Залежність методики від лінгвістичної природи орфограмм

У радянській методичній літературі загальноприйнятою є думка про те, що методика вивчення того чи іншого орфографічного матеріалу повинна відповідати його лінгвістичній природі, що не може бути якогось одного, універсального, методу, який би можна було застосувати до різних за своїм характером написань. Це положення підтверджується й результатами психологічних досліджень, проведених Л. Г. Айдаровою, Д. М. Богоявленським, С. М. Жуйковим та іншими з проблем психології формування орфографічних умінь і навичок.

Отже, у виборі методів і прийомів навчання правопису перш за все необхідно орієнтуватися на лінгвістичний характер написань, які вивчаються.

У методичній і в психологічній фонетичних написань літературі висловлюється думка, що засвоєння фонетичних написань є одним із найлегших. Так, Д. М. Богоявленський зазначає, що при фонетичних написаннях усі затруднення обмежуються засвоєнням тих співвідношень, які існують між окремими звуками (фонемами) і буквами як їх графічним корелятивом.

Таке твердження, очевидно, є правильним лише у тому випадку, коли діти добре володіють нормами літературної вимови. Однак ми знаємо, що мовлення учнів початкових класів далеко не досконале. На ньому позначається насамперед мовлення того середовища, в якому перебуває дитина. Крім того, для певної частини молодших школярів характерними є такі вади, як недостатньо розвинений фонетичний слух, а також невміння вимовляти окремі звуки. У таких випадках процес засвоєння фонетичних написань надзвичайно ускладнюється. Очевидно, саме тому в методичній літературі рекомендується при вивченні фонетичних написань всю роботу спрямувати на активізацію артикуляційних умінь, розвиток фонетичного слуху.

Як один з найбільш дійових засобів навчання називається звуковий і звуко-буквений аналіз, який допомагає учням усвідомлювати звуковий склад слова, встановлювати в ньому послідовність звуків з метою синтезу — правильного відтворення слова в усному мовленні і на письмі.

Крім того, підкреслюється, що засвоєння фонетичних написань найтісніше зв'язане з культурою вимови і взагалі з культурою усного мовлення. Яскравим прикладом цього може бути тема «Вимова і правопис дзвінких приголосних (крім г) в середині і в кінці слова». Правильні орфографічні уміння під час вивчення цього матеріалу можуть бути сформовані швидко і якісно лише за умови, що учні вимовлятимуть слова з дзвінкими приголосними згідно з вимовними нормами. Отже, під час опрацювання зазначеної теми в першу чергу мають бути поставлені орфоепічні завдання, а вже на основі умінь правильної вимови формуватися орфографічні уміння і навички. Це ж стосується і вивчення теми «Подвоєння букв внаслідок подовження вимови м'яких приголосних». Спостереження за вимовою м'яких подовжених приголосних і звичайних за довжиною (Галя — гілля), вправляння у вимові подовжених звуків забезпечуватимуть свідоме формування орфографічних умінь і навичок.

Проговорювання проясняє звуко-буквений склад слова, регулює сам процес запису, допомагає самоперевірці написаного учнем (учень вимовляє слово і звіряє його з написанням і цим контролює правильність запису). Тому треба рекомендувати дітям під час письма проговорювати слова і потім перевіряти написане чітким проговорюванням. Особливо корисний цей прийом на початковому етапі навчання. Він допомагає учням позба-витись таких типових помилок, як пропуск, перестановка, заміна букв, складів, сприяє запам'ятовуванню значної кількості слів.