Філософська та інтимна лірика

3 інтимної лірики шкільна програма пропонує насамперед поезію "Є в коханні і будні і свята", але, на жаль, у цьому вірші дійсно високоху­дожнім є тільки перший рядок, а далі автор збивається на прописні істини; Набагато корисніше буде, якщо старшокласники прочитають і обговорять (або Навіть лише прослухають) кілька інших Симонкових віршів про лю­бов. Насамперед варто спрямувати учнів на такі ціхаві мініатюри, як "Вона і прийшла", "Суперники", "Любов", "Я тобі галантно не вклонюся", І У першому вірші надзвичайно вдало передано спонтанне почуття за- і коханості:

І я не чув, як жайвір в небі тане,

Кого остерігає з висоти...

Прийшла любов непрохана й нежданна

Ну, як мені за нею не піти?

У другому - суперниками названо стихії, космічні явища: вітер і сон­це. В той же час окремі рядки цієї поезії можуть стосуватися й тих моло­диків, які надто легковажно ставляться до кохання:

Я для неї хмар не розвію

І дощами землі не заллю.

І хвалитись, як ви, не вмію,

Але я ЇЇ дужче люблю.

Те, що кидали ви, як намисто,

Міліонам красунь до ніг,

Я в душі недоторкано чистим

Для одної для неї зберіг.

В окремих віршах про кохання В,Симоненко вдається до філософсь­ких узагальнень, як це прослІдковуємо в поезії "Любов":

Мені здається, - може, я не знаю, -

Було і буде так у всі часи:

Любов, як сонце, світу відкриває

Безмежну велич людської краси.

І тому світ завжди благословляє

І сонце, що встає, і серце, що кохає.

Ліричний герой Симоненкових інтимних поезій - людина толерант­на, вихована, здатна на високі почуття. У поезії "Я тобі галантно не вкло­нюся" не тільки йдеться про внутрішній неспокій закоханої душі, переда­ний рядками:

Я тобі галантно не вклонюся,

Комшимента зроду не злііілю,

Тільки в очі ніжні задивлюся,

В них свою тривогу утоплю,

І коли химерною габою

Спеленає землю довга ніч,

Довго серце тужить-за тобою,

Довго сон мені не йде до віч.

Та центральною у творі є все ж таки постать обранки, тендітної юнки, яка схвилювала закоханого:

Довго білі таємничі крила

Обвивають маревом видінь,

І стоїш ти, крихітна і мила,

І прозора, мов ранкова тінь.

І палають, ніби стйілі вишні,

Владна підкоряючи собі,

Губи неціловані і грішні,

Очі божевільно голубі.

За винятком кількох невдалих рядків, які можуть вважатися епігон­ством, бо нагадують єсєнінські, досить цікавим є вірш "Дотліває холод мій у ватрі":.

Ми ішли через блакитне місто,

Мовчки зупинились на мосту.

Ти була така прозора й чиста,

Я не смів порушить чистоту.

Тільки досі знаю: не здалося,

Так і залишилось, як було, -

То не скрипка кличе, а волосся,

Що тобі спадає на чоло.

Не такий уже новий мотив і у рядках:

О жорстока! Щастя хоч краплину!

В душу мою змучену згуби –

Полюби і зрадь через хвилину,

Та хоч на хвилину полюби!

Головна їх думка асоціюється з думкою відомої поезії В.Сосюри "Тебе любив, як вітер - небо":

Тебе любив, як вітер - небо,

в огні сумнівів і образ.

Нащо ж закохану із себе

Ти удавала кожний раз?..

Тебе-любив, як вітер - рожу,

в солодкій тузі, у журбі...

Але нещирості не можу

простити навіть і тобі.

Тине любила,..

Час останній...

Який же біль, який же біль!..

Та за ілюзію кохання навіки вдячний я тобі.

Фольклорні мотиви має вірш "Повертався пізно з косовиці":

Повертався пізно з косовиці,

Йшов собі, як і завжди ходив.

Дівчину зустрів біля криниці,

Попросив напитися води.

Подивилась, не сказала й слова.

Падав вечір на луги, ліси...

Ой, напивсь води, але любові

Я водою в серді не згасив.

Особливої розмови заслуговує вірш "Ну скажи-хіба не фантастично":

Ну скажи - хіба не фантастично,

Що у цьому хаосі доріг

Під суворим небом,

Небом вічним,

Я тебе зустрів і не зберіг?

Ти і я - це вічне, як і небо.

Доки мерехтітимуть світи,

Буду Я приходити до Тебе.

І до інших йтимуть.

Горді Ти.

Як це все буденно! Як це звично!

Скільки раз це бачила Земля!

Але ми з тобою... Ми не вічні,

Ми з тобою просто - ти і я... ''

І тому для мене так трагічно

Те, що ти чиясь, а не моя.

Про що саме йдеться у цій поезії?

- Чому автор у одному випадку пише особові займенники з малої букви, а у іншому - з великої? Де саме вони виступають узагальненими поняттями?

Окремий розділ у книзі В. Симоненка могли б скласти вірші про зраджене кохання. Найбільш цікавими у ньому, напевно, став би «Одурена»:

Він байдуже потис її руку

І не чув її милих докорів,

І так довго стогнали по бруку

Перестуки її підборів.

І стояв він, тупий, плечистий

І байдужий, немов колода,

І здалося - на ціле місто

Заридала вона на сходах.

Запитання на закріплення

1. Що в біографія В. Симоненка вас найбільше вразило? Чому?

2. 2. Що ви можете сказати про любовну лірику Симоненка?

3. Провідні риси лірики В. Симоненка.