Одіссея”: Зміст і загальна характеристика

Поема “Одіссея”, хоч і є своєрідним продовженням подій “Іліади” (адже її головний герой був одним із ватажків ахейського війська під мурами Тро-ї), докорінно від неї відрізняється. Тут майже немає описів бойових дій (за винятком фінальних сцен побиття женихів Пенелопи і спогадів про бої самого Одіссея). Зате в другій поемі Гомера зросла роль авантюрно-чарівного елементу, зображення всіляких чудовиськ, фантастичних істот і пригод. Тому вона визначається не як героїчний, а як побутово-чарівний (фантастичний) епос.

Слово “одіссея” набуло загального значення і стало означати довгі мандри і/або поневіряння. І це в принципі правильний розвиток значення слова-назви героїчної поеми Гомера, адже в ній ідеться про довгі мандри і поневіряння базилевса острова Ітака.

Цікаво, що як у “Іліаді”, так і в “Одіссеї” зображений фрагмент подій десятого року, відповідно троянської війни і повернення Одіссея додому.

Троянська війна була задумана богами для того, щоб закінчилася доба героїв і наступила нинішня, людська, залізна доба. Хто не загинув під стінами Трої, мусив загинути на зворотному шляху.

Більшість грецьких ватажків поплили на батьківщину так само, як плили на Трою, – загальним флотом через Егейське море. Але морський бог Посейдон здійняв шторм, кораблі розметало, а люди потонули в хвилях і розбилися об скелі. Урятувалися тільки обрані, але і їм довелося нелегко. Мабуть, тільки старому мудрому Несторові поталанило спокійно досягти свого царства в місті Пілосі. Здолав шторм і верховний цар Агамемнон, але на свою біду – у рідному Аргосі його вбила власна дружина Клітемнестра зі своїм коханцем. Менелая з поверненою йому Єленою занесло вітрами до Єгипту, і вони дуже довго добиралися до Спарти. Але найдовшим і найважчим був шлях велемудрого Одіссея, який розтягся на цілих десять років. Саме про це й склав свою другу поему Гомер, ось її заспів:

Музо, повідай мені про бувалого мужа, що довго

Світом блукав, священну столицю троян зруйнувавши,

Всяких людей надивився, міста їх і звичаї бачив,

В морі ж багато біди і тілом зазнав, і душею,

Щоб і себе врятувать, і друзів додому вернути.

Та не вберіг він свого товариства, хоч як того прагнув.

Марно загинули всі через власне зухвальство безтямне –

З’їли, безумні, волів вони Гелія Гіперіона, –

Що понад нами, – за те дня повернення він їх позбавив.

Дещо, богине, і нам розкажи про них, Зевсова доню.

Дія “Одіссеї” розгортається, з одного боку, у чарівних краях велетнів і чудовиськ, де мандрував Одіссей, з другого – на острові Ітака, де на Одіссея чекали його вірна дружина Пенелопа і син Телемах. І хоч на всі казкові пригоди в поемі відведено лише півсотні сторінок із трьохсот, передовсім саме ці казкові пригоди й пам’ятає читач.

Одіссей дуже багато зробив для греків під час Троянської війни: саме він здогадався зв’язати наречених Єлени клятвою спільно допомагати її обранцю проти будь-якого кривдника, а без цього військо ніколи не зібралося б у похід. Це він залучив до походу юного Ахілла, без якого перемога була б неможливою. Це він, коли грецьке військо ледь не втекло з-під Трої (початок “Іліади”), зумів його зупинити. Коли Трою не вийшло взяти облогою, саме Одіссей придумав побудувати дерев’яного коня, де сховалися і в такий спосіб потрапили до Трої найхоробріші грецькі вожді, – і він у їхньому числі. А коли після загибелі Ахілла зброю вбитого повинен був отримати найкращий воїн грецького стану, її одержав не могутній Аякс, а саме Одіссей.

Афіна любила Одіссея і допомагала йому, зате Посейдон його ненавидів і десять років не давав дістатися до батьківщини. Десять років під Троєю, десять – у мандрівках, і лише на двадцятому році важких іспитів починається дія “Одіссеї”.

Як і в “Іліаді”, починається вона “волею Зевса”. Боги радяться, і Афіна заступається перед Зевсом за Одіссея. Він у полоні в закоханої в нього німфи Каліпсо, на острові посередині широкого моря, і нудиться, дарма бажаючи “побачити хоч дим” рідної Ітаки.

В цей час вдома усі вже вважають його загиблим, і сусідні володарі вимагають, щоб “удова” Пенелопа обрала собі з-поміж них нового чоловіка. Їх більше сотні, вони живуть у палаці Одіссея, буйно бенкетують і п’ють, спустошуючи його господарство (“…Свиней, кабанів женихи пожирають, / Сорому в серці не мавши, ні гадки про кару небесну”) і розважаючись із його рабинями.

