Пояснення до завдання. У живих організмах виявлено понад 70 різних хімічних елементів, які є в неживій природі

У живих організмах виявлено понад 70 різних хімічних елементів, які є в неживій природі. Кількісний склад та розподіл хімічних елементів у живих організмах та в земній корі суттєво відрізняються. У складі земної кори більше 1/3 її кількості займають алюміній та кремній, які в людському організмі практично відсутні і трапляються в слідових кількостях. У живих організмах кількість вуглецю, азоту, водню та фос­фору в 20-200 разів перевищує відповідний показник у неживих об'єктах. Кисень становить 50% усіх хімічних елементів земної кори і 63% – тіла людини. Всі елементи живих організмів поділяються на чотири групи:

- до першої групи – макроелементи (вміст яких від 1% та вище), належать кисень, вуглець, азот, гідроген, кальцій та фосфор;

- до другої групи – олігоелементи (вміст 0,1-1%) – належать калій, натрій, хлор, сірка, магній та залізо;

- до третьої групи – мікроелементи (вміст менше 0,01%) – належать цинк, марганець, кобальт, фтор, бром, йод;

- до четвертої групи – ультрамікроелементи (концентрація від 10^-4 до 10^-6 %) – належить решта елементів: бор, літій, алюміній, кремній, кадмій, селен та ін.

Подібність елементного складу живої і неживої природи свідчить про спільність їхнього походження.

Найважливішою неорганічною сполукою клітини є вода, вміст якої досягає 80%. Фізико-хімічні властивості води зумовлюють її функції: вода утворює середовище для перебігу біохімічних реакцій; оптимальний розчинник у живих системах; за здатністю розчинятися у воді речовини поділяються на гідрофільні (від грец. ϋδωρ – вода і φιλέω – люблю, дослівно “ті, що люблять воду”, добре розчинні), гідрофобні (від грец. ϋδωρ – вода і φοβος – страх, жах, дослівно “ті, що бояться води”, властивість не змочуватися водою, погано розчинні) та амфіфільні (поєднують властивості обох класів); вода володіє високою теплопровідністю, завдяки чому виступає одним із факторів терморегуляції; має високу температуру кипіння, що уможливлює існування організмів у земних умовах; воді властива велика теплота випаровування; тварини в процесі потовиділення та рослини при транспірації випаровують воду й охолоджують тіло, що є одним із шляхів тепловіддачі; для води характерний великий поверхневий натяг, що дозволяє їй визначати тургор (від лат. turgeo – набрякаю, наповнююсь, пружність) клітини, забезпечує транспорт судинами ксилеми рослин, можливість існування деяких організмів на водній поверхні (ряска, водомірки тощо); вода бере участь у багатьох біохімічних процесах, зокрема гідролізі білків, жирів і вуглеводів.

Різні клітини можуть відрізнятися за вмістом органічних речовин. У перерахунку на суху масу в клітинах міститься ліпідів – 5-15%, вуглеводів – 0,2-2%, білків близько 10-12%.

Органічними називаються такі речовини, які мають скелети з ковалентно зв'язаних атомів вуглецю. Це, як правило, відносно великі структури з великою молеку­лярною масою, тому їх ще називають макромолекулами, або біополімерами. Біополімери побудовані з простих молекул – мономерів. Наприклад, мономерами білків є амінокислоти, мономерами нуклеїнових кислот – нуклеотиди. Органічні сполуки можуть утворювати складні комплекси, наприклад, глікопротеїни (комплекс білків і вуглеводів), гліколіпіди (комплекс ліпідів і вуглеводів).

Особливу групу органічних сполук становлять біологічно активні речовини: ферменти, гормони, вітаміни тощо. Вони різноманітні за будовою і здатні впливати на обмін речовин і енергії.

Згідно з клітинною теорією, тіла тварин і рослин побудовані з цілком схожих структур, а утворення клітин є універсальним процесом для всієї органічної природи. Клітина – одна з основних форм організації живого. У вищих організмів усі основні життєві функції здійснюються саме в клітинах.

