Три етапи дезадаптації особистості вчителя

Три етапи дезадаптації особистості вчителя, у яких відбиваються зміни більшості показників, що корелюють зі стажем педагогічної діяльності. Відповідно до трьох етапів виявленої стажної періодизації зміні піддаються найбільш виражені комунікативні і поведінково-характерологічні властивості особистості. Перший деформуючий преддезадаптаційний етап, визначається періодом з початку трудової діяльності і до досягнення 10 - 15 років стажу, другий етап - характерологічно-коммунікативної дезадаптації, має тимчасову довжину від 10-15 років і до 25-30 років педагогічного стажу і третій - етап професійної дезадаптації, починається з 25-30 років стажу і триває до закінчення трудової діяльності.

Значно, особливо на першому етапі стажу, у педагогів послабляються комунікативні властивості особистості з виразністю, пропорційно їхньої значимості: знижується соціальна активність і пластичність соціального мислення і поводження, зростає внутрішня самоізоляція і негативізм стосовно людей і собі.

Починаючи з другого етапу педагогічного стажу, значно і неухильно, до закінчення професійного шляху зростає схильність до патологічних станів, що розвивається по двох відносно незалежних шляхах, що відрізняється психопатологічними і комунікативними змінами: невротичному і психотичному. Значно на першому і більш монотонно на другому і, знову значно, на третьому етапах стажу деформуються якісні поведінково-характерологічі і интенсивносні (енергетичні) властивості особистості вчителя, що безпосередньо не забезпечують його педагогічну професійну успішність.

На першому етапі стажу значно зростає педагогічна успішність і сформованість професійних якостей, її що забезпечують, причому відбувається це прямо пропорційно їхньої значимості. Але із середини другого стажного етапу і до кінця третього послідовно, у зворотному порядку значимості, вони починають слабшати і, тим самим, поступово знижується рівень педагогічної успішності.

На третьому етапі починається різко підсилюватися неузгодженість між усвідомлюваними і неусвідомлюваними проявами якісних і енергетичних професійних властивостей. На тлі значного ослаблення професійних якостей і реального падіння педагогічної успішності, по механізмах захисної несвідомої реакції значно зростає самооцінка й оцінка себе як професіонала.

Починаючи з першого років професійної діяльності, учитель знаходиться в неоптимальному по інтенсивності і якості психічному стані, що у міру збільшення стажу здобуває предпатологічні чи патологічні риси, і це приводить до того, що він послідовно втрачає усе більш і більш важливі для забезпечення комунікативної, внепрофесійної і, нарешті, професійної успішності якості своєї особистості. Даний процес супроводжується збільшенням неузгодженості між свідомим і несвідомим ростом соматичних розладів, що ще більше збільшує дезадаптаційні процеси в цілому.

Систематизуючи якісно своєрідні риси, що здобуваються середньостатистичним вчителем у результаті закріплення професійних компонентів психічних станів, і, спираючи на дані наших досліджень, ми спробували скласти його психологічний портрет.

За даними показникам учитель характеризується як особистість, досить суперечлива, з одного боку, що володіє гарною працездатністю, допитливістю, зібраністю і цілеспрямованістю, з іншого боку - слабкою розвиненістю вольових якостей, емоційною незрілістю, схильністю циклічним коливанням настрою, легковажністю, підвищеною стомлюваністю і тривожністю. Наявність подібної особистісної суперечливості сприяє формуванню психічної дисгармонії і підвищенню рівня нервово-психічної напруги. У багатьох учителів виникають проблеми зі станом їхнього психічного здоров'я у виді депресивних станів, іпохондрії, невротичних розладів і інших видів захворювань. Це відповідним чином позначається на їхній життєдіяльності. Багато хто випробують почуття пригніченості і підвищеної дратівливості, страждають від сексуальних розладів і зв'язаних з ними сімейних проблем. Виникаюча на цій базі замкнутість часто приводить до розвитку алкоголізації й асоціальних похилостей. Як правило, життєві труднощі вчителя компенсують у своїй професійній діяльності, де для них характерна висока розвиненість комунікативних властивостей особистості таких, як товариськість, колективізм, уміння встановлювати контакт і підбудовуватися під особливості оточення й обставин. В основній масі вчителя безкорисливі, великодушні і поступливі. Дані якості забезпечують їм стабільне положення в ролі лідера, організатора і керівника. Поряд з цим для них характерний високий рівень конформізму і інтроверсії. Багато вчителів схильні виявляти підвищена увага до контролювання за діями навколишніх, жорстко випливаючи при цьому правилам установленого порядку. Незмінність звичок, відсутність гнучкості породжує в них нетерпимість, нерішучість і схильність губитися в новій обстановці. Як наслідок, виникає підвищена помисливість у виді непевності, боязкості, уразливості і заздрісності.

Як правило, увага вчителів концентрується в області недоліків як своїх, так і чужих. Однак самоконтроль і самокритичність, засновані на умінні аналізувати свої вчинки, виражені в них явно недостатньо. У поводженні вчителів часто виявляється тяга до розваг і гострих відчуттів, відвертість і товариськість може сполучатися з безцеремонністю і запальністю. При цьому переважна більшість учителів здатні контролювати свої емоції, зберігати урівноваженість, спокій, посидючість і самовладання. У цілому, вони упевнені в собі і рішучі, але часто страждають відсутністю почуття гумору. Для вчителів характерні висока цивільна позиція і почуття соціальної відповідальності. У своїй діяльності більшість з них орієнтовані на якісне виконання своїх професійних і виробничих задач.