Аудиторна робота. Завдання 1.Перекладіть українською мовою:

Завдання 1. Перекладіть українською мовою:

а) без видимой причины, бесполезный труд, благодаря служебному положению, бросать на произвол судьбы, бросаться в глаза, в порядке исключения, в противном случае, ввести закон в силу, ввести запрет (на что-то), ввиду того, что;

б) вводить в заблуждение, вводить в убыток, в затруднении, вменять в обязанность, в общей сложности, в равной

степени, во что бы то ни стало, в соответствии с законом, в целях предотвращения, вынести благодарность.

в) для вида (видимости), довести до всеобщего сведения, до сих пор, за наличные деньги, за неимением, из-за неосторожности, исключительно важно, исключительно для сотрудников, к десяти часам, лицом к лицу, между тем;

г) меры по предупреждению, на будущей неделе, наверстать упущенное, на всякий случай, наводить справки, на мой взгляд, на общественных началах, на основе договора, на протяжении года, нанесенные убытки;

д) не в состоянии решить, неотложное дело, несмотря на, несопоставимые цифры, оставить в покое, отстраниться от дел, оценить по достоинству, оказать помощь, отменить решение, подведение итогов.

Завдання 2. Запишіть правильно сполучення слів.

По собственному желанию, по семейным обстоятельствам, по зову сердца, комисия по спорту, по происхожденню, по итогам, по приказу директора, смотря по погоде, получить по накладной, в моє отсутствие, в течение выборов, в зависимости.

Завдання 3. Відредагуйте і запишіть речення.

1. Оголошено догану секретареві Олегу Марченко. 2. Ваша ідея сама цікава. 3. Серед проблем, якими займається відділ, чільне місце займає аудит. 4. Залишилося лише вислухати промову завідувача кафедрою. 5. Ми співставили собівартість продукції і виявили, що наша виявилася дешевша. 6. Багаточисельні помилки не дозволили вам перемогти. 7. Трьохденний семінар з проблем малого бізнесу відбудеться в жовтні. 8. Підготуйте пропозиції щодо міроприємств, приурочених до ювілею підприємства.

Завдання 4. Відредагуйте і запишіть речення.

1. Нараду провів заступник декана факультету Олена Нагірна. 2. Лист підписали старша викладачка Софія Шевчук і професор Інна Іваницька. 3. У концерті виступила народний артист України Марія Стеф’юк. 4. Першу партію рибної консерви відправили вчасно. 5. Виставка вражає асортиментами продукції. 6. За таку помірну ставку висловлюємо подяку нашому партнеру пану Петру Іванчуку. 7. Прошу як можна швидше надіслати листа-відповідь. 8. У відповідності до наказу №37 від 10.06.03 прошу надати мені матеріальну допомогу.

Завдання 5. Перекладіть речення українською мовою, запишіть, поставте пропущені розділові знаки.

В Украине как и во многих странах не хватает менеджеров. И нередко на руководя­щую должность назначают некомпетентного но при этом проверенного человека которым легко управлять. Но может ли такой руководитель стать настоящим лидером?

Если такой человек хочет стать настоящим лидером то пре­жде всего он должен заняться своим собственным развитием. Но многие руководители закоснели в своих способах действия и ничего не хотят менять. Они проявляют готовность к изменени­ям только тогда когда наступает кризис.

Когда речь идет о необходимости преобразовывать компа­нию нужно изменять не только технологические процессы но и способ мышления лю­дей.

Завдання 6. Запишіть правильно типові мовні звороти, три з них уведіть у речення.

По власному бажанню, викликати по службових справах, повідомити по факсу, колеги в роботі, по розгляді заяви, по від’їзді, заступник по питанням комерційної діяльності, старший по віку.

Позааудиторна пошуково-аналітична робота

Завдання. Написати доповідь (за професійним спрямуванням) і виголосити її перед аудиторією.

Тема: Поняття етики ділового спілкування, її

предмет та завдання.

План

1. Сутність і зміст етики ділового спілкування.

2. Мовленнєвий етикет у професійному спілкуванні.

3. Невербальні засоби спілкування.

