Теоретичні основи програмно-цільового підходу до управління розвитком навчального закладу

Харківський національний педагогічний університет ім. Г.С.Сковороди

Інститут післядипломної освіти

Кафедра наукових основ управління та психології

Спеціальність 7.03060101 «Менеджмент організацій і адміністрування» (за видами економічної діяльності)

«Стратегічний менеджмент та управління проектами»

Лекція № 2

Тема:

Програмно-цільовий підхід

До управління

Та проектна технологія його реалізації

Розробник:

Доцент О.І. Мармаза

Харків

Лекція 2

Тема:

Програмно-цільовий підхід до управління

Та проектна технологія його реалізації

План

1.Теоретичні основи програмно-цільового підходу до управління розвитком навчального закладу.

2.Проектування як технологія реалізації програмно-цільового підходу.

3.Програми розвитку, цільові проекти: сутність, особливості, класифікація.

Література

основна: [3, 4, 5, 6, 9,10];

додаткова: [19, 20,18].

Теоретичні основи програмно-цільового підходу до управління розвитком навчального закладу

Підхід до управління за цілями відомий ще з часів Аристотеля: «Благо за всіх обставин залежить від дотримання двох умов: одна з них – правильне з’ясування завдання та кінцевої мети всякого роду діяльності; друга – пошук всякого роду засобів, що ведуть до кінцевої мети.”

Цей підхід відпрацьований та перевірений на ефективність в управлінні виробничою сферою. Проте в управлінні педагогічними системами почав впроваджуватись лише у 90-ті роки. Саме цей період в управлінні позначився переходом від адміністративно-функціонального підходу до цільового.

Для адміністративно-функціонального підходу характерні такі вимоги та критерії, як: сформованість матеріально-технічної бази, кадрове забезпечення, рівень успішності школярів, кількість вчителів методістів, відміннків освіти, кількість учнів переможців олімпіад, вступ до вузів тощо. Для цільового підходу ці показники, безумовно, є теж важливими, але не самоцільовими. Для цільового підходу голове, щоб досягалась мета, яка сформульована в колективі, яка спрямована на розв’язування актуальних проблем закладу освіти, яка виражає спільне прагнення та передбачає досягнення прогнозованих результатів.

УЗЦ дає змогу розв’язати декілька ключових проблем управління організацією:

1. забезпечує реальний зв'язок між довгостроковим та оперативним плануванням, являючи собою різні боки одного процесу;

2. зосереджує увагу працівників на бажаних результатах, сформульованих як цілі діяльності;

3. задає програму досягнення цілей шляхом визначення напрямів, етапів та строків рішення окремих задач;

4. дозволяє керівникам усіх рівнів визначити головні ланки своєї відповідальності;

5. заохочує працівників до взаємодії шляхом вироблення спільних цілей діяльності;

6. визначає процес досягнення цілей через діалог, широке обговорення;

7. визначає критерії гарної (або поганої) роботи та дає основу для вимірювання результатів з точки зору цих критеріїв;

8. дозволяє оцінити старанність персоналу, відданість організації, підстави для просування по службовим щаблям;

9. полегшує управління системою винагородження, забезпечуючи розумну основу для заохочень через попередню мотивацію персоналу.

Логіка УЗЦ проста: стратегічний план на 5 років – його конкретизація тактичними планами на кожен рік – уточнення оперативними планами на певні звітні періоди – щоденні управлінські рішення.

Цільове управління містить декілька рівнів, що пов’язані між собою:

1) визначення місії (призначення), формулювання генеральної мети;

2) декомпозиція мети;

3) вимірювання результатів.

Місія відображає спільні цінності та погляди, пов’язана з культурою школи, визначається та підтримується усим колективом. Вона характеризується сукупністю переконань, цілей, стосунків, форм та методів діяльності.На підставі місії формулюється глобальна (генеральна, стратегічна) мета розвитку установи.

Мета – це запрограмований результат. Обов’язковими вимогами до неї є:

- подільність на цілі;

- конкретність її складових;

- вимірюваність.

