Давньогрецька лірика

Різновиди еллінської лірики

Термін “лірика” походить від слова “ліра”, бо спочатку вірші виконувалися в супроводі музичних інструментів (зокрема ліри), і можна сказати, що лірі в цім сенсі поталанило найбільше, бо, в принципі, таку поезію могли б назвати, скажімо, “арфікою”, адже вірші могли виконуватися і в супроводі арфи. Спочатку ж елліни називали ліричну поезію “ мелікою ” (від гр. “melos” – “пісня”), де музика й тексти зливалися воєдино, доповнюючи одне одного, тобто являли собою синтез, нерозривну єдність.

На превеликий жаль, ми навряд чи коли дізнаємося, як звучав музичний супровід тих текстів, які зараз презентовані у антологіях еллінської лірики. Досить згадати загальновідому музичність і співучість еллінів (чого варта лише знаменита мелодія “Сіртакі”), щоб зрозуміти, яка це велика втрата для світової культури. Це так, якби складати уявлення про найкращі українські пісні виключно за їхніми тестами, без мелодії.

Писемна фіксація меліки у Греції почалася з VІІІ ст. до н.е., а до того там буяла усна народна творчість. Співаки-рапсоди1 розповсюджували по Елладі епос Гомера, який став невичерпним джерелом тем і засобів художньої виразності. Платон згодом сказав: “Гомер виховав усю Елладу”.

Але професіонали-рапсоди були не єдиними служителями літератури та музики. Юнаки та дівчата, воїни та хлібороби висловлювали свої почуття, збираючи врожай чи кохаючи одне одного, зустрічаючи весну чи сумуючи за загиблим другом. Помалу героїчна тематика поступалася місцем тематиці ліричній, зображенню душевного життя людини. Саме у ліриці відбулося злиття особистих почуттів і переживань людини з реаліями життя.

Важливо також те, що на зміну епічному монументалізму, глобальності описів прийшла увага до особистих переживань окремої людини, а це стверджувало самоцінність людської особистості.

Ось типова еллінська народна пісенька (о. Родос), що нагадує українські колядки: “Прилетела ласточка / С ясною погодою, / С ясною весною./ Грудка у нее бела, / Спинка черненькая. / Что ж ей ягод не даешь / Из дому богатого? / Дашь ли в чашке ей вина, / Сыру ли на блюдечке / И пшенички? [9]

Сучасні літературознавці поділяють еллінську лірику на два основних різновиди: 1) пісенну (яка співалася у супроводі музичних інструментів) та 2) декламаційну (яка декламувалася спочатку часто, а згодом і зовсім без музики).

Пісенну лірику (меліку) греки в епоху еллінізму (після смерті Олександра Македонського) почали називати лірикою. В свою чергу, меліка умовно ділилася на два різновиди: сольну (або монодичну) та хорову. Уже із назв видно, що сольна меліка виконувалася солістом, а хорова – хором. Але це досить умовно, бо, наприклад, гімни могли виконуватись як сольно, так і хором, як акапелло, так і під звуки ліри.

А от декламаційну лірику еллінські мистецтвознавці лірикою не вважали взагалі. Але зараз жанри декламаційної лірики (ямби та елегію) відносять саме до лірики.

Ось схема розподілу еллінської лірики за жанрами:

Давньогрецька лірика
Декламаційна	Пісенна (мéліка; мéлос)
Ямби	Елегія	Сольна (монодúчна)	Хорова

Кожен жанр мав свою тематику, власні стилістичні (у широкому сенсі слова “стиль”) особливості. Більше того, інколи в ньому навіть “консервувався” діалект тієї грецької області, де він виник і досяг найбільшого розквіту. Деякі вчені навіть розробили класифікацію еллінської лірики за діалектами, на яких вона створювалася.

Жанри розвивалися самостійно і рідко схрещувалися між собою. Але різницю між ними не можна звести лише до змістово-формальних рис. Вони різні також генетично, за походженням: ямб виник із народних викривальних куплетів; елегія – із похоронної заплачки (плачу на похоронах); сольна меліка бере свої початки у любовних, весільних і застольних піснях, а хорова – в урочистих обрядових уславленнях або гімнах.