1. Сутність і зміст етики ділового спілкування

Успіхи людини в житті, її взаємини з іншими членами суспільства залежать від уміння спілкуватися. Щоб досягти успіху в спілкуванні, потрібно добре володіти мовленням.

Мовлення – це спілкування людей між собою за допомогою мови, тобто процес реалізації мовної діяльності.

Мовленнєва діяльність репрезентується у спілкуванні. Розрізняють спілкування: вербальне – невербальне, контактне – дистантне, безпосереднє – опосередковане, усне – письмове, міжособистісне – масове, монологічне – діалогічне – полілогічне, приватне – офіційне, нормативне – ненормативне, етикетне – не-етикетне.

Усяке мовлення – усне чи писемне, побутове чи офіційне, художнє чи публіцистичне – передбачає співрозмовника, а це значить, що оформлена засобами мови наша думка переходить у «мовлення для співрозмовника, слухача». Між ними мусить бути взаєморозуміння, інакше жодної мети, задля якої мовилося, не буде досягнуто. А це вимагає, щоб обидва комуніканти були коректними у відборі мовних засобів. З цього починається етика спілкування.

Кожна людина, незалежно від віку, статі, національності, освіти, посади, повинна дотримуватися основних норм мовного етикету, адже рівень мовленнєвої культури свідчить про міру вихованості, чемність людини.

Як зазначається у «Словнику іншомовних слів» етикет – це: 1. Зведення норм поведінки, порядок дій і правила чемності при дворах монархів, титулованих осіб, а також у дипломатичних колах. 2. Переносно – правила поведінки.

У «Словнику лінгвістичних термінів» О.І. Ганича та І.С. Олійника вказано: «Мовний етикет – національно специфічні правила мовної поведінки, які реалізуються в системі стійких формул і виразів, що рекомендуються для вико­ристання в різних ситуаціях ввічливого контакту зі співбесідником, зокрема під час привітання, знайомства звернення до співбесідника, висловлення подя­ки, прощання тощо. Кожна ситуація обслуговується в українській мові групою висловлень, які нерідко утворюють синонімічні ряди: добрий день, здоро­венькі були, будь ласка, прошу, до побачення, до зустрічі, прощавайте тощо.»

Основні правила спілкування такі:

1. Будьте завжди ввічливі, привітні й доброзичливі, з повагою ставтеся до співрозмовника.

2. Умійте слухати інших й ніколи не перебивайте.

3. Не бійтеся розпочинати розмову з незнайомими людьми, але не будьте нав’язливими.

4. Говоріть (пишіть) про те, що може зацікавити слухачів (читачів).

5. Не завдавайте людям шкоди словом. Не ображайте, не говоріть не­при­єм­ного іншим, не виявляйте своєї неповаги, не вживайте грубих слів.

6. Намагайтеся ввічливо попросити і ввічливо відмовити, не образивши людину своєю поведінкою.

7. Використовуйте в спілкуванні звертання і ввічливі слова (будь ласка, вибачте, не ображайтеся, чи не змогли б ви, на жаль, шкода, так вийшло тощо), слідкуйте за культурою мовлення.

2. Мовленнєвий етикет у професійному спілкуванні

Ввічливе ставлення до людини виражається різними лексико-граматичними засобами, серед яких: звертання, власні імена, займенники, вставні слова й словосполучення, синоніми тощо.

Культура управління (спілкування в колективі) – це сукупність вимог, які ставляться перед зовнішньою стороною процесу управління, а також вимог до особистих якостей людей, які здійснюють управління, вимог, зумовлених нор­мами і принципами моралі, етики й естетики, права, принципами організації і техніки управління. Цей складний і багатогранний комплекс питань, що повсякденно повинен вирішуватися управлінським апаратом, включає в себе:

а) високі вимоги до культури виробництва;

б) правильне ведення, оформлення та зберігання документації;

в) дотримання етичних і моральних норм взаємин із колегами, партнерами;

г) правильну самооцінку особи.