Декомпозиція мети – це процес розчленування, розділення стратегічної мети на складові. Основні умови до цього процесу: щоб в сумі реалізації кожен наступний рівень давав попередній (його реалізацію); вимірюваність.

Основні засоби вимірювання – факторно-критеріальний підхід та інші методи аналізу та обробки інформації, а саме: теоретичні (дедукція, індукція, абстрагування, синтез, узагальнення, моделювання та ін.); практичні (спостереження, бесіди, анкетування, ранжування, тестування, контрольні роботи, зрізи знань тощо); методи математичної статистики.

УЗЦ – це управління за допомогою цілей. Вихідним моментом формулювання конкретних цілей є визначення стратегічних цілей, які відображають, перш за все, світогляд керівника, його розуміння процесів, які відбуваються навколо організації та в ній самій. Так, наприклад, розробці програми розвитку навчального закладу передуває осмислення таких проблем, як:

1. орієнтація на освітнє замовлення: орієнтуємось на замовлення батьків, дітей, суспільства щодо результатів навчально-виховного процесу чи на конкретну інноваційну технологію?

2. яким чином розуміється проблема освітніх послуг, виконання освітнього замовлення: «зверху - вниз» (суспільство - школа) чи «знизу - вверх» (школа - суспільство)?

3. які показники школи вважати найкращими: якість знань і умінь учнів, кількість медалістів, результати олімпіад, рівень професійності вчителів, авторські програми, різні нагороди?

4. чи конкурентні ми? в яких питаннях? хто конкурент?

5. чи дотримується школа етики стосунків з іншими освітніми закладами, батьками, учнями?

6. які методи є домінуючими у роботі колективу: досвід та «ноу-хау» чи аналітична робота, наукові методи?

7. чи прагнемо ми до стимулювання окремих працівників за результатами їх внеску у справу?

8. готуємо ми самі собі висококваліфікованих спеціалістів чи запрошуємо «зі сторони»?

9. виробляємо власний передовий досвід чи тільки беремо перевірений досвід інших?

10. якою ціною досягаємо результатів у порівнянні з конкурентами? який рейтинг наших учнів?

11. як буде краще: залишитись на цьому (оптимальному) для закладу рівні чи піднятись на вищий (більш складний)?

12. стосунки з навколишнім середовищем: чи має школа своє обличчя? чи є лідером у місті (районі, селі)? чи є угоди із вузами, науковими центрами, спонсорами?

13. стосунки з управлінням освітою: чекаємо на наказ та рекомендацію чи проявляємо ініціативу? підкоряємось чи намагаємось довести свої позиції?

Правила УЗЦ можна укласти у декілька положень, яких належить дотримуватись:

1. Під час УЗЦ усі структурні елементи школи орієнтовані на кінцеві результати.

2. Необхідно добирати та навчати кадри відповідно до цілей організації.

3. Здійснювати фінансування та планування закладу відповідно до його цілей.

4. УЗЦ не розраховане на миттєвий результат (програму не можна здійснити за короткий час).

5. Програма повинна бути гнучкою, елективною, щоб своєчасно реагувати на зміни внутрішкільного та навколишнього середовища.

6. Програму повинні визнати всі члени колективу.

У 60-ті роки на заході виникло програмне управління, як реакція на недосконалість розробки перспективних планів. Сутність цього підходу полягала у тому, щоб підходити до планування стратегій розвитку як цілісної системи дій. Програми повинні були дати відповіді на три питання:

1) Що є зараз? – вихідний стан системи.

2) Чого ми хочемо досягти у майбутньому? – моделювання образу майбутнього.

3) Як це зробити? – побудова плану дій щодо переходу від теперішнього стану до майбутнього.

Поєднання двох підходів (цільового та програмного) дає новий ефективний вид програмно-цільового управління, сутність якого полягає у досягненні стратегічних завдань через відповідні цільові програми розвитку. Програмно-цільове управління забезпечує пріоритет першочергових цілей і задач, орієнтує на комплексний підхід у використанні ресурсів (кадри, час, фінанси і т.д.) та досягнення максимально значущих кінцевих результатів.