Процес професійної адаптації вчителя

Зміст

Вступ

1. Процес професійної адаптації вчителя

2. Проблема дезадаптації вчителів

3. Кількісна сторона діяльності вчителя

4. Емоційне «згоряння»

5. Педагогічний криз

6. Якісна характеристика складності вчительської праці

7. Три етапи дезадаптації особистості вчителя

Висновок

Література

Вступ

Загальне підвищення соціальної напруженості життя в даний час вимагає постійного росту адаптивних можливостей людського організму. Hеблагоприятные (екологічні, економічні, політичні і соціальні) фактори взаємодії людини з навколишнім середовищем сприяють формуванню особистісної дезадаптації, що приводить до утворення стійких станів, що, у свою чергу, перешкоджають процесам оптимального протікання життєдіяльності. Бiльш яскраво процеси дезадаптації виявляються в професійній діяльності, що є основою соціального життя людини. Питання безпеки здоров'я в професійній діяльності традиційно зв'язують із професіями так називаної «групи ризику» - військовослужбовці, рятувальники МЧС, працівники силових структур, спортсмени і т.д. Я ж хочу у своїй роботі освітити питання про деформуюче впливі професійної діяльності вчителя на його особистість. Питання цей здається мені дуже актуальним у силу високої соціальної значимості педагогічної праці вчителя.

Педагогічна діяльність, з цього погляду, коштує в особливому ряді. «Соціальний і гуманістичний зміст учительської професії в тім, що, передаючи від покоління до покоління досягнення людської культури, вчитель у буквальному значенні діє особистість»^[1]. Від ефективності праці педагога багато в чому залежить майбутнє нашого суспільства. Професія вчителя у своїй підставі має дві основні функції - керівництво освоєнням соціального досвіду учнями і передача їм основ інформаційної бази життєдіяльності людства. По-іншому їх можна визначити як наставницька, виховательська і викладацька, учительська функції.

Навчальні заклади покликані здійснювати формування підростаючого покоління. Суспільство ставить перед ними зовсім визначені задачі: сформувати відповідно до вищевказаних професійних функцій систему знань, умінь і навичок; основи світогляду, моральності і навички суспільного поводження. В міру розвитку й ускладнення соціальних умов життя ці вимоги постійно зростають, і вирішальна роль у їхньому здійсненні належить учителю. Особлива увага в ресурсообеспеченні праці вчителя необхідно приділяти стану його особистісних структур і компонентів діяльності. Особистість учителя, як системна соціальна якість, є вихідною базою, головним засобом і основною метою професійної діяльності - виконання соціального замовлення: усебічний розвиток людини, що активно самореалізується в політичній, господарській, економічній, культурній, науковій, освітній, сімейній і іншій сферах життя суспільства. Тому турбота про фізичне, психічне і духовне здоров'я вчителя, про розвиток його індивідуальності прямо зв'язана з ростом його професійної педагогічної майстерності, з ефективністю його роботи по виконанню соціального замовлення суспільства.

Процес професійної адаптації вчителя

Професійна адаптація учителя виявляється, формується і протікає як у процесі підготовки, так і безпосередньо в самій педагогічній діяльності. Ця діяльність має свої специфічні особливості, що визначаються такими соціально-психологічними факторами, як вимоги суспільства до вчителя /соціальне замовлення/, чекання безпосереднього оточення педагога /керівництво, колеги, учні, батьки/ і власні чекання й установки в сфері своєї професійної діяльності.

У своїй педагогічній діяльності вчитель виступає як обличчя, уповноважене суспільством виховувати підростаюче покоління, реалізуючи в ньому задані суспільством мети. Hа підставі цього суспільство висуває високі вимоги до особистісних і професійних рис учителя. Це насамперед: високорозвинене почуття соціальної відповідальності, інтелектуальна досконалість і моральна чистота, тобто відповідність ідеалу суспільства, здійснення якого воно хоче бачити в підростаючому поколінні. Це широка освіченість, фундаментальне знання преподаваного предмета, володіння методикою навчання і виховання, глибокі знання в області педагогіки, психології, фізіології і шкільної гігієни. «Hа всіх етапах навчання і виховання викладач виступає безпосереднім творцем навчального процесу, організатором різноманітних конкретних навчально-виховних ситуацій, тому успіх навчання значною мірою залежить від педагогічної майстерності вчителя. Виходячи з цілей і задач педагогічного керування, учитель повинний вміло і творчо вибирати найбільш оптимальні шляхи і методи педагогічного впливу, зважаючи на те, що навіть грамотне виконання вказівок і рекомендацій, викладених у програмних вимогах, дає значно менший ефект у порівнянні з творчим виборчим підходом, що враховує специфіку школи»^[2]. Від учителя потрібно творче відношення до роботи, володіння педагогічною технікою /логікою, мовою, виразними засобами спілкування і т.д./ і педагогічним тактом. Педагогічна творчість - одна з основних професійних характеристик особистості педагога. Вона виявляється в здатності вчителя постійно удосконалювати і змінювати як умови навчальної діяльності, так і методи і засоби педагогічного впливу в залежності від конкретних ситуацій навчально-виховного процесу. Творча індивідуальність є вищою характеристикою педагогічного професіоналізму. Педагогічна творчість виявляється в здатності бачити, ставити й оригінально вирішувати педагогічні проблеми, в умінні прогнозувати навчально-виховний процес, швидко і правильно орієнтуватися в екстремальній педагогічній ситуації, що створилася, передбачати педагогічний результат. Педагогічна творчість неможлива без розвитої творчої уяви, без здатності до комбінування елементів реальної дійсності й одержанню нових сполучень відомих методів впливу, що не зустрічалися ще в педагогічній практиці.