Моральні норми у сфері управління відіграють важливу роль. Гуманне ставлення до людини, взаємна повага між людьми в колективі, чесність і прав­дивість, моральна чистота, простота і скромність у громадському і особистому житті, нетерпимість до несправедливості, кар’єризму, нечесності - ось основні моральні принципи. Вони мають пряме відношення до регулювання стосунків у сфері управління: між працівниками в колективі (зокрема між керівником і під­леглими, між працівниками установ, організацій, підприємств і громадянами (у тих випадках, коли правові норми не настільки детальні, щоб служитимірилом поведінки).

Культура управління – це складний і багатогранний комплекс проблем, що стоять перед адміністративно-управлінським апаратом. Зокрема культура управління органічно включає в себе і уважне, зацікавлене ставлення до потреб і турбот трудящих, і оперативний розгляд їх звертань і прохань. Атмосфера доброзичливості, поваги до людини повинна панувати у кожній нашій справі.

Значна увага проявляється до проблем культури управління. Підвищується роль моральних стимулів, ставляться високі вимоги до культури поведінки, до оформ­лення управлінської документації, до етики в процесі управління, зокре­ма, висувається ряд лінгвістичних вимог (вони полягають у використанні в сфе­рі управління національних мов, у дотриманні правил правопису, стилістичних та інших мовних правил).

Чине найголовніша роль в організації колективу та плідної безконфліктної атмосфери в ньому належить безпосередньо керівникові.

Він, безперечно, мусить бути особистістю-лідером, умілим організатором і тонким аналітиком-психологом, людиною слова і фахівцем справи. Окрім цих якостей, як зазначає мовознавець А.П.Коваль, керівник ще:

-знає ім’я та ім’я по батькові своїх працівників;

-завжди вітається з усіма;

-не зганяє злість на інших, коли винен сам;

-не підвищує голосу під час розмови;

-ненагадує підлеглому безліч разів про зроблену ним помилку, а свої помилки визнає;

-уміє оцінити добрий жарт і посміється разом з усіма (якщо це не висміювання когось із колективу);

-довіряєсвоїмпрацівникам;

-цінуєїхчасі невідволікаєвідроботиякимисьдрібницями;

-по можливості відгукується на прохання особистого характеру, не пишаючись і не величаючись цим;

-дає завдання підлеглим у ввічливій формі;

-знає всі дрібні вади своїх підлеглих (а також власні) і враховує їх у повсякденній роботі.

Варто додати ще два пункти, хоча їх напевно набагато більше:

-заохочує та хвалить привселюдно, а робить зауваження чи дорікає віч-на-віч;

-не має морального права вимагати від підлеглих дотримуватися тих норм і правил, які порушує сам.

Застереження д-ра К.Хаберкорна «Сім головних гріхів шефа», яке було опубліковано в німецькому часописі «Плюс» (передрук газетою «Біржа», 1991, № 6).

1. Перенесення рішення на завтра. Головна причина такої ситуації – слаб-кість характеру. Письмовий виклад найближчих завдань допоможе зрозуміліше сформулювати свої думки й чітко побачити проблему. Якщо жорсткі терміни вирішення питань не встановлені вашим контраґентом, зробіть це самі.

2. Виконання роботи наполовину. Розпочинати роботу слід переконав­шись, що наявні всі складові компоненти для її завершення, щоб не лишати роз­почате незавершеним.

3. Прагнення все зробити одразу. Доцільніше обмежитися вирішенням кількох реальних проблем, аніж розпочинати декілька справ, які все одно не вдасться довести до кінця. Тому переходити до нового завдання можна тоді, ко­ли попереднє вже повністю розв’язане чи хоча б склалося уявлення про харак­тер його розв’язання.

4. Прагнення зробити все самому. Майстерність шефа полягає в створенні умов для успішного виконання завдань, які ним раціонально розподілені між сумлінними виконавцями. Він не виконує все сам, а лише планує, спрямовує роботу й контролює її хід та виконання.

5. Переконання, що ви знаєте все краще за інших. Не варто витрачати час на розв’язання дрібних спеціалізованих управлінських завдань, якщо їх мо­жуть швидше й краще вирішити фахівці-субпідрядники.

