Етапи навчання самостійному читанню

У системі прилучення учнів самостійно читати виділяється три етапи:

· підготовчий;

· початковий;

· основний.

Підготовчий припадає на той час, коли діти оволодівають грамотою. Вони ще не вміють читати, але в уроки навчання грамоти вводиться робота з дитячими книжками. Для неї відводиться щотижня на одному з уроків грамоти 15—20 хв.

Вимоги щодо ознайомлення першокласників з книгою викладені в пояснювальній записці шкільної програми. Їх виконання повинне привести до того, що на кінець навчального року учні одержать уявлення про:

а) різноманітне коло книг, а саме: різної тематики — про В. І. Леніна, Батьківщину, трудові і бойові подвиги радянських людей, про дітей, тварин, рослини, чарівні пригоди; різних жанрів — опопідання, вірші, казки; різного наповнення — книжка з одним твором і книжка, де вміщено кілька творів;

б) різних авторів (передусім тих, яких вони знають ще з дошкільних років), а також про ті твори, які авторів не мають, тобто твори усної народної творчості (до них, крім казок, належать прислів'я, загадки, скоромовки).

Основний етап триває протягом третього і четвертого року навчання. Уроки позакласного читання проводяться один раз на два тижні. Їхнє завдання — добиватися оформлення читацьких умінь на основі індивідуальних особливостей кожного читача, закріплення загальних читацьких умінь. Протягом усього часу учні повинні працювати над виробленням навичок, а потім і потреби самостійно й осмислено вибирати і за всіма правилами читати доступні їм книги. При цьому, як і раніше, основний навчальний матеріал, тобто конкретні дитячі книги, які читають учні, визначаєтьря реальним книжковим фондом, розмір і тематика якого залежать від умов роботи школи: наявності дитячої бібліотеки, розташування школи (в місті чи селі), рівнем підготовки батьків. Це обов'язково повинен передбачати і враховувати вчитель, готуючись здійснювати на уроці навчально-виховну роботу. Зокрема, у доборі книжок для позакласного читання необхідно орієнтуватися не тільки на те, що є у вчителя, а й на те, що можуть принести учні. У них, можливо, немає того, що є у вчителя, і навпаки. Класовод зобов'язаний враховувати це. Однак у яких би умовах він не працював, його мета — звести дітей на вищу сходинку оволодіння самостійним читанням.

На третьому етапі навчання процес виховання самостійного читача-учня ускладнюється. Перед кожним з них ставляться завдання:

1) навчитися самостійно вибирати і читати дитячі книжки без нагляду вчителя — поза класом; це значить, що їхнє самостійне читання стає позакласним у прямому значенні слова;

2) навчитися користуватися бібліотечним чи книжковим фондом читацького залу, що сприятиме вихованню у дітей інтересу до книги; щоб привчити дітей до цього, вчитель має передбачити екскурсії дітей до бібліотеки, ознайомлення з каталогом і правилами добору книг для читання.

Ускладнюється і характер доступного учням 9—10 років кола читання. Насамперед поглиблюється освоєння зв'язку понять: письменник — твір (тобто книга), письменник— тема, а також тема — письменник. У цей час учні ознайомлюються із новими іменами письменників. Запроваджується диференціація тем читання.

15) Перекази і твори

Перекази і твори — основні вправи з розвитку узагальнених умінь зв'язного мовлення. Робота над ними здійснюється паралельно, у взаємозв'язку. Перекази є підготовчою ланкою у навчанні творам. Проведення переказу за розповідним, описовим текстом і текстом-міркуванням передує побудові самостійного висловлювання того ж типу і стилю.

Переказ простіший і доступніший дітям. Будується він на основі зразка, в якому всі проблеми створення тексту подані у готовому, вирішеному варіанті: тема обрана, матеріал зібраний і систематизований, ідея виражена певними композиційними і мовностилістичними засобами. Аналізуючи і відтворюючи зразок, учні усвідомлюють майстерність автора, оволодівають уміннями розкривати тему й основну думку висловлювання, збирати і систематизувати матеріал за таким джерелом, як книга, планувати і створювати монологічні висловлювання різних типів і стилів, виходячи із ситуації спілкування, удосконалювати своє мовлення.

Переказ являє собою вправу, яка поєднує і відтворення на основі наслідування, і творчість. Передача композиції, сюжету не вимагає від учнів творчих зусиль. Однак відшукання мовної форми не може грунтуватися лише на пам'яті, вимагає творчості. Саме мовні завдання є центральними під час побудови переказу, на них зосереджується увага і зусилля учнів. Переказ залучає дітей до кращих зразків рідної мови. Якраз у цьому і полягає дидактична цінність цієї вправи з розвитку монологічного мовлення.

Мовні багатства тексту засвоюються учнями під час читання, у ході бесіди, аналізу. Під глибоким враженням від прочитаного діти висловлюють свою радість, захоплення, жаль. Співпереживаючи героям твору, знаходять свої слова на рівні авторських. І розповідь стає не заученою, а створюваною.

Залежно від докладності передачі змісту та міри збереження композиції тексту розрізняємо перекази:

· детальні, або близькі до тексту (зміст вихідного тексту відтворюється повно, з усіма деталями, зберігаються тип тексту, його композиційні і мовні особливості)

· вибіркові (відтворюється не весь текст, а якась його частина, пов'язана з певною темою; його композиція, як правило, змінюється);

· стислі (передається головне із змісту тексту, деталі опускаються. Тип тексту може бути збережений або змінений залежно від об'єму та ступеня стислості);

· перекази з додатковим завданням, або творчі перекази (вправа передбачає внесення певних змін у зміст чи композицію вихідного зразка — заміну особи розповідача, доповнення тексту, перестановку частин тощо. Тип тексту, його мовні особливості можуть зберігатися або змінюватися залежно від характеру завдання.