Історія розвитку садівництва та селекції плодових і ягідних культур в Україні

Людина з прадавніх віків намагалася оточувати своє житло найпридатнішими для використання рослинами. В Україні з сивої давнини поселення оточували сади-левади, в яких кожен міг зібрати трохи плодів для споживання. Як правило такі садочки можна було бачити поблизу сіл і містечок, вони належали всій громаді. Кожна садиба чи то невеликий хутір, де жили українці, потопали в садочках. Там росли вишні, яблуні, сливи чи інші культури. Подвір’я української родини буяло пишним різноцвіттям: жовтогарячими соняхами, червоними мальвами, синім барвінком. І на кожному подвір’ї красувалася калина – символ України.

Невичерпним джерелом для створення нових форм була народна селекція. З давніх часів ведуть свій родовід сорти яблуні – Антонівки, Батули, Боровинки, Ворвульки, Гусаки; груші – Глеки, Гливи, Дули, Кипарисівки; вишні – Лотівки, Шпанки, Склянки; сливи – Угорки, Бистриці, Терносливи та інші, які стали основою у становленні садівництва України.

Окультурювання дикорослих плодових деревних рослин на території України відбувалося ще в ранньотрипільські часи (IV тис. до н. е.). Перші літературні згадки історії формотворення плодових культур на території нинішньої України належать до початку ІІ тис. до нашої ери. Відомо, що вже на початку другого тисячоліття в Києві вирощували сад біля Києво-Печерської лаври, поблизу Софійського собору та біля Кирилівського монастиря. До кінця XI ст. сади вже прикрашали княжі садиби. В садах Руси-України вирощували яблуні, вишні, виноград, волоський горіх. В часи козацької держави в 1631 р. в Києво-Печерській лаврі було створено великий декоративний сад і закладено першу шовковичну плантацію. На той час крім яблунь, слив, вишень, винограду, грецького горіха, та інших адаптованих до умов України видів, почали вирощувати шовковицю, айву, аґрус, малину, смородину. З XVIII ст. на території України розпочалися перші наукові географічні і флористичні дослідження, поширилися інтродукція плодових, технічних і декоративних рослин. Сади Києва стали прикладом садівництва для всієї України.

На Харківщині на хуторі Основ’янка Богодухівського повіту у 1809 р. створюється акліматизаційний сад І. Н. Каразина. Величезна робота з інтродукції рослин виконувалася у Нікітському ботанічному саду в Криму. За перші 12 років існування саду було зібрано 4 500 видів рослин.

У 1887 р. Л. П. Симиренко в с. Млієві на Черкащині закладає перший помологічний розсадник, де вивчає зібрані ним сорти. У розсаднику налічувалося 3900 сортів яблуні, 889 сортів груші, 81 сорт сливи, 350 сортів черешні та вишні, 115 сортів персика, 56 сортів абрикоса, 165 сортів аґрусу, 45 сортів горіха. В садах Л.П. Симиренка виведено і розмножено сорт яблуні Ренет Симиренка. Пізніше у Млієві (в 1921 р.), на базі плодового розсадника та колекції плодових культур Л. П. Симиренка створили Мліївську дослідну станцію садівництва, яку в 1989 р., реорганізували в Мліївський інститут садівництва ім. Л. П. Симиренка.

На початку двадцятого століття у 1913 р. в Києві М. Ф. Кащенко заклав акліматизаційний сад, в якому в умовах півночі України вивчали види, форми й сорти деревних рослин, серед яких було чимало теплолюбних плодових: виноград, персик, шефердія, хурма, айва, мигдаль, гранат, інжир. В цьому саду вивели для Київщини сорт персика Серпневий.

В той же час, на теренах Криму у 1913 р. в Таплах за 18 км від Сімферополя була створена перша наукова установа – Кримська дослідна станція. Тут активно розпочинаються експериментальні дослідження із селекції та сортовивчення плодових і ягідних культур. В 1928 р. відкривають Мелітопольський опорний пункт Мліївської дослідної станції садівництва, який стає осередком селекції плодових культур на півдні України. А у 1930 р. в м. Києві, на базі колишнього монастиря “Китаївська пустинь”, створено інститут садівництва.

У 1929 р., на базі переведеного в м. Умань у 1859 р. з м. Одеси ”Главного училища садоводства” створено Уманський сільськогосподарський інститут.

Для північно-східного регіону України на Харківщині, на базі Основ’янського акліматизаційного саду Каразиних, у 1937 р. відкривають Краснокутський опорний пункт УНДІС, де вивчають сорти плодових і ягідних культур та ведуть селекцію. Приблизно в той же час у південно-східному регіоні України такі дослідження проводяться на Донецькій дослідній станції садівництва.

Далі мережа науково-дослідних установ розширюється і вдається охопити всі кліматичні зони України. Садівництво стає потужною галуззю сільського господарства держави. Поліпшується й поповнюється сортимент плодових рослин багатьох регіонів нашої країни новими видами, сортами, формами деревних і кущових рослин, а переробна промисловість отримує необхідну сировину. На сьогодні українські селекціонери-плодоводи створили понад 1,5 тисячі сортів плодових і ягідних культу.

Нажаль, на теперішній час скоротилося фінансування наукових установ та садстанцій, що привело до скорочення їх чисельності та ефективності роботи. Так, Львівська науково-дослідна станція садівництва, як потужний філіал Інституту садівництва УААН, на сьогодні стала лише лабораторією при Інституті сільського господарства Карпатського регіону. Звичайно, всі програми істотно скорочені, що в перспективі знизить потенціал розвитку плодівництва, як науки, в регіоні.