Теорія Жанрів Бахтіна

М. Бахтін розглядав жанри з точки зору протиборства монологічного та діалогічного начал. Монологічна точка зору є у міфі, ‘прямих’ жанрах: епопеї, дифірамбі, оді, трагедії – жанрах, що утворюють сферу високої літератури. Авторитарність монологічних мов підривається різноманітною реальністю, що показує що немає єдино можливої, а є лише одна з можливих точок зору на світ; це створює основу для взаємодії, діалогу, соціально-мовної суперечності різних точок зору.. До епохи Нового Часу в літературі домінував монологічний принцип (прямі, готові жанри), діалогічні форми вели периферійне існування (сміхова література, що нещадно-критично ставилась до дійсності, пародіювала її).. Поліфонізм та діалогічність – основні ознаки роману. Діалогічне письмо спрямоване на незавершеність, безкінечність діалогу як принципу життя - кожна людина прагне затвердити свою точку зору або скоригувати її, що відбувається в процесі діалогу. Роман – художньо організоване соціальне різномовлення та індивідуальне різноголосся. Діалогічність надає жанру роману незавершеності, що є його найхарактернішою ознакою (немає жанрового канону, роман відсутній у поетиках Арістотеля, Горація, Буало, які тяжіли до вичерпності). Бахтін вводить наступні категорії: хронотоп - істотний взаємозв'язок часових і просторових відносин, особистий часопростір письменника, спосіб філософського узагальнення, може мати складну структуру, включати інші хронотопи, які можуть зіставлятися, переплітатися; амбівалентність (категорія народної сміхової стихії) – багатозначність, суперечливість у ставленні до чогось, безліч точок зору (сміх знищує дистанцію, наближає предмет зображення; романіст зображає дійсність, яка ніколи не буває завершеною, може приймати будь-яку авторську позу, зображати реальні моменти життя, робити на них алюзії, втручатися в бесіду героїв; в різні моменти часу образ людини може не співпадати з собою); зона діалогічного контакту – віртуальний простір перетину різних точок зору; поліфонізм – багатоголосся, певна точка зору набуває конкретного носія; карнавалізація – семіотична теорія карнавалу, в основі якої є перевертання смислу бінарних опозицій. Діалог для Бахтіна будується не лише із врахуванням точки зору інших, а свідомо націлений на відмінність від них, вступаючи у суперечку учасник діалогу наперед знає відносність своєї ідеологічної мови.

26. Подальший розвиток ідей Бахтіна в західній естетичній думці (концепція інтертекстуальності Ю.Крістевої та ін.)

Михайло Бахтін - відомий російський літературознавець та літературний теоретик. Однією з найважливіших концепцій Бахтіна - це концепція діалогічности і двоголосся. Двоголосся - це важливий елемент будь-якого прозового твору і дискурсу, бо на кожному слові залишаються сліди, "маркери" чиєїсь сказаності. Двоголосе слово завжди включає перед-існування іншого голосу і дає змогу почути його відлуння як частину "архітектури" дискурсу. Аналізуючи роботи Бахтіна, відомий теоретик французького пост структуралізму Ю.Крістева робить висновок, що діалогізм Бахтіна виявляє в письмі крім суб’єктивного ще й комунікативне начало. Вона проекціює ідею Бахтіна про діалогізм слова як простору, в якому зливаються різноманітні «я», на тексти. Так з’являється поняття інтертекстуальності – поглинання та трансформація одного тексту іншим, побудова тексту як мозаїки цитацій. Інтертекст – це простір сходження різних цитацій; конкретна цитата, алюзія – це приватний випадок цитацій, симптом сторонніх смислових кодів і дискурсів.

Р.Барт розвиває ідею інтертекстуальності природи худ.творів. він каже: «Кожен текст є інтертекстом. Інші тексти присутні в ньому на різних рівнях, тексти попередньої культури та оточуючої. Кожен текст – це нова тканина, зіткана із старих цитат» текст поглинає обривки культурних кодів, ритмічних структур, соціальних ідіом. Інтертекстуальність, за Бартом – це іманентна риса кожного тексту.

Інтерсексуальність – введена в 1967 Кристевою, важливий для аналізу творів постмодернізму. Вживається не лише для аналізу літерат.тексту, а і для визначення самовідчуття сучасн..людини.

Кристева сформувала свою роботу на основі праці Бахтіна «Проблема змісту матеріалу і форми в словесній худ.творчості»+ концепція «поліфонічного роману» (де зафіксований феномен діалогу тексту з текстами). Текст – гра змістами, гра цитат і з цитатами. Письменник постійно «в діалозі» з попередньою і сучасною літ-рою.

Також концепт. «смерть суб’єкта» М.Фуко, що Барт назвав «смерть автора». Перон-Муазес заявляє, що автор, текст і читач – єдине безмежне поле для гри письма.