Вивчення музейнихпредметів складаєтьсяз трьох послідовних етапів - атрибуції предметів, їхньої класифікації і систематизації, а потім інтерпретації

Атрибуція, або визначення ставить своєю задачею виявити властиві предметові ознаки - фізичні властивості, функціональне призначення, історію походження і побуту. Для цього встановлюється матеріал і спосіб виготовлення предмета (ручне, механічне, кування, карбування, лиття, живопис, гравюра, літографія, лист, печатка й ін.), колір, форма, розмір, вага (у випадку з предметами нумізматики і предметами з дорогоцінних металів), пристрій, авторство, стилістичні особливості, час і місце створення і побутування предмета, його соціальна, етнічна, меморіальна приналежність. Для образотворчих, письмових, фонічних, фото- і кіно- джерел визначаються також тема і сюжет. У ході атрибуції розшифровуються написи, клейма, марки й інші нанесені на предмет знаки, визначається ступінь його схоронності й описуються наявні на ньому ушкодження.

У процесі визначення музейного предмета виробляється зіставлення усіх властивих йому ознак, він порівнюється з іншими аналогічними і родинними йому предметами. У цій роботі велику допомогу робить наукова і довідкова література — монографії, довідники, каталоги, путівники. Існують також видання, спеціально призначені для допомоги у визначенні предметів — визначники. Вони являють собою ілюстровані видання, у яких виділені й описані ознаки, властивій тій або іншій групі родинних предметів. Одні визначники описують предмети, родинні по матеріалі, інші описують ознаки предметів, родинних по призначенню або середовищу побутування.