Філософія, її генезис, функції

Генезис – у науці опис походження, виникнення, становлення, розвитку, змін та необов’язково) загибелі об’єктів.

Філософія (філео – любов, софос - мудрість) – любов до мудрості.

Філософія ототожнюється зі знанням про визначальні причини і начала буття. Ці знання, по Аристотелю, слід віднести до «мудрості»: мудрими вважаються не ті, хто має досвід, а ті, хто «знають причину». Будьте мудрими і всі проблеми знайдуть плодотворне рішення, ви відчуєте себе щасливою людиною и зрозумієте, що оволодіти зовнішнім світом можна за умови усвідомлення себе самого як мікрокосмосу та Всесвіту як макрокосмосу.

Вже Протагор в VI ст. до н. е. казав: “Людина є міра всіх речей!”. Платон (І ст. до н.е.): “Досконала мудрість у бога, а я (Платон) прагну до знання”. Кант Імануіл (XVIII ст.): “Мудрість більше складається в образі дій, ніж у знанні”. Таким чином, мудрість є важливою ознакою філософії, котра осмислює дійсність на основі пізнання найбільш загальних зв’язків, причин, тенденцій розвитку та їх практичного (предметного) використання.

Філософія – вчення про загальні принципи буття і пізнання, про відношення людини до світу. Філософія виробляє узагальнену систему поглядів на світ і місце в ньому людини. Вона досліджує: пізнавальне, ціннісне, соціально-політичне, моральне, естетичне відношення людини до світу. Предмет філософії історично змінювався у зв’язку з розвитком суспільства, у тому числі з розвитком науки та самого філософського знання.

Концепції генезису філософії ділять на три види:

1. Міфогенна (Г.Гегель, Лосєв А.Ф.) – бачить виникнення філософії з міфології, зміною особистісно-образної форми на безособистісно-понятійну.

2. Гносеогенна (Г.Спенсер) – вбачає її витоки у простому узагальнені знань.

3. Міфо-гносеогенна (Чанишев А.) – визнає витоком філософії – міф, знання, буденну свідомість.

Генезис філософії пов’язаний і з цивілізаційними факторами: виникнення держави, зростання міст, розвиток торгівлі, поява металевих грошей, розвинена соціальна структура, відділення розумової праці від фізичної та ін.

Філософія виникає майже одночасно в трьох світових центрах: у Давній Греції (кінець VII – початок IV ст. до н. е.), у Давній Індії (VI ст. до н. е.), у Давньому Китаї (VI – V ст. до н. е.). Філософія, являючись теоретичною формою освоєння дійсного світу, володіє рисами наукового знання:

- об’єктивністю,	- системністю,
- раціональністю,	здібністю перевірятися,
- ессенціальністю (спрямованість на розуміння сутності об’єкту),
але не зводиться до них.

Філософське знання містить у собі сутнісні ознаки, що властиві: природно науковому та гуманітарному знанню, художньому та трансцендируючому (релігії та містиці) осягненню, повсякденному знанню. У філософському вченні ці види знання представлені як сторони, компоненти його внутрішнього змісту. Іншими словами філософське знання є комплексний, інтегральний вид знання.

Основні теми філософських роздумів:

- світ і людина;

- взаємодія світу природи та світу людини;

- взаємодія мікрокосмосу та макрокосмосу.

І. Кант до сфери філософії включає наступні питання:

1. “Що я можу знати? 2. Що я повинен робити?

3. На що я смію сподіватися? 4. Що таке людина?”

В сучасній літературі ставляться проблеми: Як дух співвідноситься з матерією? Чи існують в глибинах буття надприродні сили? Кінцевий чи безкінечний світ? У чому сенс людського життя? Що є істина та помилка? Що таке добро і зло? Всі ці та подібні до них питання, не можуть не хвилювати кожну мислячу людину.

Філософія виконує різноманітні функції:

1. Світоглядну. 2. Гносеологічну (теоретико-пізнавальна).

3. Онтологічну (вчення про буття). 4. Логічну. 5. Аксіологічну (ціннісна).

6. Методологічну. 7. Праксіологічну (діяльна). 8. Гуманістичну та ін.