Освіта в Україні за радянських часів. Видатні українські педагоги радянського часу (А. Макаренко, В. Сухомлинський, І. Соколянський, С. Чавдаров, Г. Костюк, В. Шаталов)

Після утворення УНР розпочалась бурхлива работа з формування української нац.системи освіти. Було створено міністерство освіти.

Антон Семенович Макаренко (1888-1939) - вітчизняний педагог із світовим іменем, письменник. Залишив понад 150 творів різного жанру: романи, повісті, оповідання, п'єси, науково-публіцистичні статті. Досвід педагогічної діяльності та погляди на розв'язання проблем виховання виклав у творах: "Марш 30-гороку " (1932), "Педагогічна поема" (1933-1935), "Прапори на баштах" (1938), "Книга для батьків", "Методи виховання " (1937) та ін.

В історію педагогіки ввійшов як новатор інтенсивної педагогіки, яка спрямовувала свої зусилля на виховання і перевиховання неповнолітніх бездоглядних підлітків, в основній своїй масі схильних до правопорушень. Дослідив на практиці теорію виховання у колективі та через колектив. Одним із перших визнав необхідність стихійно-синергетичного підходу педагога до вихованця як унікальної складно організованої нестабільної макросистеми.

A.C. Макаренко розробив теорію дитячого колективу, визначив основні його ознаки, стадії розвитку, сформував методику використання виховних можливостей колективу. Особливо виділяв такі його ознаки: наявність спільної соціально цінної мети, перспективних ліній розвитку, відносин відповідальної залежності, наявності органів самоврядування.

В.О. Сухомлинський. Талановитий український педагог, засновник гуманістичної, новаторської педагогіки. Написані ним твори складають п'ятитомне зібрання. Серед них 41 монографія, понад 600 наукових статей. Найвідомішій його книги: "Серце віддаю дітям", "Народження громадянина", "Листи до сина ", "Як виховати справжню людину ", " Сто порад учителеві", "Павлиська середня школа", "Батьківська педагогіка", "Батьківщина в серці " та ін.

У центрі педагогічної системи В.О.Сухомлинського стоїть особистість учня, на розвиток якої була спрямована його ідея " шкали самореалізації особистості". Головною метою виховання в її стінах вважався всебічний розвиток особистості на основі залучення до різноманітних видів діяльності та створення умов для розвитку здібностей. Справжніми творчими знахідками стали "школа під відкритим небом", уроки мислення на природі, кімната думки, куточки краси, культ книги, свято казки та ін. Великого значення надавав розумовому вихованню. Стверджував, що від характеру розумової праці у процесі навчання залежить активність інтересу, а відтак і активність духовного життя учнів. Радив школярам створювати " інтелектуальний фон навчання ".

Іван Опанасович Соколянський відіграв важливу роль у становленні вітчизняної дефектології. Його практичний досвід, теоретичні праці та робота організатора залишили помітний вплив в історії не лише радянської, але й світової тифлосурдопедагогіки. Людина, серцем віддана своїй справі, він все своє життя присвятив найшляхетнішій справі – допомозі людям, які були позбавлені можливості сприймати всі барви та звуки навколишнього світу.

Серед головних досягнень І.О.Соколянського слід відмітити послідовну реалізацію ним принципу обов’язкового використання писемної мови у навчанні сліпоглухонімих дітей. Це було дійсно революційно, адже на той момент навчання таких дітей велося переважно усним методом (як в Росії, так і за кордоном). Також він приділяв увагу жестам, засобам образотворчої діяльності, передусім, ліпленню та малюванню, як способам вираження внутрішнього світу дитини, засобам комунікації на до мовленнєвому етапі, які сприяли формуванню мовленнєвих образів.

Сава Христофорович Чавдаров. Український педагог, мовознавець, діяч народної освіти.

У1939—1941 рр. — професор Київського університету, у 1941— 1943 рр. — завідувач кафедри педагогіки Сухумського педагогічного інституту. Очолював відділи мови і літератури, педагогіки Українського науково-дослідного інституту педагогіки УРСР. У1943— 1956 рр. — директор Інституту педагогіки. З 1944 по 1962 р. завідував кафедрою педагогіки Київського університету. Автор наукових праць із проблем політехнічного навчання. Низку розвідок присвятив дослідженню педагогічної спадщини К. Ушинського і А. Макаренка. С. Чавдарову належить близько 200 наукових праць з різних питань виховання, навчання та освіти. За його редакцією було видано підручник для студентів педагогічних інститутів»Педагогіка» (1940, перший з виданих українською мовою). Більшість дидактичних розділів підручника написана С. Чавдаровим.

Г.С.Костюк. У 60-х роках вийшли друком фундаментальні дослідження Г. Костюка з проблеми навчання і виховання в психічному розвитку особистості (»Розвиток і виховання», 1967;»Навчання і розвиток особистості», 1968;»Принцип розвитку в психології», 1969). Відокремлюючи навчання як найважливішу складову виховання, Г. Костюк наголошує на тому, що завдання навчання полягає не лише в наданні учням певного мінімуму знань, умінь і навичок, а й у розвитку їхнього мислення, розуму загалом.

Український педагог-новатор В. Ф. Шаталов неодноразово твердив, що в його розпорядженні напрацьовано понад 1000 прийомів, в той час як він нараховує у своєму викладацькому доробку до 30 методів (що також багато). Навіть певна інтонація голосу, певні логічні акценти, переходи вчителя від столу до дошки, писання на дошці саме так, щоб це запам'яталося школярам, уміння підкреслювати свою думку, повторювати її та безліч інших прийомів притаманні досвідченому вчителеві. Учитель створює низку прийомів шляхом проб та відбору найефективніших, відкидаючи ті, що не сприймаються учнями. Тут діє система індивідуального самоаналізу. Трапляються й помилки в застосуванні тих або тих прийомів діяльності на уроці, надмірна затримка на якомусь одному методі, що розпорошує увагу учнів, або швидка, метушлива хода, ледь не біганина біля дошки, у проходах між партами, яка не дає учням зосередитись. Учитель створює свій образ в очах учнів завдяки застосуванню індивідуальних прийомів. Цей образ нерідко супроводжує його впродовж усього життя. Позитивний образ, який він відчуває, стимулює у ставленні до роботи, до дітей. Негативний образ, навпаки, заважає встановленню правильного — ділового і емоційного — контакту з учнями.