6. Невміння розмежовувати функції. Слід наперед визначити завдання, обов’язки, інформаційні канали й ступінь відповідальності кожного працівника за допомогою розроблених чітких і детальних посадових інструкцій, узгодже­них зі схемою організації. Це дозволить виключити можливість перекладання відповідальності за невиконання робіт на чужі плечі й марнотратне дублювання управлінських операцій.

7. Спроби перекласти провину на інших. Керівник мусить з’ясувати при­чини невдачі, а не шукати цапа-відбувайла. Проаналізувавши помилку, слід на­цілити свою діяльність на її виправлення та на подальший поступ.

Службова бесіда – це дієвий чинник установлення контакту, з’ясування не­порозумінь, розв’язання проблем, залагодження конфліктів тощо. На основі практики вироблені певні правила ведення службової бесіди керівника з під­леглим, які слід знати, але не варто обмежуватися лише ними:

-завчасно повідомити підлеглого про службову бесіду та її тему (хоча б у за­гальних рисах);

-мати конкретну мету (почути зізнання, заспокоїти, поінформувати тощо);

-мати найповнішу інформацію про співробітника (освіту, службові досяг­нення, родину, уподобання тощо);

-укласти план службової бесіди (вступ, основна частина, підсумок);

-продумати час і місце проведення службової бесіди (хто, де і на чому сидить);

-бути щирим і ґречним у питаннях і намірах;

-обрати вірний тон (сила голосу, інтонація, акцентування, пауза) і манеру (чіткість формулювань, переконливість арґументів, невербальні засоби тощо);

-бути уважним у вислуховуванні відповідей, заперечень, контрарґументів (не перебивати, не відкидати відразу почуте тощо);

-тактовно завершити службову бесіду, досягнувши поставленої мети;

-дотримуватися конфіденційності щодо отриманої інформації.

У свою чергу, працівник, запрошений на службову бесіду, повинен дотри­муватися теж певних правил і норм:

-пунктуальність (прийти слід за 3-5 хв до початку службової бесіди, назва­ти секретареві своє прізвище, мету приходу);

-мати охайний, діловий вигляд (одяг, взуття, зачіска тощо);

-дотримуючись субординації, уважно слухати співрозмовника (без зайвих жестів, міміки, емоцій);

-не уникати погляду шефа (щоб у нього не склалося враження про нещирість ваших намірів);

-чітко й лаконічно формулювати відповіді чи запитання;

-після завершення шефом службової бесіди не продовжувати її.

3. Невербальні засоби спілкування

До невербальних засобів спілкування належать жести, міміка, інтонація.

У поняття інтонаціявходять такі компоненти, як сила й висота голосу, темп говоріння, пауза, тембр голосу.

Інтонація виконує в мові функцію не лише смисло-розрізнювальну,а й художньо-естетичну (у текст з допомогою інтонації вносяться різні смислові, зокрема, емоційні відтінки, виявляючи той душевний стан, у якому перебуває мовець). ЇЇ завдання– різними засобами відтворювати почуття, настрої й намі­ри людей. Разом з мімікою й жестикуляцією, а також засобами милозвуч­ності вона до невпізнання змінює написаний текст при його усному виголо­шенні.

ВИМОГИ до інтонації при виступі:

-правдивість, природність (промовець, який володіє «секретами» інтонуван­ня легко переходить від однієї тональності до іншої, тонко відтворюючи цими переходами свій душевний стан і уникаючи при цьому надуманості і перебільшення);

-постійне поєднання правильно дібраних засобів інтонування з наголо­шенням;

-використання при інтонуванні фрази всіх трьох типів наголосів: словесного (у разі сумнівів – перевірити його правильність за словником), логічного (ви­ділення слова, важливого у смисловому плані), виразного (емфатичного), який підкреслює емоційне значення слова.

Роль паузи: на початку промови пауза потрібна і для промовця – щоб зібратися з думками, і для аудиторії – щоб настроїтися на слухання, звикнути до промовця; в середині промови, в процесі її виголошення – для відмежування частин думки; в середині речення – для організації слухачів, для зосередження їх уваги.