Розміри клітин коливаються між десятими частинами мікрона і десятками, а то і сотнями сантиметрів. До клітин великого розміру, які можна бачити без оптичних приладів, належать, наприклад, клітини зрілого м'якуша кавуна, клітини деяких водоростей (ацетабулярія). Найбільшими клітинами є яйця птахів. Розміри клітин залежать насамперед від умов живлення. Ніякої закономірності між величиною тіла організму і розміром його клітин встановити не можна, за винятком високоспеціалізованих нервових і м’язових елементів – у великих за розміром тварин вони порівняно більшого розміру.

Форми клітин дуже різноманітні (кулясті – звичайно поодинокі клітини, багатокутні – сполучнотканинні, призматичні – епітеліальні, веретеноподібні – м'язові, зіркоподібні – нервові клітини та ін.).

Кількість клітин, що входить до складу організму, дуже велика (приблизно 150 млрд.), наприклад, у корі великих півкуль головного мозку людини їх нараховують 20-25 млрд.; еритроцитів у крові людини близько 23 більйонів. Проте лише 15-40% загальної маси живого тіла припадає на клітини, а решту становить неклітинна речовина.

Як тваринні, так і рослинні клітини являють собою гетерогенну систему. У клітині розрізняють ядро з ядерцем і цитоплазму, в якій містяться органели та включення. Зверху клітина вкрита оболонкою, або клітинною мембраною

Цитоплазма (від грец. χύτος – клітина і πλάσμα – утвір) – обов’язкова складова частина клітини, внутрішнє середовище клітини, оточене плазматичною мембраною, що забезпечує взаємодію органоїдів. Складається із цитоплазматичного матриксу (або гіалоплазми) і розміщених у ньому органоїдів та включень. Від зовнішнього середовища відокремлюється плазматичною мембраною (плазмолемою). Системою внутрішніх мембран поділяється на окремі “відсіки”, що різняться за формою, об’ємом, вмістом і функціональним призначенням.

У цитоплазмі розрізняють периферичний ущільнений шар – ектоплазму і внутрішній, що безпосередньо прилягає до ядра – ендоплазму. Функціонально цитоплазматичний матрикс – це місце здійснення внутрішньоклітинного обміну. У матриксі розташовані структури клітини – ядро, органоїди і включення. Матрикс забезпечує колоїдні властивості цитоплазми, її в'язкість, еластичність, скоротливість, внутрішній рух. Матрикс – це надзвичайно складна суміш великих і малих молекул, в якій міститься приблизно 70% води, 10-15% білків, решту складають ліпіди, вуглеводи, органічні й неорганічні сполуки.

Цитоплазма, що оточує органоїди, називається цитозолем. Він пронизаний густою сіткою білкових молекул, які складають цитоскелет. Це визначає форму клітин, їх здатність рухатися і переміщувати органоїди в клітині.

Органели (органоїди) – це постійні диференційовані ділянки цитоплазми, які мають певні функції і будову. Розрізняють органели загального і спеціального призначення.

Органели спеціального призначення характерні для клітин, що виконують спеціалізовану функцію: міофібрили – скоротливі елементи м'язових клітин, війки епітелію в трахеї і бронхах, мікроворсинки всмоктувальної поверхні епітелію тонкої кишки тощо.

До органел загального призначення відносяться: ендоплазматична сітка, рибосоми, лізосоми, комплекс Гольджі, мітохондрії, пластиди, клітинний центр, мікротрубочки.

В усіх процесах клітина існує як єдине ціле, оскільки всі органели клітини функціонально зв'язані між собою. Будь-яка органела не може існувати позаклітинно, навіть у поживному середовищі.

