Види, поширені на Кавказі, Малій і середній Азії

Яблуня кавказька, або східна ( M. orientalis Uglitzk., 2 n=34). Поширена на Кавказі, зустрічається в Ірані та Малій Азії. Надзвичайно поліморфний вид. Дерева дуже сильнорослі, в лісах сягають 25 м. Але на відкритих місцевостях 8-10 м. Щедро плодоносить, але має періодичність плодоношення. Плоди дрібні, гіркувато-кислі, без рум’янцю. Вважають, що яблуня східна при міжвидовій гібридизації з яблунею низькою та лісовою стала родоначальницею стародавніх сортів Розмарин білий, Ренет ананасний та інших.

Яблуня Сіверса (M. sieversii Roem., 2 n=34). Поширена в Середній Азії, Памірі та Тянь-Шані. Навколо Алма-Ати утворює зарослі яблуневих лісів, а також займає цілу смугу в передгір’ях Заіллійського Алатау. На гірські схили піднімається на висоту до 1500-1900м. Дерева могутні 14 м висотою, з окружністю штамбу до 3,5 м. В гірських умовах рослини значно слабше розвиваються і сягають до 4 м, часто мають карликовий вигляд. Шкірясте листя обернено яйцевидне, з низу опушене. Вид надзвичайно поліморфний за плодами. Деякі форми не поступаються за якістю плодів культурним сортам яблуні. Цей вид став родоначальником середньоазіатських сортів яблуні і надзвичайно цінний для селекції яблуні. Використовується як підщепа в країнах Середньої Азії.

Рис. 6. Цвітіння яблуні Сіверса

Яблуня низька (M. pumila Mill., 2n=34) Поліморфний вид за морфологічними ознаками. Вважається найбільш давнім окультуреним видом. В природі зустрічаються лише здичавілі форми. Ареал поширення Кавказ, Мала Азія, частково Середня Азія, зустрічається в Південній Європі. Утворює повітряні корені на стеблі – берноди. В межах виду виділяють два підвиди: райка, або парадизка та дусен.

Парадизка (M. pumila var. paradisiaka Sar.) – слаборосла (2-2,5м) не зимостійка форма, з поверхневим не глибоким корінням, стебло без колючок. Вважають, що походить з Ірану. Поліморфна за формою листків, плодів та забарвленням. В межах підвиду відібрали велику кількість форм – карликових підщеп (М9, М8 та інші).

Дусен (M. pumila var. praecox Borkh.) – середні за силою росту дерева (3-4 м), поліморфні за морфологічними ознаками та зимостійкістю. Стала базовою формою для створення напівкарликових та середньо рослих клонових підщеп яблуні (М2, М-3, М4, М5, М7 та інші).

Рис. 7. Цвітіння яблуні низької

Яблуня Недзвецького (M. niedzvetzkyana Sch., 2n=34). Дико росте на Тянь-Шані, в Середній Азії зустрічається лише в культурі. Сорти цього виду об’єднують під назвою кульджинки. Для виду характерна наявність червоного пігменту в деревині, квітах, м’якоті плодів. На базі виду створено ряд форм для декоративного садівництва. Вид є цінним для селекції на червономякушеві плоди яблуні. Деякі систематики вважають яблуню Недзвецького підвидом яблуні низької, оскільки ознаки цього виду можна спостерігати у деяких культурних сортів.

Рис. 8. Яблуня Недзвецького в цвіту

Рис. 9. Плоди яблуні Недзвецького