Формування поняття про дієвідмінювання

Внаслідок ознайомлення з особливостями дієвідмінювання учні повинні знати, що:

· дієслова теперішнього й майбутнього часу змінюються за особами і числами;

· дієслова мають 1-шу, 2-гу і 3-тю особу однини і множини;

· існує два типи дієвідмін — І і II;

· до І дієвідміни належать дієслова, які в 3-й особі множини мають закінчення -уть (-ють), що й визначає написання букв є, є в особових закінченнях;

· до II дієвідміни належать дієслова, які в 3-й особі множини мають закінчення -ать (-ять), що й визначає написання букв и, і в особових закінченнях.

Формування поняття про дієвідмінювання вимагає, щоб учні дізналися про дієвідмінювання як зміну дієслів за особами і числами, навчились розрізняти особу дієслів за займенником і закінченням, навчилися змінювати дієслова за особами і числами.

Після того як учні оволоділи навичками визначення особи дієслова за закінченням, їх слід підвести до розуміння закономірності, яка лежить в основі поділу дієслів на дієвідміни. Для цього вчитель використовує таблицю змінювання дієслів теперішнього й майбутнього часу за особами, звертає увагу школярів на особові закінчення і повідомляє, що дієслова поділяються в залежності від особових закінчень на дві дієвідміни,

Свідоме засвоєний учнями поділу дієслів на дієвідміни забезпечить оволодіння правописом особових закінчень дієслів.

Вивчення неозначеної форми дієслова передбачає усвідомлення учнями того, що ця форма не має часу, числа, особи і роду. Показати це можна на зіставленні двох текстів, в одному з яких дієслова стоять в особовій формі, а в другому — в неозначеній:

1) Треба обгорнути книгу в папір. Не можна брати її немитими руками. Не варто читати книгу під час їжі. Не слід писати і малювати на її сторінках.

2) Я обгортаю книгу в папір. Я ніколи не беру її немитими руками. Не читаю книгу під час їжі. Не пишу і не малюю на її сторінках.

Вивчення теми «Дієслово» дає великі можливості для одночасної роботи над будовою слова і розвитком усного і писемного мовлення учнів.

9)Типи уроків вивчення граматики

У радянській дидактиці прийнято визначати типи уроків граматики в залежності від дидактичної мети.

Залежно від етапу і дидактичної мети роботи над тією чи іншою темою розрізняються:

· уроки, на яких вивчається нова тема;

· уроки, на яких нової теми немає (тренувальні уроки);

· узагальнюючі уроки;

· уроки повторення граматико-орфографічного матеріалу.

Слід мати на увазі, що «чисті» типи уроків граматики у шкільній практиці зустрічаються рідко. Майже на кожному уроці граматики відбувається повторення раніше вивченого, вивчення нового матеріалу, його узагальнення і закріплення. Тому такі уроки прийнято називати комбінованими. Вони є найпоширенішими у початкових класах.

Основні етапи комбінованого уроку граматики такі:

1. Актуалізація опорних знань учнів.

Новий матеріал, який вивчається на уроці, обов'язково зв'язаний з тим, що вже раніше вивчали. Знання учнів слід актуалізувати (повторити, поновити). Цій меті і підпорядкований названий етап уроку. Відновлення в пам'яті учнів опорних знань і способів оперування ними може розпочинатися під час перевірки домашнього завдання. Мотивування навчальної діяльності школярів.

Метою цього етапу є зацікавлення учнів вивченням новогоматеріалу. Діти повинні пересвідчитися в необхідностізасвоєння тієї чи іншої теми. Щоб здійснити це, учитель

може використати ігрові моменти, вигадані пригоди, шкільні бувальщини, мовні жарти...

3. Повідомлення теми, мети й завдання уроку.

Методика рекомендує формулювати тему так, щоб вона булла зрозуміла дітям. Звичайно, класовод, плануючи урок, передбачає його навчально-виховну мету залежно від змісту програмового матеріалу. Навчальна мета уроку зумовлюється темою уроку.

Слід розрізняти мету, яку вчитель ставить перед собою і яку мають усвідомити діти.

4. Сприймання й первісне усвідомлення матеріалу.

На цьому етапі вчитель організовує спостереження за спеціально дібраним мовним матеріалом, який демонструється на таблицях. Це може бути вправа, подана в підручнику або записана на дошці. Внаслідок спеціально організованого спостереження учні мають встановити істотні ознаки виучуваного мовного явища і зробити початкові висновки про нього. Цей етап є головним у процесі усвідомлення нового матеріалу. Проте часом його важко відділити від етапу мотивування навчальної діяльності школярів і від етапу осмислення нових знань. Усі названі етапи взаємообумовлені.

5. Осмислення нових знань.

На цьому етапі головним є перевірка учнями власних припущень чи висновків шляхом опрацювання вміщених у підручнику правил та їх практичного застосування під час виконання різних тренувальних вправ.

6. Узагальнення й систематизація знань (закріплення виучуваного матеріалу).

Учні виконують різні тренувальні вправи, вміщені в підручнику або підготовлені вчителем (граматичний розбір, списування з граматичним завданням, введення в складені ними речення потрібних граматичних форм, заміна одних форм на інші тощо).