Утихвипадках коли текст підготовлений раніше, паузи звичайно відпо­відають розділовим знакам тексту. Вони ж створюють і ритм виголошення про­мови, а це також впливає на почуття слухача, викликаючи враження піднесе­ності.

Специфічна ситуація – наявність досить невизначеної за своїм складом ауди­торії – потребує і специфічних засобів вимови,яка б водночас була до­хід­ливою, добре сприймалась на слух, не заважала засвоєнню змісту, переконувала слухачів. Фраза, проказана з «провідною» інтонацією й невиразно вимовлена здасться слухачеві непереконливою за своїм змістом.

Темпмовлення (тобто швидкість вимовлення слів і довжина пауз між ними) у різних людей неоднаковий. Не можна казати, що стримане й повільне мовлення завжди непривабливе, а темпераментне, швидке, пристрасне мовлен­ня обов’язково хороше, і навпаки. Погано, коли мова оратора аж надто млява, повільна; але не краща і мова, схожа на кулеметну чергу, позбавлена пауз, тобто не членована ні логічно, ні психологічно.

Проте водночас при всій необхідності говорити темпераментно, жваво, з різною силою й висотою звука, дуже важливо зберігати міру бути тактовним, щоб не перетворитися в актора, який вважає своїм завданням веселити й роз­важати публіку.

Міміка – рухи м’язів обличчя, які виражають внутрішній душевний стан людини; один з важливих елементів акторського мистецтва (СУМ, т.4, с.739).

Жест – рух, який супроводжує людську мову або замінює її (Сум, т.2, с.522).

Особливу увагу слухачів привертають жести оратора. Жести – лише допов­нення до мовлення, хоч деякі дослідники і твердять, що 40% інформації дають міміка і жести. То виразні, енергійні, то плавні, заокруглені, вони підкреслю-ють, посилюють, або, навпаки, пом’якшують сказане. Жестом і мімікоютреба вміти користуватися для посилення смислової виразності, пам’ятаючи при цьому, що жести втрачають свою виразність при частому повторенні, що запас жестів кожної людини досить обмежений і що мова міміки і жестівне може і не повинна заміняти (або навіть лише дублювати) мову слів.

Мова жеста і міміки відзначається і деякими національними особливостями, наприклад, стриманістю в одних, темпераментом і часом ек­зальтованістю в інших. Національний характер мови жестіввиявляється навіть у манері “викидання” руки, у способі притискання долоні до грудей та ін. Роз­різняють жести рук, голови і тулуба. Жести бувають умовні – застосовувані у пев­них народів, груп людей (напр., кивнути головою зверху вниз у східних слов’ян означає “так”, у болгар – “ні”; жести ці механічні: потиск рукпри зу­стрічі, тупання ногою від злості, капризуючи і под.), і неумовні– прийняті всі­ма без попередніх пояснень. Жести вертикальні – стверджують, горизон­тальні – заперечують. Серед немовних жестіввиділяють: вказівні (вказують на предмет), описуючі (вимовив “ложка” – і описав рукою рух до рота, сказав “душею відчуваю” – і поклав руку на серце); зображуючі (моління, благання, жести пантоніми та ін.); емоційні (передають різноманітні почуття: гнів, роз­пач, розгубленість, безпорадність, радість і т.д.), ці жести вважаються психоло­гічними – вони подвоюють смисл, тісніше пов’язані з підтекстом, аніж з текс­том; ритмічні ( зливаються з ритмікою звука, слова, підкреслюють не окремі моменти мовлення, а весь його ритм – відбивання такту маршового тексту, жест-диригент при скандуванні слів та ін.).

Мімік у також вважають жестом. Взагалі вона ще не описана як засіб виразності звукового мовлення, можливо, через те, важко розмежувати їх. Крім цього, жест і міміка, як правило, “працюють у парі”. Напр., вияв захоплення, надзвичайної втіхи супроводжується сплеском рук, піднесенням їх “розкриле­ними” вгору і посмішкою; почуття бридливості має жест рукою стріпування-відкидання і похмуре, скривлене в гримасі обличчя.

