Ефективність менеджменту

1.1. СУТЬ, МЕТА ТА ЗАВДАННЯ МЕНЕДЖМЕНТУ

Менеджмент — це самостійна наукова дисципліна, яку вивчають майже в усіх університетах світу, де готують кадри сучасних керівників — менеджерів.

Під менеджментом розуміють сукупність методів, форм та засобів управління діяльністю підприємства (акціонерного товариства, концерну), спрямованою на досягнення конкретної мети.

Мета менеджменту — забезпечити високопродуктивну діяльність підприємства з мінімальними витратами матеріалів, праці та фінансів.

Головне завдання менеджменту — сприяти створенню раціональних умов виробництва конкурентоспроможної продукції.

Об'єктом менеджменту можуть бути підприємство, організація, заклад. Для практичної його реалізації необхідно забезпечити здійснення цілеспрямованих управлінських дій. Саме цим і займаються менеджери. Інакше кажучи, менеджер — професійний керівник підприємства або його підрозділів, який здобув спеціальну підготовку в галузі управління і застосовує свої знання на практиці.

Отже, менеджмент являє собою поєднання науки, мистецтва управління та особистого досвіду. Вміле його використання є запорукою успішної діяльності підприємства.

1.2. ТЕОРІЯ І ПРАКТИКА РОЗВИТКУ МЕНЕДЖМЕНТУ

Теорія менеджменту як наука з'явилася на початку XX століття і пройшла ряд етапів становлення, поряд із розвитком виробництва. Успіхи цієї теорії завжди залежали від розвитку математики, інженерних наук, психології, соціології тощо. У першій половині нинішнього віку найбільш розвинутими були такі чотири школи управління: наукового управління, адміністративна, психології та людських стосунків, кількісних оцінок. Кожна з цих шкіл тією чи іншою мірою сприяла подальшому розвитку управління.

Засновниками школи наукового управління (1885—1920 рр.) були Ф. Тейлор, Ф. та Л, Плберти, Г. Гант та інші. Уже в 1911 р. Ф. Тейлор видав свою книгу «Принципи наукового управління», котра започаткувала науку управління як самостійну галузь досліджень і практичної діяльності. Для удосконалення управління використовувався метод спостереження, заміру часу, аналізу та проектування раціонального складу операцій ручної праці. При виконанні операцій застосовувалося преміювання робітників з метою їх заохочування до підвищення продуктивності праці та збільшення обсягу виробництва. Такий підхід дозволяв встановлювати норми часу і виробітку, запроваджувати ефективні форми оплачування праці, планування виробництва та забезпечення ефективної діяльності підприємства. Концепція наукового управління, висунута представниками цієї школи, стала важливим етапом у створенні наукової системи управління як самостійної галузі наукових досліджень.

Пізніше з'явилася школа адміністративного управління (1920— 1950 рр.), фундаторами якої стали А. Файоль, Л. Урвік, Д. Муні, А. Слоун та інші. Вона базувалася на розробці і використанні універсальних принципів і функцій управління підприємством, до яких було віднесено структуру виробництва, розподіл праці, централізацію, ініціативу, планування, дисципліну, систему заохочування, підпорядкованість особистих інтересів загальним. Використання цих принципів дозволило виробити раціональні способи удосконалення управління підприємством. Згодом виникла нова школа — психології та людських стосунків (1930—1950 рр.). Серед найавторитетніших її представників слід назвати Мері Паркер, Фолетт та Елтона Мейо, А. Маслоу.

Розвиток психології і соціології зумовив подальше удосконалювання методів управління шляхом створення відповідних умов для зайнятих у виробництві і повнішого використання їх фізичного та розумового потенціалу.

Впровадження математичних методів і електронно-обчислювальних машин (комп'ютерів) сприяло появі у 50-х роках нашого століття школи

кількісних оцінок, в основу якої покладено дослідження виробничих операцій та розробку економіко-математичних моделей, які відображають реальні умови виробництва (діяльності установи). За допомогою таких моделей менеджери приймають раціональні управлінські рішення.

Таблиця І.