Основні теми поезій

Друг В. Стуса, письменник Ю. Покальчук так оцінював його осо­бистість і творчість: «У Василя Стуса найбільшим злочином було те, що він був українцем, просто справжнім українцем; любив свою мову, свою землю, свою культуру і хотів бачити Україну нормальною українською землею, а не витоптаним полем.

Поезія Василя Стуса виходить далеко за межі того експеримен­тального бунтарства, часто дилетантської, показової інтелектуалізації вірша, що були притаманні творам багатьох його ровесників.

По-блоківськи виточений і холоднуватий його вірш, природний український сентимент тут приборканий і палає всередині кристала. Якщо ж торкнешся, гріє, мов серце.

Дисципліна слова, лаконізм виразу, надзвичайно широкий слов­ник, що постійно збагачується, ще й незупинне власне словотворення — ось шлях його поезії».

Читання напам'ять віршів В. Стуса із висловленням власного вра­ження від поезії.

Виразне читання поезії «Крізь сотні сумнівів я йду до тебе.».

Щовб — сходинка, перекладина драбини;

хлань — безодня;

врочить — передрікає;

запрагла — захотіла.

Евристична бесіда.

—Яку мету ставить перед собою ліричний герой твору — автор? (Домагатися Добра й Справедливості для свого народу чи хоча б про­класти дорогу прийдешнім поколінням.)

— Який пафос поезії? (Піднесений — «душа запрагла неба», «в буремнім леті», «держить путь на стовп високого вогню».)

—Що відчуває ліричний герой на цьому шляху? (Сумніви, зневі­ру і разом із тим — тверде переконання у своїй високій меті «предтечі».)

—Який цікавий синтаксичний прийом використовує автор у тво­рі? (Перенесення рядка.)

В. Стус свідомо обрав свою життєву дорогу — це шлях добра і прав­ди. Але там чекають його «сотні сумнівів», «сто зневір» і треба вперто, наполегливо долати щабель за щаблем («йти з щовба на щовб»), щоб досягти мети або хоча б прокласти дорогу іншим, бо він — «предтеча».

Виразне читання поезії «Господи, гніву пречистого.».

Мужня, стоїчна поезія «Господи, гніву пречистого.» В. Стуса утверджує впевненість ліричного героя в тому, що він зможе вистояти, не зрадить себе й своїх переконань. Він свідомо йде «на амбразуру», на біду, щоб відкрити людям очі на правду, показати приклад боротьби за людську гідність і силу людського духу.

Евристична бесіда.

—Яким настроєм сповнений ліричний герой твору? (Твердим пе­реконанням, що вистоїть, мужньо сприйматиме всі випробування долі; біда загартовує волю, дух.)

—Як називаються такі риси людини? (Стоїчні.)

— Що говорить ліричний герой про те, звідки у нього такий сто­їцизм? (Від матері, від роду, від народу.)

Виразне читання поезії «О земле втрачена, явися.».

Евристична бесіда.

— Чим цей вірш відрізняється від попередніх (за тематикою, на­строєністю)? (Ліричний герой, перебуваючи в нелюдських, важких об­ставинах, знаходить розраду в спогадах про рідну землю; звучать мотиви пейзажної, інтимної лірики.)

— Які метафори, порівняння здалися вам незвичайними? («Дня розгойдані тарілі», «бризкит райдуги в крилі», «солодавий запах вин­ниць, як гріх, як спогад і як біль» та ін.)

— Від чого ліричний герой просить «порятувати душу»? (Від зне­віри, відчаю, бо це — гріх, відступ від принципів, від мети — побачити свій народ вільним по-справжньому та щасливим.)

Ліричний герой поезії сумує, страждає в розлуці з рідною зем­лею, він пригадує забуті дні — «сині ниви», «перегуд джмелів», «лет голубів» і її — «грішну і святу», кохану. І просить «землю втрачену», щоб явилася вона йому хоч уві сні — дати силу, порятувати зболену душу.

Однією з головних тем поезій В. Стуса є тема рідної землі. У вірші «О земле втрачена, явися.» поет мріє про повернення у давно забуті дні дитинства і юності. Світлі спогади про «сиві ниви, в сум пойняті», «світання тіні пелехаті», «плескіт крил і хлюпіт хвиль», «солодавий за­пах винниць», «мосянжний перегуд джмелів» переповнюють ліричного героя, навівають щемливий сум за втраченим.