Усі ці вимоги і соціальні чекання безособові: вони звернені не до конкретного вчителя, а до будь-якої людини, що займає цю посаду, - до учителя взагалі. І відповідно, вони гранично схематичні й узагальнені. Особистісна індивідуальність - поняття, що не підкоряється строгим нормативам, а особистість завжди богатше будь-якої функціональної ролі. І в роботі педагога дуже важливим є сумірність співвідношень професійних сторін діяльності /зафіксованих у функціональних нормах/ і непрофесійних, тобто «, щонароджуються в особистому досвіді людини». Конкретний учитель - це не безособова функція - виявляючи свою індивідуальність, він не завжди може виявитися на тім високому рівні, якого чекає від нього суспільство. У своїй практичній діяльності педагог орієнтується на те, що очікує від нього найближче оточення: адміністрація школи, колеги, учні і їхні батьки. Ці соціальні орієнтири тісно взаємозалежні з особистісними ціннісними орієнтаціями самого педагога, вимогами до себе і чеканнями від себе визначеного типу професійного поводження. Ці орієнтири можуть носити комплементарний характер, тобто збігатися і взаємно доповнювати один одного, але можуть знаходитися й у конфліктному відношенні, коли професійна рольова Я-концепція не збігається з установками соціальних чекань. Така ситуація потенційно містить у собі збільшення нервово-психічної напруги особистості, що приводить до виникнення невротичних розладів, психосоматичних захворювань, що безумовно позначається на професійній адаптації людини.

Під професійною адаптацією вчителя часто розуміють процес пристосування і звикання до реальних умов педагогічної діяльності молодого педагога, що прийшов на роботу в школу^[3]. Процес професійної адаптації відбувається постійно і зв'язаний не тільки з енергією і недосвідченістю молодих, але і з віковими змінами вчителів середнього і літнього віку. Тим більше, що факти приходу в школи літніх облич останнім часом участилися. По змісту процес адаптації вчителя полягає у формуванні загальнолюдських і професійних якостей (знань, умінь і навичок), що вимагаються для успішного ведення навчально-виховного процесу в дитячих, підліткових і юнацьких колективах з метою підготовки учнів для ефективної життєдіяльності в суспільстві (чи з метою виконання соціального замовлення).

Професійна адаптація вчителя залежить від багатьох аспектів, зв'язаних як з об'єктивними, так і суб'єктивними факторами діяльності. До об'єктивного можна віднести такі як соціально-психологічний клімат у педагогічному колективі, матеріальна база і методична оснащеність школи і т.д. Суб'єктивними факторами є високий рівень професійної мотивації, усвідомлення значимості своєї праці, творчий підхід до роботи і ряд інших.

Успішність професійної адаптації вчителя багато в чому залежить від ступеня його особистої творчої активності в освоєнні педагогічної діяльності. Проблему творчої активності як фактора професійної адаптації вчителів досліджувала H.А. Єршова^[4]. Показниками успішності протікання процесів адаптації вона вважає задоволеність особистості своєю роботою (суб'єктивний критерій) і продуктивність діяльності, що вона виконує (об'єктивний критерій).

Підвищення творчої активності в педагогічній діяльності вчителів і, відповідно, перехід їх на більш високі уровни адаптації досягається за допомогою перетворення системи мотивів, формування творчої мотивації, постановки і рішення професійних задач. Вивчення мотивів педагогічної діяльності в процесі адаптації вимагає обліку особливостей мотивів вибору професії, мотивів професійної підготовки, мотивів роботи в даний час, професійних планів учителів. Успішність адаптації забезпечує система мотивів, у якій особливу значимість мають мотиви власне педагогічної спрямованості. З цією особливістю мотивації зв'язаний прояв творчої активності в педагогічній діяльності.

Дослідники творчої активності і творчого мислення в рішенні педагогічних задач /О. Анісімов, А. Акимова, С. Вершловский, Ю. Кулюткина, Л. Лесокина/ визначили творчу специфіку педагогічних задач. «Особливістю педагогічної діяльності /часто вважають, що основний/ є нестандартність педагогічних задач і ситуацій, певний характер професійних рішень. Якість підготовки фахівця в даній професійній області виміряється саме його творчим внеском у професію, здатністю до модифікації практичного досвіду. Професійна діяльність молодого вчителя в значній мірі характеризується розвитком його творчих здібностей, його нетрадиційністю»^[5]. Тому сформованість системи мотивів педагогічної діяльності і способів її виконання (уміння бачити проблему, ставити мета і шукати нові шляхи її досягнення) визначає творчий характер професії вчителя й особливості їхньої професійної адаптації. Так для вчителя з високим рівнем професійної адаптації високу значимість мають мотиви, що характеризують спрямованість на роботу з дітьми, мотиви самоствердження, мотиви підвищення професійного рівня. У педагогів з низьким рівнем адаптації до числа найбільш значимих відносяться мотиви самоствердження, мотиви, що характеризують спрямованість на предмет навчання. Мотиви власне педагогічної спрямованості виражені слабко. Для вчителів з різним рівнем адаптації характерні розходження в процесах рішення педагогічних задач: в умінні ставити нові задачі, в особливостях аналізу педагогічних ситуацій, пошуку шляхів їхнього рішення, у характері прийнятих рішень (за критерієм новизни, подоланні шаблонності і параметрів, що дозволяють вважати рішення творчими) і їх оцінці.