Поняття й ознаки права

У сучасній юридичній науці термін "право" розглядається в різних значеннях.

По-перше, право — соціально-правові потреби та погляди людей, задоволення яких дає їм змогу повноцінно існувати, — це природне право (наприклад, право людини на життя, свободу тощо).

По-друге, право — це офіційно визнані можливості суб'єктів права (фізичних і юридичних осіб) здійснювати певні дії, гарантовані державою (приміром, право на працю, на власність та інші), — це суб'єктивне право.

По-третє, право — це система норм права, тобто правил поведінки, що встановлені державою та визначають дозволи, обов'язки й заборони щодо можливостей суб'єктів права (фізичних і юридичних осіб) здійснювати певні дії — це об'єктивне право.

По-четверте, право розглядається в широкому значенні як сукупність правових норм, правової свідомості, правової діяльності та правовідносин.

По-п'яте, під правом розуміють сукупність усіх правових явищ, які справляють вплив на врегулювання суспільних відносин, мова йде про правову систему.

Право як специфічну систему регулювання суспільних відносин характеризує низка відмітних ознак.

1. Право встановлюється чи санкціонується (тобто офіційно схвалюється) державою чи іншими уповноваженими суб'єктами (компетентними державними органами, іншими суб'єктами, що наділені такими повноваженнями, а також громадянами, якщо нормативно-правовий акт винесено на референдум).

2. Нормативність права — право складається з норм права, тобто правил поведінки, які визначають межі дозволених, заборонених або зобов'язальних дій суб'єкта. Право є мірою свободи поведінки особи. Права й обов'язки, що ними володіє кожна людина, є не довільними, а чітко регламентованими правовими нормами.

3. Системність права: право — це система норм, тобто система правил поведінки, що перебувають у певній підпорядкованості, є взаємопов'язаними та взаємоузгодженими. Норми права об'єднуються в інститути права, а інститути — в підгалузі та галузі права.

4. Формальна визначеність права — норми права є не просто ідеями, поглядами та думками, вони офіційно закріплюються державою у формі нормативно-правових актів, які мають відповідну структуру (назва, розділи, що поділяються на статті, прикінцеві положення, дата, місце прийняття).

5. Загальнообов'язковість права — полягає в тому, що встановлені чи санкціоновані державою правила поведінки є обов'язковими та повинні виконуватися всіма суб'єктами суспільних відносин, яким вони адресовані (незалежно від віку, статі, правового статусу, соціального стану, релігійних переконань тощо).

6. Право гарантується (охороняється) державою, тобто держава за допомогою компетентних державних органів не тільки встановлює правові норми, але й забезпечує належну їх реалізацію. Мова йде про те, що до осіб, які не виконують або виконують неналежним чином вимоги правових норм, держава застосовує примус через юридичну відповідальність.

7. Свідомо-вольовий характер права — право є результатом прояву волі та свідомості людей, тобто компетентні державні органи чи інші суб'єкти, що наділені такими повноваженнями, створюють правові норми, беручи до уваги інтереси, погляди, свободи та потреби людей.

Отже, право — це система норм права (правил поведінки), що встановлюються чи санкціонуються державою (компетентними державними органами, іншими суб'єктами, які наділені такими повноваженнями, або населенням у результаті референдуму), гарантуються нею, містяться в нормативно-правових актах, відображають волю, свободу, справедливість і рівність, регулюють найважливіші суспільні відносини.

У загальному масиві права можна виділити загальносоціальне право — це право, що створюється громадянським суспільством, відображає основні принципи, які забезпечують свободу особистості, її безпеку тощо. Своєю чергою, загальносоціальне право не може реалізовуватися без спеціально-юридичного (позитивного) права — права, що встановлюється державою.