Пенелопа намагалася їх обдурити: вона сказала, що дала обітницю оголосити своє рішення після закінчення савану для свого старезного свекра Лаерта. Удень в усіх на очах вона ткала, а вночі потай розпускала зіткане (недаремно ім’я “Пенелопа” стало загальним і означає вірну дружину). Але служниці видали її хитрість, і опиратися наполяганням женихів їй стало сутужніше. З нею був син Телемах, якого Одіссей залишив ще дитиною; але на нього через його молодість ніхто не зважав.

Якось до Телемаха прийшов незнайомий мандрівник (перевтілена Афіна), що назвався старим приятелем Одіссея, і порадив йому у сусідніх землях зібрати вісті про Одіссея: якщо скажуть, що він живий, – вимагати від женихів, щоб чекали ще рік; якщо скажуть, що мертвий, – сказати, що після поминок умовить матір одружитися.

Телемах поплив на материк – спершу в Пілос, до старого Нестора, а потім у Спарту, до щойно прибулих Менелая і Єлени. Нестор розповів, як плили герої з-під Трої і потонули в морі, як загинув Агамемнон, і як помстився убивці його син Орест (про ці події згодом “батько трагедії” Есхіл напише свою знамениту “Орестейю”), але про долю Одіссея старий нічого не знав. Гостинний Менелай розповів, як, заблукавши у своїх мандрах, на єгипетському березі підстеріг і здолав старця-провидця Протея і довідався в нього про свій зворотний шлях, а заразом про те, що Одіссей живий і страждає серед широкого моря на острові німфи Каліпсо. Обрадуваний, Телемах зібрався повернутися додому. І тут Гомер перервав розповідь про нього і звернувся до долі Одіссея.

Зевс послав до Каліпсо Гермеса з наказом відпустити Одіссея, і німфа вимушена підкоритися. Корабля в Одіссея не було, і він чотири дні працював сокирою і коловоротом, а на п’ятий спустив у море пліт. Це для епосу цікавий епізод: герой зображений під час не бойових дій (як у “Іліаді”), а тяжкої праці. Недаремно якось Джойс, який взагалі був небайдужим до образу Одіссея (Улісса; пор. назву його відомого роману), написав, що найцікавіший герой для нього – саме Одіссей, бо він зображений універсально: і як добрий воїн, і як умілий трудівник, і як люблячий чоловік, і як дбайливий батько, і як непохитний патріот і т. ін. Жанр “Одіссеї” дозволив такий універсалізм у “презентації” героя, а майстерність автора реалізувала його.

Сімнадцять днів плив герой під вітрилом, правлячи по зірках (а отже він був вправним мореплавцем), а на вісімнадцятий вибухнув шторм. Це злостивий Посейдон збурив море відразу чотирма вітрами, і пліт Одіссея розлетівся, наче солома. Допомогли Одіссею дві богині: добра морська німфа дала йому свою чарівну намітку, що не дала йому потонути, а Афіна вгамувала три вітри, залишивши четвертий нести його до берега “веслолюбних феаків”. Два дні і дві ночі він плив, не стуляючи очей, а на третій день він побачив сушу. Для того, щоб вийти на берег, йому знадобилося вкотре мобілізувати всю свою мужність, силу і розум: з першого разу він лише схопився дужими руками за прибережну скелю, але тут-таки був змитий наступною хвилею назад, у море, і на камінні залишилися шматки шкіри його рук. І лише зметикувавши, що у гирлі річки, яка впадала в море, буде затишніше, він потрапив на берег. Голий, знесилений, безпомічний, він зарився в купу листя і заснув мертвим сном.

Це була земля гостинних феаків, якими правив добрий Алкіной, що жив у високому палаці: мідні стіни, золоті двері, вишиті тканини на лавах, спілі плоди на гілках, вічне літо над садом. У царя була юна дочка Навзікая, якій уночі з’явилася Афіна і сказала, що дівчині незабаром заміж, а її одяг не випраний, тож треба зібрати служниць і їхати до моря прати. Виїхали, випрали, висушили, стали гратися м’ячем, який (не без допомоги тієї-таки Афіни) залетів у море неподалік від Одіссея, дівчата голосно крикнули, і їхній лемент його розбудив. Він піднявся з кущів, страшний, покритий морською засохлою тванню, і став благати, щоб йому дали одяг і показали дорогу до людей. Він вимився, умастився, вдягся, і Навзікая, милуючись ним, подумки попросила в богів для себе такого чоловіка. Він пішов до міста, увійшов до царя Алкіноя і розповів йому про своє лихо, але себе не назвав; розчулений Алкіной пообіцяв, що феакійські кораблі відвезуть його, куди він попросить.