Поет згадує своє перше, юнацьке, несміливе кохання, окремими рядочками малює перед нами прекрасний образ: «пшеничні руки білі», «чорні коси», «жаром спечені уста». У цій поезії — радість пізнання любові. Настрій ліричного героя емоційно піднесений, окрилений. У цих сонячних рядках «вихлюпувалась» радість буття, природний і вічний дар молодого, первісного сприймання світу, коли здається, що все на­вколишнє існує для тебе, для твого щастя. Але рефреном повторюване слово «де» повертає нас до сумної дійсності, коли все найкраще, що було пов'язане з дитинством і юністю, зникло. Закінчується твір рядками, якими й починається.

Та останній рядочок розкриває оптимістичний настрій твору. Поет має надію, що спогади дитинства і юності порятують його душу від зне­віри і скверни, і одне з головних місць у цих спогадах посідають поетич­ні, мальовничі описи рідної української природи («сиві ниви», «чорне вороння лісів», «сонця хлюпочуться в озерах»).

Інтерактивна вправа «Мозковий штурм».

Визначте основні тематично-проблемні лінії поезії В. Стуса.

X Душа людини «перед вічністю високого неба», формування себе як особистості.

X Відчуження від світу, стан трагічної самотності.

X Проблема вибору: пасивне споглядання чи активна дія.

X Атмосфера розтлінного духу тоталітарної системи.

X Україна дійсна (скорена, знищена) та Україна-мрія.

Зробіть порівняльний аналіз образу України у В. Симоненка та В. Стуса.

СПІЛЬНЕ ТА ВІДМІННЕ В ОБРАЗІ УКРАЇНИ У В. СИМОНЕНКА ТА В. СТУСА

«Ярій душе! Ярій, а не ридай! У білій стужі серце України.» («Ярій, душе!..»)

«Стенаються в герці скажені сини України, той з ордами ходить, а той накликає Москву, заллялися кров'ю всі очі пророчі.

З руїни вже мати не встане.» («За літописом Самовидця»)

«Народе мій, до тебе я ще верну і в смерті обернуся у життя. Як син, тобі доземно уклонюсь.» («Як добре те, що смерті не боюсь я...»)

«Україно! Ти для мене — диво! І нехай пливе за роком рік, Буду, мамо горда і вродлива, З тебе дивуватися повік.» («Задивляюсь у твої зіниці...»)

«Народ мій є! В його гарячих жилах Козацька кров пульсує і гуде!» («Де зараз ви, кати мого народу?») «І якщо впадеш ти на чужому полі, Прийдуть з України верби і тополі, Стануть над тобою, листям затріпочуть, Тугою прощання душу залоскочуть.»(«Лебеді материнства»)

«Бо у мене стукотить у грудях Грудочка любимої землі.» («Грудочка землі»)

Спільне

Любов до України, рідної землі, народу, невіддільність себе як поета і людини від неї; дві України

Відмінне

Жаль, біль через роз'єднаність і зрадливість із давніх часів, безкомпромісність; активна життєва позиція в ставленні до системи.

Захоплення Україною, її славним козацьким мину­лим, віра в неї; дещо споглядальна позиція, хоча є й сильний критичний струмінь

Поезія В. Стуса, безперечно, складна. Літературознавець М. Ко­цюбинська зазначає: «Це поезія філософічна, причому філософічність її проявляється не на рівні цитування або тлумачення тих чи інших положень. Це своє, вистраждане поетом осмислення основних засад буття людини, роздуми над її місцем у природі й суспільстві, над її моральним самовизначенням у такому непростому й недосконалому сучасному світі».

Основним засобом образності, поетичного відтворення світу, пе­редачі власних почуттів, думок, переживань у поезії В. Стуса є мета­форизація. Про це неодноразово говорили дослідники його творчості, справедливо вважаючи, що здатність піднести конкретне спостережен­ня до рівня метафори — символу — характерна риса поетики В. Стуса.

Мова поезій В. Стуса відзначається багатством, оригінальністю, сміливим поводженням з усталеними нормами. Поет часто вдається до словотворення, неологізмів, деформує слова, але з тонким почуттям так­ту, міри, так, що новотвори допомагають глибше розкрити задум, при­внести у зміст нові нюанси.

Новаторські підходи В. Стуса до образотворення, орієнтація на психологізм, звернення до підсвідомого, філософська глибина та інте­лектуалізм поезії виводять її на рівень вершинних світових досягнень.