7. Підсумок уроку.

Часом учителі зводять цей етап уроку до пригадування того, що «робили на уроці» (писали, складали речення, читали правило тощо). Таке відбувається внаслідок недооцінювання важливості і мети даного етапу уроку. Підсумовуючий етап уроку тісно пов'язаний з етапом систематизації знань і випливає з нього.

10) Методика вивчення фонетики і графіки

Уже в період навчання грамоти (1 клас) діти шляхом часткового звукового аналізу вчаться виділяти окремі звуки із звукового комплексу — слова, проводять спостереження за зміною значення слова в залежності від зміни того чи іншого звука (лис — ліс, ніч— піч), послідовно називають звуки в слові, визначають голосні і приголосні, приголосні тверді і м'які, на основі поскладового вимовляння вчаться ділити слово на склади, а також робити звукові моделі слів.

Ці уміння є основою для успішного засвоєння розділу «Звуки і букви» у 2—4 класах. В учнів поглиблюються знання про звукову систему української мови. Так, у дітей формуються сталі уявлення про те, що звуки мови поділяються на дві великі групи —голосні і приголосні. З метою чіткості і свідомості засвоєння знань під час класифікації звуків на голосні і приголосні учнів слід орієнтувати на такі ознаки:

· спосіб вимови (при вимові голосних повітря вільно виходить через ротову порожнину, при вимові приголосних — натрапляє на ряд перешкод (язик, зуби, губи);

· характер звучання (при вимові голосних чуємо тільки голос, при вимові приголосних — голос і шум або тільки шум);

· властивість утворювати склад (голосні утворюють склад самі по собі, приголосні — лише в сполученні з голосними).

Всі ці знання учні мають одержувати способом спостереження за артикуляційним апаратом (органами мовлення) під час вимови окремих звуків, вправлянь у вимовлянні звуків і аналізу особливостей їх вимови.

Під час вивчення цього розділу доцільним будуть вправи фонетичного ц артикуляційного характеру, спрямовані на формування умінь класифікувати звуки, наприклад:

1) назвіть звуки, під час вимови яких повітря вільно проходить через ротову порожнину;

2) назвіть звуки, під час вимови яких створюється перешкода губами ([б], [п], [в], [м], [ф]), зубами і кінчиком язика ([д], [т], [з]) і т.ін.

Само собою зрозуміло, що передувати таким вправам мають спостереження за артикуляційним апаратом в процесі вимови голосних і приголосних.

Вивчення теми «Голосні звуки і позначення їх буквами»

Під час вивчення цієї теми учні мають одержати знання, що голосні звуки що в українській мові шість голосних звуків: [а], [о], [у], [є], [і], [и] і що на письмі вони позначаються десятьма буквами: а, о, у, є, і, и, я, ю, є, ї.

Цей матеріал є чи не найскладнішим у початкових класах. Під час опрацювання цього матеріалу найдоцільнішим буде прийом евристичної бесіди, яка проводиться на основі спостережень за мовним матеріалом, звуко-буквеного аналізу, зіставлення голосних звуків і букв, якими вони позначаються.

Засвоєння цього матеріалу умовно можна поділити на кілька етапів.

На першому проводиться зіставлення голосних звуків і букв, якими вони позначаються:

звук [а] [о] [у] [е] [и] [і]

буква а о у є и і

— Чи всі букви, які позначають голосні звуки, ми записали? — веде бесіду вчитель. Учні пригадують, що є ще букви я, ю, є, ї.

Учитель записує букви, які залишились, до ряду букв і ставить знак питання в ряду звуків. Учням треба на основі спостережень прийти до висновку про те, яке звукове значення мають ці букви.

Отже, на наступному етапі проводяться спостереження над звуковим значенням букв я, ю, є, ї.

Учням поступово пропонуються для звуко-буквеного аналізу слова, де зазначені букви знаходяться:

а) на початку слова, складу (яма, Юра, біліє, їду);

б) в середині складу (ЛЮК, ЛЯК, синє).

У результаті спостережень за вимовою і звуко-буквеного аналізу учні повинні вирішити поставлену перед ними проблему. Над буквами Я, Ю, Є, Ї в ряду звуків має з’явитись такий запис: Я – [йа], ['а]; Ю – [йу], ['у]; Є – [йе], ['е]; Ї – [йі].

Це завершальний етап опрацювання зазначеної теми. Графічна схема, зроблена на основі висновку учнів, відіграє роль опорної і сприяє чіткішому запам'ятовуванню матеріалу уроку.

Під час вивчення теми «Голосні звуки і позначення їх буквами» важливо запобігти помилкам, які є наслідком змішування звуків і букв. Так, досить часто на уроці можна почути таке: «Буква Я вживається для пом'якшення попереднього приголосного» (наприклад, у слові ляк).

· слід пам'ятати, що буква аж ніяк не може впливати на м'якість звука, оскільки звук сам по собі м'який (прислухайтесь: [л'ак]).

· буква — це лише графічний знак, який вживається на письмі, щоб передати (позначити) м'якість у даному випадку звука [л'] перед [а].

Таким чином, м'якість звука не залежить від букви, яка його позначає, а навпаки — вживання тієї чи іншої букви залежить від звука, його якості.