Порівняльна характеристика американської та японської моделей менеджменту

Американська модель

Японська модель

Індивідуальне прийняття управлінських рішень Особиста відповідальність Чітко формалізована структура управління Поопераційний контроль

Індивідуальний контроль роботи менеджера з боку керівництва Швидка оцінка діяльності менеджерів і просування їх на вищі посади за індивідуальними результатами роботи Відбір менеджерів за професійними навиками та ініціативністю Стиль керівництва — орієнтація на окремого працівника Орієнтування менеджерів на досягнення індивідуальних результатів

Цільові формальні стосунки менеджера з підлеглими Спеціалізована підготовка вузьких спеціалістів — менеджерів Оплата праці менеджера за її продуктивністю

Короткотермінова зайнятість робітників та менеджерів у фірмі ________

Прийняття управлінських рішень на зас дах їх колективного обговорювання Колективна відповідальність Гнучка структура управління Загальний контроль

Групові форми контролю

роботи менеджера

Поступове просування менеджерів на

вищі посади, за старшинством та стажем

роботи

Відбір менеджерів за їх здатністю

здійснювати координацію та контроль

Стиль керівництва — орієнтація

на групу працівників

Орієнтування менеджерів на досягнення

гармонійних стосунків у групі та на групові

результати роботи

Особисті неформальні стосунки

менеджера з підлеглими

Професійна підготовка менеджерів

універсального типу

Оплата праці залежно від результатів

стажу, показників роботи групи

Постійна зайнятість у фірм

Вивчення досвіду згаданих шкіл сприяло розробці концепції системного підходу до управління. Його стали розглядати як процес безперервних взаємопов'язаних дій, що забезпечують виконання вс.х функцій менеджменту: планування, організації, мотивації, контролю.

Застосування системного підходу до управління дає керівникам змогу вбачати у підприємстві та його підрозділах складну систему, котра нерозривно пов'язана і взаємодіє із зовнішнім середовищем. Це призвело до інтеграції здобутків усіх шкіл управління і використання їх в умовах виробництва.

Заслуговує на увагу також ситуаційний підхід до управління. Центральним його моментом є конкретна ситуація, яка впливає на діяльність підприємства у той чи інший період. Ситуаційний підхід розширив можливості практичного використання теорії систем, виявив внутрішні і зовнішні чинники, котрі визначають діяльність підприємства. 90-ті роки нашого сторіччя характеризуються удосконаленням управління на основі розвитку матеріально-технічної бази сучасного виробництва і внаслідок цього — підвищенням продуктивності праці та якості продукції, забезпеченням її конкурентоспроможності.

Досвід усіх відомих наукових шкіл управління поєднує сучасна школа управління — менеджмент.

У США менеджмент пройшов ряд етапів розвитку і дістав найбільшого поширення. Сучасний американський менеджмент істотно впливає на розвиток теорії і практики управління. Існує багато різних шкіл американського менеджменту, в університетах і коледжах здійснюється підготовка менеджерів. Останні роки менеджмент став всесвітньою галуззю знання, хоча має свої особливості в кожній країні (табл. 1). У зв'язку з цим практично важливим і корисним є цілеспрямоване вивчення досвіду використання менеджменту та різноманітних чинників економічного розвитку в Америці, Японії та Західній Європі, де вони спричинилися до подолання кризисів і відсталості, а також до швидкого економічного піднесення.

Використання такого досвіду дозволить подолати кризові явища в Україні і перейти до ринкової економіки та до виходу на світовий ринок.

1.3. ЕФЕКТИВНІСТЬ МЕНЕДЖМЕНТУ І ДІЯЛЬНОСТІ МЕНЕДЖЕРІВ

Оскільки менеджмент — це система управління підприємством (організацією, закладом), то процес управління є невід'ємною частиною виробничо-господарської чи іншої діяльності і кінцеві його результати оцінюються за інтегральними показниками роботи (продуктивністю, собівартістю, рентабельністю, прибутком та ін.).

Праця менеджерів, як і всіх, хто зайнятий на підприємстві (у закладі, організації), сприяє створенню готової продукції (послуг). Втім специфічна особливість управлінської праці полягає в тому, що вона втілюється у продукцію (товари, послуги) не безпосередньо, а через управлінські функції (планування, організацію, мотивацію, контроль). Тому управлінська праця реалізується у сукупному продукті всіх працюючих на підприємстві (в організації, закладі) і у загальних кінцевих

результатах їх діяльності. Чим вища кваліфікація менеджерів та інших працівників підприємства (закладу, організації), чим раціональніше організована їх праця, тим більше випускається продукції, тим вища її сукупна вартість, порівняно менші витрати і більший прибуток. Отже, витрати праці в управлінні — це елементи вартості продукції, що випускається, а праця управлінського персоналу оплачується із загальної вартості, у створенні якої він також бере участь. Витрати на управління мають співвідноситися із обсягом виробництва і забезпечувати скорочення сукупних видатків останнього при одночасному підвищенні продуктивності управлінської праці.