Жестикуляція залежить і від того, чи доповідь читається чи проголошується (у першому випадку жести бідніші, бо доповідач зв’язаний текстом). Такі жести, як правило породжуються у момент формування чи виголошення думки і підтверджують цілковиту відповідність між змістом і формою. При стриманій, спокійній манері поведінки окремі рухи при підкресленні особливо важливої думки можуть справити дуже сильне враження, якщо вони породжені цією думкою.

Нерідкожестсупроводжується специфічними звуками. Це т.зв. звукові жести. Вони близькі до емоційних вигуків і виражають ставлення мовця до явищ, подій, до мовлення співбесідника (напр., холод, сирість– це тремтіння тіла і вигук “бр-р-р”; насмішка, сарказм, загравання, підлабузництво, кепку­вання – цесміхдругоїсигнальноїсистеми, анерефлекторний, коливін є звичайнимзвуконаслідуванням, і вигуки “ ха - ха ”, “ хі - хі ”, “ хе - хе ”, “ га-га ”,” ги - ги”; захоплення, здивування, несподіване враження– це зведені вгору брови, здивований погляд і “О-о-о”, “У-у-у”, “Ого!”, “Угу!” та ін.

Вади жестикуляції: зайві рухи заважають слухачам, не дають зосередитись настроюють їх на несерйозний лад; одноманітна жестикуляція втомлює слухачів, набридає їм; бідні, примітивні, вульгарні жести розцінюються як невихованість оратора; незграбні рухи, недоладна міміка смішать слухачів (як і жести випадкові або неприродні); рухи, розраховані на зовнішній ефект, не роблять честі промовцю.

Голос, тон, виклад, уся сукупність виразових засобів і прийомів повинні свідчити про правду думки й почуття промовця. Тому навряд чи слід, як дехто радить готувати жести і міміку заздалегідь, переддзеркалом. Адже жести і міміка визначаються не лише виголошуваною думкою, а й тією ситуацією, в якій ця думка висловлюється, настроєм виступаючого, контактом його з аудиторією. Міміка і жести – це наочне, але водночас і інтуїтивне вираження думки; ось чому значно важливіше проникнути в тему, пройнятися її ідеями – усе це й бу­де підставою для майбутніх жестів.

Питання для самоперевірки

1. Якими формами спілкування ви користуєтесь?

2. Як ви розумієте поняття "культура мовлення"?

3.Що таке мовленнєвий етикет?

4. Як впливає ситуація мовлення на мовленнєвий етикет?

5. Як мовленнєвий етикет впливає на культуру спілкування?

6. Які умови потрібні для спілкування?

7. Що таке етикет?

8. Яких правил потрібно дотримуватись під час спілкування?

9. Які ви знаєте невербальні засоби спілкування?

10. Що таке професійна етика?

11. Що таке службова бесіда?

12. Які ви знаєте правила ведення службової бесіди?

13. Що таке спілкування?

Література

1. Антоненко-Давидович Б. Як ми говоримо. – К. Либідь, 1991. – 254 с.

2. Антисуржик / За ред. О.Сербенської. – Львів: Світ, 1994. – 149с.

3. Культура ділового мовлення: Практикум. – Чернівці: Рута, 1997. – 168 с.

4. Культура фахового мовлення: Навчальний посібник / За ред. Н.Д. Бабич. – Чернівці: Книги – ХХІ, 2006. – 496 с.

5. Культура української мови: Довідник / За ред. В.М.Русанівського. – К.: Либідь, 1990. – 302 с.

6. Коваль А.П. Культура ділового спілкування: Навч. посібник. – К.: Либідь, 1992. – 280 с.

7. Палеха Ю.І. Ділова етика: Навчальний посібник. – 4-е вид. – К.: Вид-во Європейського ун-ту, 2002. – С. 119.

8. Радевич-Винницький Я. Етикет і культура спілкування. – Львів: СПОЛОМ, 2001. – С. 98-99.

9. Шевчук С.В. Українське ділове мовлення: Підручник / Вид. 3-тє, доп. і перероб. – К.: Атіка, 2007. – 592 с.