Клітинний центр (центріолі) – це немембранні органели кулястої форми, які знаходяться поблизу ядра клітини тварин та деяких рослин. Клітинний центр складається з двох центріолей, які оточені зоною світлої цитоплазми – центросферою, від якої радіально відходять тонкі фібрили – астросфера. Кожна центріоль циліндричної форми, стінки її утворені 9 триплетами мікротрубочок, а всередині знаходиться один триплет мікротрубочок та однорідна речовина, яка містить ДНК. Розміщені центріолі перпендикулярно одна до одної.

Функції центріолей полягають у формуванні веретена поділу, вони беруть участь у формуванні джгутиків та війок.

Ендоплазматична сітка (ЕПС) існує в усіх еукаріотичних клітинах (обов'язковий органоїд клітини) (рис.2). Це система каналів і порожнин, що відмежовані від цитоплазми цитоплазматичною мембраною.

Розрізняють два типи ЕПС:

1) зерниста (гранулярна) – містить багато рибосом;

2) гладенька (агранулярна) – не містить рибосом.

У гранулярній ЕПС відбувається синтез білка, в агранулярній – здійснюється обмін та накопичення жирів і вуглеводів. У м'язових клітинах гладенька ЕПС, депонуючи та викидаючи іони кальцію, регулює скорочення м’язів. ЕПС виконує транспортну функцію, у ній утворюються вакуолі.

Рис. 2. Ендоплазматичний ретикулум:

1 – зерниста (гранулярна); 2- гладенька (агранулярна)

Комплекс Гольджі – складна сітка порожнин, трубочок та міхурців навколо ядра (рис.3). Будова однакова в рослинних та тваринних клітинах. Існує три основних структурних компоненти комплексу Гольджі:

• група мембранних порожнин (5-8);

• система трубочок, які відходять від порожнин;

• міхурці на кінцях трубочок.

Функції комплексу Гольджі:

- накопичує, дегідратує та виводить із клітини продукти обміну речовин;

- бере участь у синтезі лізосом;

- бере участь в утворенні акросоми сперматозоїда;

- синтезує зерна жовтка в яйцеклітинах;

- бере участь в утворенні клітинної перетяжки при цитокінезі.

Рис. 3. Комплекс Гольджі:

1 – канальці; 2 – міхурці

Лізосоми (від грец. λύσις – розпад, розчинення і σώμα – тіло) – внутрішньоклітинні одномембранні органели вакуолярної системи клітини з високим вмістом гідролітичних ферментів. За формою нагадують міхурці, діаметром до 1 мкм. Відмежовані щільною мембраною. Кожна клітина містить декілька десятків лізосом. За функціями лізосоми поділяються на автофагосоми і гетерофагосоми: а) автофагосоми розщеплюють власні компоненти клітини; б) гетерофагосоми розщеплюють чужорідні речовини, які потрапили в клітину. Лізосоми містять комплекс ферментів для розщеплення жирів, вуглеводів та білків, беруть участь у виведенні органоїдів і частин клітини, які відмирають.

Рибосоми (від лат. ribes – потік, струмінь і грец. σώμα – тіло) – цитоплазматичні гранули, до складу яких входить 50-60% усієї РНК клітини. Вони відіграють важливу роль у синтезі білків. Частіше в цьому процесі беруть участь комплекси з 4-5 рибосом, які мають назву полірибосом. Рибосоми розміщуються на внутрішній поверхні мембран ендоплазматичної сітки.

Вакуолі (від лат. vacuus – порожній) – це невеликі, переважно кулясті одномембранні порожнини, заповнені клітинним соком. Вони не є лише рослинними органоїдами, а трапляються й у клітинах тварин (у фагоцитах). Вакуолі тваринних клітин за розмірами менші. У рослинних вакуолях нагромаджуються яскраві пігменти (вакуолі клітин плодів), поживні речовини, солі та інші сполуки. Вакуолі здатні осмотичним шляхом поглинати воду. У вакуолях рослин іноді містяться гідролітичні ферменти, і тоді вони можуть діяти як лізосоми. Функції вакуоль полягають у накопиченні поживних речовин, вони регулюють осмотичний тиск у клітині, виконують спеціалізовані функції: скоротливі вакуолі, травні вакуолі, сприяють живленню рослин, створюють пружний стан (тургор) у клітинах і тканинах.