Одіссей сидів на бенкеті, а мудрий аед Демодок розважав присутніх піснями. Одіссей попросив, щоб той заспівав про Троянську війну. І Демодок заспівав про дерев’яного коня і про загибель Трої. У Одіссея на очах забриніли сльози. Алкіной запитав у гостя про причину його сліз.

І тоді Одіссей відкрився і почав розповідь про свої поневіряння, яку умовно можна поділити на дев’ять пригод.

Перша пригода – у лотофагів. Буря віднесла кораблі Одіссея з-під Трої на далекий південь, де росте лотос, покуштувавши якого людина забуває про все і не хоче в житті нічого, крім лотоса. Лотофаги почастували лотосом супутників Одіссея, і ті забули рідну Ітаку і відмовилися плисти далі. Їх силоміць відвели на корабель і поплили далі. (Ця пригода дуже схожа на одну з мандрівок Синдбада-Мореплавця).

Друга пригода – у циклопів, дивовижних велетнів із одним оком посередині чола; вони пасли овець та кіз і не знали вина. Головним серед них був Поліфем, син морського бога Посейдона. Одіссей з гуртом товаришів зайшов у його порожню печеру. Увечері прийшов величезний, як гора, Поліфем, загнав у печеру череду і, загородивши вихід велетенською брилою, запитав, хто це до нього завітав. Ахейці назвалися мандрівниками і сказали, що їх охороняє Зевс. Заявивши, що Зевса він не боїться, циклоп схопив двох, ударив їх об стіну, з’їв із кістками і ліг спати. Ранком він пішов із чередою, знову заваливши вхід, а розумний Одіссей придумав хитрість. Вони з товаришами взяли величезний дрючок циклопа, загострили, обпекли на вогні і сховали, а коли лиходій прийшов і зжер ще двох ахейців, то Одіссей запропонував йому вина, щоб приспати. Вино сподобалося чудовиську, і воно спитало ім’я частувальника. Той, як завжди, хитро відповів, що його звати “Ніхто”. Хмільний циклоп захропів, почав вивергати з себе вино зі шматками людського м’яса, і Одіссей із супутниками взяли дрюк і встромили його в єдине велетневе око. Осліплений людожер заревів, збіглися інші циклопи і спитали, хто скривдив Поліфема. Той відповів: “Ніхто”. Почувши таку відповідь, циклопи розійшлися. А щоб вийти з печери, Одіссей прив’язав товаришів під черева баранам, щоб циклоп їх не намацав, і так разом з чередою вони звільнилися. Але, відпливаючи, Одіссей не стримався і назвав себе. І циклоп став благати свого батька Посейдона, щоб той не дав Одіссеєві доплисти до Ітаки, але якщо вже так роковано, то нехай допливе нескоро, сам і на чужому кораблі. І бог почув синову молитву.

В “Іліаді” зображені могутні воїни, що здатні битися не лише один з одним, а навіть із богами (пор. епізод поранення Діомедом поспіль Афродіти, яка рятувала свого сина Енея, а потім і самого бога війни Ареса /Іл., п. V/). Але в них фактично немає зустрічей з іншими фантастичними істотами, які перевершують силою людей до такої міри, що будь-яке відкрите змагання з ними заздалегідь приречене на поразку. Щоправда, були еллінські міфи, де ця ситуація вирішувалася відкритим двобоєм, і фізично слабша людина перемагала потвору (міфи про Мінотавра, Геракла та ін). Але в “Одіссеї” явно підноситься саме розум людини, її винахідливість.

Якби Одіссей із товаришами прямо виступили проти гіганта Поліфема, то циклоп передавив би їх, як мух. До речі, саме тому він, повечерявши двома з них, спокійно і, як виявилося незабаром, нерозумно лягає спати в їхній присутності, – бо що можуть вдіяти проти його могутності ці пігмеї? Отже, для перемоги над Поліфемом Одіссеєві потрібні були передовсім воля та інтелект. Насамперед, треба було передчасно не виказати своєї ненависті до людожера і готовності помститися за смерть товаришів, і навіть догоджати, пригощаючи почвару вином. Потім треба було передбачити розвиток подій, і, не назвавши свого справжнього імені, назватися “Ніхто”, що врятувало життя всім ахейцям (бо інакше б інші циклопи повбивали людей). Треба було також придумати, яким чином “вивести з ладу” цю небезпечну бойову машину: циклоп був однооким, тому один виважений удар в око зробив його силу фактично непотрібною: він не бачив маленьких людей. А вже потім включалися якості власне фізичні: взяти важку колоду і здійснити задумане. Але Гомер не занадто ідеалізував героя і його розум: не похвались Одіссей перед сліпим Поліфемом, не назви він свого імені, і хто знає, може б Пенелопа його чекала на декілька років менше, бо Посейдон би не йому мстився.

