Генії римської медицини

Асклепіад (128-56 рр. до н.е.) – лікар, раціональні і оптимістичні погляди якого вчинили великий вплив на розвиток медицини. Він був переконаний, що людина, яка володіє глибокими знаннями в галузі медицини, не має права хворіти і довів це ствердження всім своїм життям – дійсно ніколи не хворів і помер у старості через нещасний випадок. «Приємне» лікування Асклепіада було спрямовано на відновлення порушених функцій і полягало в проведенні нескладних процедур. Хворим рекомендувалися такі прості засоби, як розумна дієта, чистота тіла, водолікування, масаж, теплі ванни, гімнастика. Головну задачу свого лікарювання медик бачив у розширенні пор і приведенні частинок, що застоялись, у рух. Захоплюючи пацієнтів своїм прикладом, він радив постійно перебувати в русі у будь-якій формі: ходити пішки, їхати верхи або в колісниці; паралізованих рекомендували класти на килим і розгойдувати. При всій невибагливості, а іноді й навіть кумедності кожний засіб був ретельно продуманий і використовувався тільки індивідуально. Асклепіад залишив літературну спадщину у вигляді трактату «Про лікувальні засоби», де навів опис ліків, відомих в часи імператорів Клавдія і Нерона. Праця була перекладена на арабську мову і в такому вигляді була визнана в Європі, зберігаючи значення аж до ХVІ ст.

Соран Ефеський (98-138 р.) спеціалізувався в акушерстві, гінекології і педіатрії, ставши беззаперечним авторитетом в цих галузях аж до ХVІІІ ст. У своїх працях «Про гострі і хронічні захворювання»,«Про жіночі недуги» він показав, якими великими і складними знаннями володіла тогочасна медична наука. Ним описані засоби попередження розривів при пологах, процес ембріотомії, перев’язки пуповини, техніка повороту плода на ніжку та ін. твори Сорана Ефеського отримали визнання на Близькому Сході і в Західній Європі. До ХVІІІ ст. вони були основним посібником з акушерства.

Авл Корнелій Цельс (30-25 р до н. е. – 40–45 р н. е.) здобув славу своїм енциклопедичним трудом «Мистецтва»,який складався з 20 книг про філософію, право, сільське господарство, військову справу і медицину. Багатий рабовласник, він зібрав групу перекладачів, які створили величезне зведення знань. Більша частина цієї титанічної праці втрачена, але зберігся трактат «Про медицину», який став своєрідним звітом про стан медицини того часу. Поруч з відомостями про діагностику, прогностику, лікування Цельс навів опис багатьох хвороб, зокрема малярії. Велика увага приділяється ним хірургії і хворобам кісток. Він перший запропонував літотомію, ним описані пластичні операції відновлення носа, губ і вушних раковин. Дуже цікавими є засоби лікування переломів, вивихів, ампутації кінцівок і трепанації. Цельс назвав чотири класичних ознаки запалення: rubor (почервоніння), tumor (припухлість), calor (жар) dolor (біль). Останню ознаку functio laesa (порушення функції) додав видатний німецький патолог Рудольф Вірхов у ХІХ ст. Цельс критично зібрав і зберіг для наступних поколінь спадщину інших стародавніх медиків. Так, тільки завдяки йому ми знаємо про роботи Герофіла, Еразистрата та інших медиків Олександрійської школи.

Гален (129 – 201 р) – найвидатніший лікар Римської імперії – вчинив надзвичайний вплив на розвиток медицини. Деякі дослідники вважають, що ім’я Клавдій приписується Галену помилково через те, що в середні віки його називали Clarissimus, скорочено Cl. – найсвітліший.

Він народився в Пергамі (Мала Азія), медицині почав навчатися з 17 років, багато подорожував, відвідав Кіпр, Палестину і центр тогочасної науки Олександрію.

Після повернення в Пергам 6 років був лікарем гладіаторів, що дало йому обширну медичну практику. За свідоцтвами сучасників за ці роки він не зміг врятувати лише 2 поранених гладіаторів, решту він повернув до життя, тоді, як у його попередників загинуло 60 людей.

В 164 р. Гален поїхав у Рим, де працював більше 30 років. Як практик він користувався надзвичайною популярністю і був двірським лікарем кількох імператорів. За блискуче виконання ним своїх обов’язків, він отримав від імператора Марка Аврелія нагороду – золоту медаль на золотому ланцюжку з написом «Аврелій, імператор римлян - Галену, імператору лікарів».

