач­ною мірою відносною. Також піддається критиці те, що взаємні прямі інвестиції між двома або більшою кількістю країн не можна пояснити, бо, за еклектичною теорією, відповідно лише одна з країн може володіти перевагами місця розташування порівняно з іншими, і тому прямі інвес­тиції можуть спрямовуватись лише в одному напрямку. Проте цей аргумент втрачає свою силу, оскільки взаємні інвестиції мають пе­реважно інтерсекторальний характер, і це підкреслює вплив характерних для галузі факторів на категорії переваг.