Ефективність управління може визначатися різними способами. Наприклад, спочатку визначають ефективність управління щодо кожної ланки виробництва, а згодом — підприємства в цілому. У другому варіанті визначення ефективності управління зводиться до розрахунку співвідношення між витратами на управління та кінцевим результатом, досягнутим підприємством.

У першому випадку користуються формулою

£ =^Р«

де Е₉ — ефективність управління; Р„ — кінцевий результат (ефект) діяльності підприємства; В_д — витрати на управління. У другому — формулою

Е =^Р"

ВУ

де Р_д — безпосередні результати діяльності апарату управління.

Кожний спосіб має свої переваги і недоліки, свою сферу використання. В цілому ж вони не виключають, а доповнюють один одне.

Щоб знизити витрати на управління, необхідно його постійно удосконалювати. До найважливіших напрямків підвищення ефективності системи і процесів управління належать такі:

1) удосконалення організаційної структури апарату управління;

2) раціоналізація інформаційної системи і документообігу;

3) розробка оптимального механізму і наукових методів управління;

4) удосконалення планування і організації процесу вироблення і реалізації управлінських рішень;

5) механізація та автоматизація процесів управління;

6) раціоналізація управлінської праці;

7) підбір, підготовка, розстановка та підвищення кваліфікації управлінських кадрів.

За кожним з цих напрямків розробляють конкретні заходи щодо їх реалізації, які після економічної оцінки впроваджуються у виробництво.

Крім оперативної діяльності, менеджери мусять постійно піклуватися про удосконалення управління на підприємстві (в організації, закладі) відповідно до вказаних напрямків, аби забезпечити дальше підвищення ефективності виробництва. Тільки за такого підходу менеджмент може задовольняти сучасні вимоги.

ВИСНОВКИ

1. Менеджмент — наукова система управління, яка забезпечує умови для ефективної та прибуткової діяльності підприємства.

2. Менеджер — ква^гіфікований фахівець, котрий здобув спеціальну підготовку і займає постійну керівну посаду (президент, директор, начальник цеху, завідуючий відділом). Менеджери здійснюють свої функції, використовуючи сучасні методи управління, х некомпетентність, помилки чи несумлінна праця можуть негативно вплинути на результати роботи підприємства, а інколи навіть призвести до банкрутства.

3. Школа наукового управління започаткувала теорію управління і сприяла її послідовному розвитку, а також широкому використанню загальних принципів цієї теорії.

4. Школа адміністративного управління вперше визначила комплекс управлінських дій щодо гьіанування, організації, координації та контролю діяльності підприємства.

5. Школа психології та людських стосунків стала враховувати психологічні особливості працівників і вплив соціально-психологічних стосунків у виробничому колективі на продуктивність праці.

6. Школа кількісних оцінок обгрунтувала застосування економіко-математичних моделей для організації та оцінки управлінського процесу на підприємстві. Це дало змогу враховувати при розробці та прийнятті управлінських рішень конкретні умови виробництва.

7. Системний підхід до управління допомагає менеджерам усвідомити взаємозв язок між окремими підрозділами підприємства та між підприємством і навколишнім середовищем.

8. Ситуаційний підхід до управління передбачає аналіз конкретних ситуацій, які виникають на підприємстві, і застосування теорії систем, а також управлінських прийомів та дій, спрямованих на досягнення ефективних результатів.

9. Управління слід розглядати як процес безперервних взаємопов'язаних дій щодо організації, планування, мотивації та контролю управління. Він є невід'ємною частиною виробничо-господарського процесу підприємства.

10. Ефективність менеджменту відображає результативність діяльності підприємства і оцінюється системою основних техніко-економічних показників (обсяг продукції, продуктивність праці, фондовіддача, собівартість, прибуток).

11. Ефективність діяльності менеджерів залежить від їх кваліфікації, досвіду, навиків та уміння використовувати методи управління для досягнення максимальних результатів. Отже, вона також оцінюється за кінцевими техніко-економічними показниками підприємства.

ПИТАННЯ ДЛЯ ПЕРЕВІРКИ

1. Визначити поняття менеджменту.

2. Що є метою і завданням менеджменту?

3. Хто такий менеджер?

4. Охарактеризувати провідні наукові школи управління.

5. Розкрити процес управління за його функціями.

6. Які якості та здібності потрібні менеджеру?

7. Як розраховується ефективність менеджменту?

8. За якими показниками визначається ефективність діяльності менеджерів на підприємстві?

9. У чому полягає різниця між менеджером у США та в Японії?

Розділ 2.

ПІДПРИЄМСТВО — ОБ'ЄКТ МЕНЕДЖМЕНТУ

Створення і реєстрація }Ш& "

ванян