До речі, в усіх інших іспитах Одіссея фізична сила теж не передувала розумові: якби він обрав шлях не повз Скіллу, а повз Харібду, остання проковтнула б корабель разом з усіма людьми, значить, Одіссей правильно обрав із двох нещасть менше (хоча, звичайно, тих шести греків, яких з’їла Скілла (і всіх інших товаришів), йому було дуже шкода: “Далі відтіль попливли ми із тяжко засмученим серцем, / Бо хоч самі врятувались, та любих утратили друзів ”). Якби він не заховався за жебрацьким виглядом від женихів Пенелопи, а передчасно кинувся до бою, швидше за все він загинув би смертю героя, а через деякий час його вдова таки одружилася б із кимсь із уцілілих або новоприбулих претендентів на її руку і Ітаку. Отже, саме розумóві (а потім уже фізичні) якості героя в “Одіссеї” виходять на передній план. Саме тому герой спочатку розмірковує, а потім діє, тим самим виправдовуючи своє друге ймення (постійний епітет) – “велемудрий”: “ Я ж міркувати почав, як найкраще зарадити справі, / Щоб і супутників всіх, і себе від жорстокої смерті / Урятувати… ” Крім того, важливими рисами Одіссея були його мужність, твердість, незламність (“Світлий замисливсь тоді Одіссей, у нещастях незламний. / Повен тривоги, озвавсь до свого він одважногосерця …” або: “…Повен тривоги, озвавсь до свого він одважного духа ”).

Третя пригода – на острові бога вітрів Эола. Бог послав їм сприятливий вітер, а інші зав’язав у шкіряний мішок і дав Одіссеєві, щоб той відпустив вітри лише тоді, коли допливе. Але, коли вже виднілася Ітака, втомлений Одіссей заснув, а його супутники передчасно розв’язали мішок; піднявся шквал – і їх прибило назад до Эола. Той зрозумів, що боги гніваються на Одіссея, і відмовився допомогти йому вдруге.

Четверта пригода — у лестригонів, диких велетнів-людожерів. Вони збіглися до берега й почали жбурляти уламки скель на кораблі Одіссея; із дванадцяти суден загинуло одинадцять, Одіссей зі жменькою товаришів врятувався на останньому.

П’ята пригода – у чарівниці Кірки, цариці Заходу, яка усіх мандрівників обертала на звірів. Посланцям Одіссея вона піднесла вина, меду, сиру і борошна з отруйним зіллям, і, поївши цих страв, вони перетворилися на свиней, і вона загнала їх у хлів. Врятувався лише один із них і перелякано розповів про це Одіссеєві; той, ні на що не сподіваючись, але й не вагаючись, узяв лук і пішов на допомогу товаришам. Але Гермес, вісник богів, дав йому божу рослину: корінь чорний, квітка біла, – і чари не подіяли на Одіссея. Погрожуючи мечем, він змусив чарівницю дати велику клятву, що вона не замишлятиме проти нього ніякого підступу.

Цікаво, що у пізнішій, уже згаданій тут казці про Синдбада-Мореплавця виникла та сама ситуація: товариші головного героя набули вигляду тварин, і злі чаклуни повинні були їх відгодувати і з’їсти. Сам же Синдбад уцілів, бо не поїв чарівного зілля, але в нього і думки не виникло про порятунок товаришів. Зовсім не так поводить себе Одіссей, і саме у цій екстремальній ситуації чи не найяскравіше виявляється одна з чудових його рис – готовність прийти товаришам на допомогу.

Якщо в епізоді з Поліфемом Одіссей врятував усіх товаришів і себе самого, але можна було б скептично припустити, що рятував він передовсім самого себе (а заразом порятував усіх, та й самотужки він не підняв би знаряддя осліплення циклопа), то тут він пішов на небезпеку задля порятунку товаришів, іще не знаючи, що зустріне рятівника-Гермеса. Тобто він ризикував заради товаришів своїм життям. І вельми яскраво ця його риса виявилася у епізоді, коли Кіркея запросила переможця-Одіссея до бенкету, а він навіть не торкнувся до страв, і зовсім не через побоювання перетворитися на тварину:

…Бачить Кіркея, що я нерухомо сиджу і до їжі

Рук не простягую навіть, великим охоплений смутком.

Близько тоді підійшла і промовила слово крилате:

“Що ж ти, неначе німий, тут сидиш за столом, Одіссею,

Й душу гризеш, ні пиття не торкаючись зовсім, ні їжі?

Може, нового боїшся ти підступу? Годі боятись, –

Я ж поклялася тобі великою клятвою нині”.

Так говорила вона, а я їй у відповідь мовив:

“Хто з-між людей, о Кіркеє, який чоловік справедливий