Мітохондрії (від грец. μίτος – нитка і χόνδρος – зернятко, крупинка) – це двомембранні органоїди клітини (рис.4) у вигляді гранул, паличок, ниточок, які можна бачити у світловий мікроскоп. Розміри 0,2-7,0 мкм. Кількість мітохондрій залежить від типу клітин (у клітинах печінки близько 1000). Вони змінюють форму, розміри і можуть переміщуватися в клітині. Концентруються в тих ділянках клітини, де необхідна енергія. У будові мітохондрій розрізняють дві мембрани: зовнішню і внутрішню. Зовнішня мембрана гладенька без складок і виростів, має великі пори. Внутрішня мембрана напівпроникна, утворює складки – кристи (гребінь, виріст), на яких міститься багато ферментів. Кількість крист залежить від виду клітин (їх більше в активних клітинах). Внутрішня порожнина мітохондрій – матрикс, містить рибосоми, ДНК, РНК. Розмножуються мітохондрії поділом. Всі мітохондрії синтезують АТФ (дихальні ферменти і ферменти синтезу АТФ лежать на внутрішній мембрані мітохондрій; АТФ використовується в усіх процесах, які потребують енергії). У мітохондріях на рибосомах синтезується білок на матриці РНК, яка копіюється із мітохондріальної ДНК.

Рис. 4. Мітохондрія:

1 – внутрішня мембрана, складена у кристи;

2 – кінцеві стадії окиснення відбуваються на внутрішній мембрані;

3 – матрикс містить концентрований розчин різних ферментів

Пластиди (від грец. πλαστός – утворений) – двомембранні живі, забарвлені або безбарвні тільця (органоїди) рослинних клітин (крім грибів і водоростей).

Існує три види пластид: хлоропласти, хромопласти і лейкопласти.

Хлоропласти (зелені пластинки). Їх колір залежить від наявності хлорофілу. Містяться хлоропласти (рис.5) в зелених клітинах вищих рослин (по 40-60 в клітині), беруть участь у фотосинтезі. Форма овальна (діаметр 3-4 мкм). Хлоропласти вкриті двома мембранами: зовнішньою та внутрішньою: внутрішня мембрана утворює мембранні мішечки – тилакоїди, в яких міститься хлорофіл. Тилакоїди лежать один на одному, як стовпчик монет, утворюють грани (у гранах по 50 тилакоїдів). Грани об'єднані між собою внутрішньою мембраною, у проміжках між гранами знаходяться рибосоми, РНК, ДНК. Рибосоми синтезують білки хлоропластів, ДНК у хлоропласта визначає деякі ознаки рослин (наприклад, строкатий малюнок листя бегонії). Внутрішній вміст хлоропласта називається стромою.

Хромопласти (від грец. χρώμα – колір і πλαστός – утворений) забезпечують забарвлення листків (рис.10). Це внутрішньоклітинні везикули (5-6 мкм), різноманітної форми (видовжені, лопатоподібні, кутасті, кулясті), забарвлені пігментами – каротиноїдами в жовтий, оранжевий, червоний, іноді коричневий колір, тилакоїдів майже не мають. Від їх присутності залежить колір різних органів рослин (червоний, жовтий, оранжевий). Містяться в забарвлених клітинах рослин (квіти, плоди, стебла, листки).

Внутрішня мембрана

Зовнішня мембрана

Рис. 5. Хлоропласт

Лейкопласти (від грец. λευχός – білий і πλαστός – утворений) – безбарвні найдрібніші, різної форми пластиди більшості рослин, які не здатні до фотосинтезу (рис.10). Розміри – 5-6 мкм. Кулясті, рідше веретеноподібні або ниткоподібні, часто містять крохмаль. Вони пристосовані до зберігання запасів поживних речовин, і тому їх особливо багато в підземних органах, насінні і твірних тканинах рослин. Лейкопласти можуть переходити в хлоропласти та в хромопласти, а хлоропласти – тільки в хромопласти.

