Передумови виникнення права

Нормами поведінки в первісному суспільстві були звичаї, тобто історично сформовані правила поведінки, що увійшли в буденне життя людей внаслідок їх багаторазового повторення, застосування та використання протягом тривалого часу. Звичаї регулювали працю, побут членів роду, сімейні відносини, стосунки власності тощо. Вони були одночасно й нормами організації суспільного життя, й нормами первісної моралі, й нормами релігії, а тому їх ще називають мононормами.

Суттєві особливості мононорм, які існували в первісному суспільстві, полягали в тому, що вони:

— як і органи соціальної влади (наприклад, рада старійшин), мали "природну" основу, були зумовлені економічною необхідністю та соціальними потребами;

— ніде не фіксувалися, а існували в поведінці та свідомості людей, відображали інтереси основної маси членів первісного суспільства;

— не встановлювали чіткого розподілу між правами й обов'язками;

— діяли внаслідок звички, тому, зазвичай, не виникало питання щодо їх виконання чи невиконання; за необхідності до порушників звичаїв застосовувалося переконання, а в деяких випадках — примус, що накладався від роду або племені загалом;

— регулювали поведінку людей, об'єднаних спільною працею, взаємодопомогою, захистом свого життя, майна та ін.

Поряд із державою майже одночасно виникло і право.

Виникнення права було зумовлене, передусім, об'єктивним розвитком суспільних відносин у той період, коли в суспільстві виникли прошарки людей із протилежними інтересами. Його появі (як і утворенню держави) сприяли зростання продуктивності праці, виникнення приватної власності, розшарування суспільства тощо.

Саме право повинно було врегулювати ці відносини між відповідними категоріями людей, забезпечити безконфліктне існування та взаємостосунки індивідів у суспільстві.

В умовах суперечностей, насамперед майнових, поведінка людей уже не могла регулюватися звичаями (мононормами). Потрібен був засіб, який би утримував стабільними чинні відносини. У суспільному житті повинен був з'явитися новий регулятор відносин — право, і він виник.

Правові норми утворювалися такими способами:

— переростанням мононорм, які мали характер первісних звичаїв, у норми звичаєвого права. По мірі розпаду первісного ладу та формування класових відносин деякі звичаї, що відображали раніше волю всього народу, перероджувалися, змінювалися за змістом. Вони стали відображати волю панівного класу. Водночас держава санкціонувала звичаї, надавала їм загальнообов'язкового характеру, підтримувала їх силою примусу;

— як результат діяльності судових органів. Прийняті рішення часто набували характеру зразків, еталонів для вирішення інших, аналогічних справ, тобто ставали прецедентами;

— через правотворчість держави. Право утворювалося внаслідок видання державою спеціальних документів, які вміщували загальнообов'язкові до виконання правові норми — нормативно-правові акти. Так, у рабовласницьких державах регламентувалися відносини приватної власності, а також інші відносини, що не були відомі в докласовому суспільстві.

Із часу свого виникнення право набуло суттєвих особливостей, що відрізняють його від правил поведінки докласового суспільства:

— право є відокремленим від суспільних відносин інституціональним утворенням. Зовнішня об'єктивація (у формі законів, звичаїв, прецедентів), формальна визначеність юридичних норм роблять право самостійним інститутом суспільного життя;

— право складається з норм, які підтримуються примусовою силою держави (якщо юридичні норми не виконуються, вони приводяться в життя за допомогою державного примусу);

— право відображає волю панівного класу, є нормативним регулятором суспільних відносин.

Отже, право виникає як сукупність певних соціальних норм, обов'язкових правил поведінки, що формуються державою й охороняються нею силою примусу. Спочатку воно діє як фіксовані звичаї, згодом їх доповнюють і замінюють нормативно-правові акти. Правові приписи посідають провідне авторитетне місце серед інших соціальних норм: звичаїв, традицій, норм моралі, релігійних канонів.