Про особистість письменника, творче кредо свідчать його щоден­никові записи

X З любові і муки народжується письменник — іншого шляху у нього немає.

X Іноді я відчуваю людину, як рана сіль. X Мила моя Людино, ніколи я не скажу про тебе чорного слова.

X Я сприймаю те, що мене оточує, і те, що діється навколо мене, спочатку почуттям, серцем, а вже потім усвідомлюю,— тобто страждаю двічі з одного приводу. X Ні від чого я так не страждаю, як від невдоволення собою.

X Часто запитую себе: навіщо тобі істина? Відповідаю: щоб знати де брехня. Ніщо так боляче не б'є людину, як брехня. Тому її так ненавиджу, тому й прагну вперед на пошуки істини.

X Будьте прокляті часи, коли людина говорить собі: ти розумна, ти все бачиш, розумієш — від того так багато страждань. І благословенні ті, коли людина скаже: я розумна, все бачу, все розумію — тому щаслива.

X Якщо письменник любить свій народ і хоче йому всіляких благ, то він хоче й ще одного: щоб про це знали люди. Платонічного винятку немає. Виняток є лише один — самовідданість. Вона єдина позбавлена егоїстичних підвалин. Особлива відданість тиха, негероїчна. Це і подобалось мені в Климкові. Це моя найлагідніша думка в світі, найлагідніший біль. X Важко щось перемінити в цьому світі. Тільки пам'ять людям, пам'ять лишається велика. Вона

поволі-поволеньки виробляє в народу мораль, ідеал. Пам'ять! X І що я в Господа за людина!!! Ні в чому немає мені ані міри, ані втіхи — ні в любові, ні в страж­данні, ні в захопленнях, ні в сумі пекельному. Неприкаяний я. X Ідеалізм мій полягає в тому, що я завжди жду від людини хорошого. X Людиною треба вдатися. А стати нею, не вдавшись,— подвиг.

X Сумніве мій! Мій ти мучителю і помошнику. Як тяжко з тобою і як страшно залишатися без тебе. X Згідно з моєю метою, мій вчинок — ось гармонія людської душі: мета — вчинок. Шукати гармонії всезагальної, шукати на денному небі зірки. X Але в житті людини один страшний день — коли вона вперше опустить плечі, зігнеться. X Кому ж зостанеться жаль, що жив у моїй душі?