Пластиди розмножуються поділом, розподіляються між дочірніми клітинами рівномірно.

Пластидам і мітохондріям властива певна генетична автономність: вони мають власну ДНК, РНК і рибосоми, здатні до синтезу білка.

Органелами руху є: війки, джгутики, міофібрили. Містяться в одноклітинних (евглена зелена, інфузорії) та багатоклітинних організмах (повітроносні дихальні шляхи ссавців вкриті війчастим епітелієм, що сприяє руху секретованої рідини назовні). Джгутики та війки – вирости цитоплазми клітини, оточені мембраною, здатні до руху; міофібрили – органели руху клітини м'яза, складаються з білків актину та міозину. Джгутики та війки однакові за будовою: в їх стінках по всій довжині проходить 9 пар, а в центрі – 1 пара мікротрубочок, що складаються з білка тубуліну.

Амебоїдний рух забезпечується спеціальними органоїдами руху – це тимчасові вирости клітини – п с е в д о п о д і ї. Так рухаються амеби, лейкоцити та великі клітини внутрішніх органів хребетних.

Клітинні включення – це продукти життєдіяльності клітини, які умовно поділяють на три групи: трофічного, спеціального і секреторного значення. Включення трофічного значення – це крапельки жиру, гранули крохмалю, глікогену, білка; включення спеціального значення трапляються в цитоплазмі високодиференційованих клітин, наприклад, гемоглобін в еритроцитах; включення секреторного значення утворюються і виділяються переважно в клітинах залоз зовнішньої секреції.

Рослинні і тваринні клітини за будовою мають певні відмінності:

Рис. 6. Тваринні клітини різної форми:

1 – нервова клітина;

2-3 – епітеліальні клітини;

4 – сполучнотканинна клітина;

5 – яйцеклітина;

6 – м'язова клітина;

7 – еритроцити;

8 – кров'яні пластинки;

9 – лейкоцит

1.Рослинним клітинам завжди властива клітинна оболонка, або мембрани; у тварин ембріональні клітини не мають оболонки, а в клітинах дорослих організмів оболонка дуже тоненька, слабко виявляється.

2.Форма рослинних клітин одноманітніша (заокруглена, прямокутна, призматична); форма тваринних клітин різноманітна, що зумовлено диференціюванням клітин і складнішими процесами, які відбуваються в них.

3.За розмірами рослинні клітини більші. Це пояснюється розвитком вакуолей, які зумовлюють тургор клітини і, як наслідок, механічну стійкість рослин. У тварин механічна стійкість досягається диференціюванням спеціальних опорних тканин.

4.У багатьох рослинних клітинах є пластиди, які мають здатність рости і розмножуватися.

Форма і розміри тваринних клітин різноманітні (рис.6). Здебільшого тваринні клітини менші за рослинні, при цьому розмір клітини не залежить від розміру тварини. Кожна клітина складається з цитоплазми та одного ядра, проте трапляються клітини з великою кількістю ядер (лейкоцити, клітини кісткового мозку, лімфатичних вузлів та ін.). Як правило, ядро тим більше, чим більша сама клітина, проте в молодих клітинах і в сперматозоїдах ядра завжди великі. Оболонка тваринних клітин порівняно з оболонкою рослинних клітин дуже тонка, еластична, ледве розпізнається і являє собою поверхневий ущільнений шар цитоплазми. Вакуолі відсутні. До клітинних органоїдів належать хондріосоми (від грец. χονδρίον – зернятко і σώμα – тіло), центросоми (від лат. centrum – середина і грец. σώμα – тіло) – один з органоїдів усіх тваринних і деяких рослинних клітин та сітчастий апарат. До клітинних включень належить глікоген і жир.

