В) Теорії укладання угод на міжнародне передання технологій

Теорії укладання угод про міжнародне передання технологій

Третім видом стратегії виходу на іноземний ринок, поряд з експор­том і прямими інвестиціями, є угоди про міжнародну передачу техно­логії, їх підприємства можуть укладати у формі ліцензійних, консуль­таційних, управлінських угод та угод із ноу-хау і про технічну допомогу.

Ліцензійна угода – це дозвіл на використання права іншого. Пра­во (зокрема авторське) розуміють як закон мистецьких і літературних авторських прав, а також охорону промислових прав (патент, товарна марка, промисловий взірець і взірці, оформлені за нормами промисло­вої естетики).

Тоді як ліцензійна угода включає правовий захист, угода ноу-хау дає змогу використовувати технічні або економічні знання і досвід, що забезпечує певні переваги. Отже, правового захисту ноу-хау, як у ви­падку ліцензійної угоди, не має.

Основою угоди про технічну допомогу, що насамперед відіграє важливу роль у відносинах з країнами, що розвиваються, є технічна допомога під час планування розвитку індустріальних проектів, розробка технічної експертизи, проектування і зведення споруд, технічне навчан­ня і постачання інвестиційних товарів. Отримувач у разі укладення угоди про технічну допомогу не має власних фахових знань, і таким чином, у цьому випадку йдеться про фахову допомогу, що не обов'язково включає спеціальні промислові знання.

Консультаційні угоди мають певні спільні риси з угодами про технічну допомогу. Головна відмінність полягає в тому, що передаються лише загальні фахові знання без навичок практичного застосування.

Управлінські угоди укладають між материнською і дочірньою ор­ганізаціями. Управлінські вказівки базуються на передаванні ноу-хау, якщо материнська організація видає вказівки, що виходять за межі звич­ного в концерні управління, фінансування, консалтингу та контролю.

Нижче подано найважливіші визначальні фактори для міжнарод­ного передання технологій.

Надлишкові технології в системі міжнародного передання техно­логій з'являються тоді, коли підприємства розвинули технології, що самі не бажають або не можуть використовувати і котрі можна продати підприємствам за кордоном і у своїй країні.

Головним мотивом продажу надлишкових технологій є досягнен­ня додаткових прибутків, за допомогою котрих покривають витрати на дослідження і розвиток. Продаж надлишкових технологій не має нега­тивного впливу на інші види діяльності та ринки підприємства. Наступ­ним мотивом для продажу надлишкової технології іноземним підпри­ємствам є така умова, що використання даної технології можливе лише тоді, коли напівфабрикати отримують від її постачальника.

Ще однією перевагою продажу надлишкової технології є те, що розвиток нових технологій та їх передання іншим підприємствам створює репутацію технологічного лідера ринку, що може позитивно впливати на оцінку якості інших товарів цього підприємства.

На користь передання надлишкових технологій свідчить також те, що завдяки продажу отримується така ринкова інформація, як наприклад, обсяги збуту, ціни тощо, що є важливим для запланованого майбутнього використання технології у відповідній країні.

Аналізуючи сильні та слабкі сторони підприємства доходимо вис­новку, що існування надлишкових технологій впливає на галузі: витра­ти, технологію, постачання і збут.