Будучи надзвичайно талановитою і працездатною людиною, він залишив по собі 125 філософських і юридичних праць, 131 медичний трактат. Крім лікувальної діяльності, він займався плідною дослідницькою роботою, чим значно розширив знання в галузі анатомії та фізіології. Анатомічні знання Гален отримував переважно під час розтинів тварин, найчастіше мавп і свиней, але він мав можливість вивчати анатомію, надаючи допомогу пораненим гладіаторам і легіонерам під час війн, а також таємно досліджуючи трупи страчених злочинців і християн, яких кинули на розшматування диким звірям. Гален перший описав окістя, будову багатьох кісток, детально вивчив м’язи. Нерідко дослідник, ідучи від тварин, робив висновки щодо людей, тому в його творах представлені й такі кістки і м’язи, які у тварин є, але у людей відсутні. Гален установив, що стінки шлунка, кишок, артерій, матки не є однорідними, а складаються з кількох шарів, що в м’язах є волокна сполучної тканини і нервові волокна, а не тільки м’язова речовина. Він описав оболонки мозку, шлуночки, і розрізняв 7 пар черепно-мозкових нервів. Мозок він вважав центром психічного життя: «Мозок міститься в черепі, подібно до великого царя під захистом фортеці, оточений усіма органами чуттів, як сторожею, і це змушує думати, що в цій частині вмістилище душі».

В галузі фізіології Гален застосовував гострий вівісекційний експеримент на тваринах. В дослідах на свинях, перерізуючи спинний мозок по сегментах і спостерігаючи за розладами, що при цьому виникають, він довів зв’язок скорочення мускулів з нервами. Він описав механізм зовнішнього дихання, участь в акті дихання шийних, міжреберних м’язів і діафрагми, визначив пасивність самих легенів в акті дихання. В цьому йому допомогли спостереження за пораненими в грудну клітку і за тваринами, яким була видалена частина ребер. Вчений детально вивчив будову голосового апарату і залежність його функції від поворотної гілки блукаючого нерва.

Діяльність серця йому довелося спостерігати безпосередньо у юнака, якому він зробив резекцію грудини при її гнійному запаленні.

Гален був єдиним хірургом, який погодився це зробити. «Коли я витнув уражену кістку в тій частині, де бере початок верхівка перикарда, переді мною було оголене серце, оболонки його - некротизовані, і тому я був песимістом щодо долі оперованого юнака. Однак у короткий час настало повне одужання. Цього б не було, коли не знайшлось людини, що зважилась на резекцію кістки», - так розповідав великий лікар про хід операції. Кажуть, що найстрашніше лихо для пацієнта - це боязкий лікар, який придумає сотню приводів, щоб відмовитися від радикального втручання; але й зараз небагато знайшлося б лікарів, що наважилися б виконати таку небезпечну операцію.

У своєму головному творі - трактаті «Про доцільність частин людського тіла», який складається з 17 великих розділів, досліджуючи функції органів, він намагався з’ясувати, для чого кожний з них призначений вищим розумом. Основу життя організму складає, на його думку, душа, яка є часткою всесвітньої душі. У виглядіпневми вона з повітрям надходить у легені, а з них у серце, звідки розноситься артеріями по всьому тілу. Центром кровообігу і джерелом для вен він вважав печінку. Кров на його думку, утворюється в печінці з перетравленої їжі, розноситься по тілу і живить його, всмоктуючись повністю і не повертаючись назад. Вважаючи призначенням лівого серця притягання з легенів пневми, Гален припускав, що діастола є активним рухом серця, а систола його пасивним зпадінням.

В галузі лікувальної медицини Гален розробив регламентацію приготування ліків з рослин – настоянок, екстрактів, відварів. На честь цього такі лікарські форми й досі носять назву галенових препаратів.

Погляди Галена на природу людини були ідеалістичними; він дивився на організм як на дивне створіння, побудоване з такою майстерністю, що перевершує всі людські можливості. На його думку, це є доказом існування вищого розуму.

Дуалізм учення Галена полягає в тому, що з однієї сторони він був блискучим лікарем-дослідником, а з іншої – дуже часто давав ідеалістичне тлумачення копітко зібраному експериментальному матеріалу.

Отже, Галена можна назвати найвидатнішим дослідником античної доби, але його не можна назвати прозорливим тлумачем усього того, що він бачив. Помилки властиві і геніям. Його визнання в усіх проявах природи вищого розуму – божества забезпечили йому в наступні роки незаперечний авторитет перед церквою, хоч він і не був християнином. Свого часу Гален дав багато нового для розвитку медицини, але в середні віки церква і схоластична школа використовували ідеалістичні сторони вчення Галена. Його авторитет став гальмом для подальшого розвитку медичної науки. В середні віки аж до ХV – ХVІ віків в медицині панував галенізм – спотворене схоластами і церковниками вчення Галена.