Рис. 7. Клітини шкірочки цибулі:

1 – клітинна оболонка;

2 – цитоплазма;

3 – ядро;

4 – вакуоля

Рис. 8. Хлоропласти в клітинах листка валіснерії:

1 – цитоплазма;

2 – ядро;

3 – клітинна оболонка;

4 – хлоропласт;

Рис. 9. Хромопласти в клітинах плодів шипшини (А) та горобини (Б):

1 – хромопласти; 2 – клітинна оболонка; 3 – вакуолі;

4 – цитоплазма; 5 – ядро

Рис. 10. Лейкопласти в клітинах шкірочки традесканції:

1 – клітинна оболонка;

2 – ядро;

3 – лейкопласти

Рис. 11. Зерна крохмалю в клітинах різних рослин:

А – насіння вівса; Б – насінини гороху;

В – бульби картоплі; Г – насінини пшениці

Рис. 12. Ультрамікроскопічна будова клітини (схема):

1 – зовнішня мембрана клітини

(плазмолема);

2 – піноцитозні міхурці;

3 – центросома (клітинний

центр);

4 – гіалоплазма;

5 – гранулярна ендо-

плазматична сітка:

а) α-цитомембрана;

б) рибосоми;

6 – ядро;

7 – сполучення перинуклеарно-

го простору з порожнинами,

що утворені α-цитомембра-

нами;

8 – ядерні пори;

9 – ядерце;

10 – комплекс Гольджі;

11 – секреторні вакуолі;

12 – мітохондрії;

13 – лізосоми;

14 – стадії фагоцитозу;

15 – сполучення плазмолеми з

α-цитомембранами; 16 - мікроворсинки

Рис. 13. Електронна мікрофотографія хлоропласта

(листок тютюну):

1 – строма; 2 – тилакоїди, що вільно розташовані; 3 – грани;

4 – включення крохмалю; 5 – жирова краплина, ×72000

1

2

Рис. 14. Електронна мікрофотографія мітохондрій:

1 – мітохондрії з кристами у вигляді трубочок, ×16700;

2 – мітохондрії з паралельними кристами, ×70000

Рис. 15. Мітохондрії в епітеліальних клітинах кишечнику аскариди:

1 – мітохондрії у вигляді зерняток; 2 – мітохондрії у вигляді ланцюжків, ×400

Самостійна навчально-дослідницька робота:

1. Вивчити й описати готовий мікропрепарат мітохондрій у клітинах кишечнику аскариди (забарвлення за методом Альтмана).

Розгляньте мікропрепарат під великим збільшенням мікроскопа. Зверніть увагу на циліндричну форму епітеліальних клітин кишечнику, базальне розташування ядер і мітохондрій у вигляді зерняток і ниток, що розкидані в цитоплазмі і забарвлені в червоний колір. Запишіть спостереження.

2. Вивчити й описати готовий мікропрепарат жирових включень у клітинах печінки аксолотля (забарвлення осмієвою кислотою-сафраніном).

Розгляньте мікропрепарат під великим збільшенням мікроскопа. Зверніть увагу на полігональну форму клітин і включення нейтральних жирів у вигляді краплин різних розмірів, що забарвлені осмієвою кислотою в чорний колір. Ядра кулястої форми забарвлені сафраніном у рожевий колір.

Запишіть спостереження.

3. Приготувати, вивчити, зарисувати й описати тимчасові мікропрепарати пластид:

а) хлоропласти в клітинах листка елодеї.

Покладіть на предметне скло в краплю води половину листка елодеї, покрийте накривним скельцем і розгляньте під мікроскопом. При малому збільшенні знайдіть клітини, що розташовані поблизу від центральної жилки і містять мало хлоропластів. Під великим збільшенням визначте напрямок руху цитоплазми за пересуванням хлоропластів. Зарисуйте 2-3 клітини, стрілкою вкажіть напрямок руху цитоплазми і позначте: оболонку, цитоплазму, хлоропласти. Опишіть мікропрепарат.

б) хромопласти в клітинах плоду шипшини (або горобини).

Зробіть лезом тонкий зріз (або зскрібок за допомогою препарувальної голки) плоду шипшини, покладіть на предметне скельце в краплю води, покрийте накривним скельцем і розгляньте мікропрепарат під малим збільшенням мікроскопа. Знайдіть ділянку, де клітини лежать в один шар. Вони неправильної форми і мають двоконтурну оболонку. Хромопласти розміщені всередині клітини у вигляді грудочок оранжевого кольору. Розгляньте їх під великим збільшенням мікроскопа і зарисуйте 2-3 клітини, позначте: 1 – оболонку, 2 – хромопласти. Опишіть мікропрепарат.

в) лейкопласти в клітинах листка традесканції.

Зробіть лезом тонкий, прозорий зріз з нижньої поверхні листка, покладіть на предметне скельце в краплю води, покрийте накривним скельцем і розгляньте під мікроскопом. Під малим збільшенням знайдіть ділянку з клітинами в один шар. Вони неправильної ромбоподібної форми, вкриті двоконтурною оболонкою. Лейкопласти виглядають як безбарвні кулясті утвори, розташовані навколо ядра. На великому збільшенні зарисуйте 2-3 клітини, позначте: оболонку, ядро, лейкопласти. Запишіть спостереження.

4. Приготувати, вивчити, зарисувати й описати тимчасовий мікропрепарат екскреторних включень (кристали щавлевокислого кальцію) в клітинах шкірки цибулі.

Покладіть на предметне скло шматочок шкірки цибулі в гліцерині, покрийте накривним скельцем і розгляньте під малим збільшенням мікроскопа. Знайдіть клітини з кристалами щавлевокислого кальцію. Зверніть увагу на їхню форму: вони нагадують бруски крейди. Зарисуйте 1-2 клітини з включеннями, позначте: оболонку клітини, кристали. Запишіть спостереження.

5. Приготувати, вивчити, зарисувати й описати тимчасовий мікропрепарат включень крохмалю в клітинах бульби картоплі.

Зробіть зскрібок із шматочка картоплини препарувальною голкою, покладіть на предметне скельце, додайте краплю води і покрийте накривним скельцем. Розгляньте мікропрепарат під малим та великим збільшеннями. Під малим збільшенням у полі зору видно сферичні пошаровані зерна крохмалю. Під великим збільшенням можна побачити великі прозорі клітини полігональної форми з тонкими двоконтурними оболонками. У них розміщені зернятка крохмалю різного калібру зі сферичною пошарованістю.

Зарисуйте крохмальну зернину, позначте: утворювальний центр крохмальної зернини, концентричні нашарування.

Запишіть спостереження.

6. Розглянути електронограми органел клітини (рис.13-15): а) пластид, б) мітохондрій:

а) зверніть увагу на дві мембрани пластид – зовнішню і внутрішню, строму, що містить рибосоми і тилакоїди;

б) зверніть увагу на дві мембрани – зовнішню і внутрішню, кристи і матрикс мітохондрій.

Запишіть спостереження. Зробіть загальний висновок за темою заняття та проведеною роботою.

Набути практичних навичок:

1. Уміти приготувати тимчасові й описати тимчасові та постійні мікропрепарати деяких органел і включень еукаріотичних клітин рослинного та тваринного походження.

2. Уміти аналізувати електронограми органел еукаріотичних клітин.

Питання для самоконтролю:

1. Які макроелементи входять до складу клітини?

2. Яке значення окремих макроелементів для життєдіяльності організму людини?

3. Які мікроелементи є у складі клітин, яка їхня роль в життєдіяльності організму людини?

7. Які з органел клітини належать до одно-, двомембранних, немембранних?

8. Які функції виконують мітохондрії, лізосоми, рибосоми, комплекс Гольджі?

9. Чим мітохондрії відрізняються від інших органел?

10. Яку будову клітинного центру можна побачити під електронним мікроскопом?

11. Що таке прелізосоми, власне лізосоми та постлізосоми?

12. Що таке хвороби нагромадження, з якими клітинними органелами вони пов’язані?