Аудиторна робота

Завдання 1. Визначте мовний стиль.

Мова – система знаків із закодованими у ній результатами пізнання людиною дійсності (система правил), система специфічних національних особливостей, характеристик. Мова є найважливішим засобом спілкування людей, одним із компонентів духовної культури суспільства, продуктом соціального розвитку. Мова абстрактна, потенціальна, відтворювана. Вона нерозривно пов’язана з мисленням і служить не тільки засобом вираження думок, а й знаряддям думки, засобом формування й оформлення думки.

Завдання 2. Подані словосполучення запишіть відповідно до вимог офіційно-ділового стилю.

Бойків звіт, дрібненька деталь, височенна вежа, самий чистий, підприємства Луганщини, точнісінько туди, щонайліпше виконане завдання, день для відпочинку, тато робе на автобусі, глибочезна прірва, входящий документ, десяток грузовиків, скрився з вида, смутно пам’ятати, регістрірувать порушення, на протязі доби, отоплювальний сезон, дюжина актів, один рік тому назад, трійко делегатів.

Завдання 3. Які основні, на вашу думку, причини порушення лексичних і синтаксичних норм у професійному мовленні? Відредагуйте й запишіть речення.

1. Комісія рахує, що даний проект більш прийнятний. 2. Ми з розумінням відносимося до ваших проблем. 3. Необхідно постійно приймати міри по поліпшенню обслуговування населення. 4. Підприємству задано значних матеріальних збитків. 5. Ми уважно познайомилися з випискою з протоколу. 6. Виникла потреба підписатися на деякі періодичні видання. 7. Інформацію доведено для відома начальників відділів. 8. Дякуючи підтримці проректора по науковій роботі, студенти прийняли участь у конференції.

Завдання 4. Чи є нормативним для професійного мовлення вживання поданих нижче слів? Відповідь обґрунтуйте. Запишіть правильно.

Співставляти, багаточисельний, міроприємство, відчислення, слідуючий, ходатайство, учбовий, трьохденний, яд, груз, прожиточний, довіреність.

Завдання 5. Чи порушено норми літературної мови в поданих реченнях? Які саме? Відповідь обґрунтуйте.

1. Нараду провела заступник декана факультету Олена Нагірна. 2. Лист підписали старша викладачка Софія Шевчук і професор Інна Іваницька. 3. У концерті виступила народний артист України Марія Стеф’юк. 4. Першу партію рибної консерви відправили вчасно. 5. Виставка вражає асортиментами продукції. 6. За таку помірну ставку висловлюємо подяку нашому партнеру пану Петру Іванчуку. 7. Прошу як можна швидше надіслати листа-відповідь. 8. Оголошено догану секретареві Олегу Марченко. 9. Ваш проект самий цікавий. 10. Серед проблем, якими займається відділ, чільне місце займає аудит. 11. Залишилося лише вислухати промову завідувача кафедрою.

Завдання 6. Відредагуйте поданий текст. Чи погоджуєтеся Ви з висловленими поглядами щодо поведінки керівника? Які вимоги, на Вашу думку, висуваються до керівника установи, організації тощо?

Вимоги до керівника

Керівник постійно повинен пам’ятати, що його особовий приклад являється самим найважливішим засобом впливу на підлеглих. Перш за все керівник не повинен допускати розходження слів і справ. Якщо ж не вдалось здержати дану обіцянку, то слід, вибачаючись, свою недоробку визнати, а не перекладати відповідальність за невиконання зобов’язання на других.

Перед тим як закликати і змушувати других працівників добре і якісно працювати, керівник повинен сам добросовісно виконувати свої службові обов’язки і вимоги морального кодексу фірми.

Працівник має бути об’єктивним у спілкуванні з людьми і справедливим. Керівник не має права бути злопам’ятним. Керівник має бути терпимим до звичок і слабкостей підлеглих, не заважаючих роботі. Перед тим як наказувати працівників, слід розібратися у причинах їхнього поганого відношення до своїх службових обов’язків.

Працівникам приходиться часто звертатися до керівництва з різними проханнями. Менеджеру не можна індиферентне відноситись до них. Якщо відсутня можливість допомогти, доцільно пояснити причини відмови.

Працівнику корисно володіти знаннями по психології. Використовуючи їх, будуються взаємовідношення з оточуючими людьми. Аби не доводити себе до стресових станів, менеджер повинен правильно влаштовувати його робочий день, раціонально й ефективно використовувати вільний час, не переключатися на другі види діяльності.

Позааудиторна пошуково-аналітична робота

Завдання 1. Складіть речення з поданими словами. Запам’ятайте їх значення.

Відзначити – відмічати, закінчити – завершити, присвячувати – приурочувати, заступник – замісник, заважати – мішати, письменний – грамотний, громадський – громадянський, екземпляр – примірник, привласнювати – присвоювати, відношення – ставлення, білет – квиток, тактовний – тактичний.

Завдання 2. Запишіть українською мовою стійкі вирази.

За наличные деньги; за неимением; за ним водится такая привычка; избавиться от опасности; изо дня в день; из уважения к Вам; иметь в виду; к Вашему сведению; к началу года.

Тема: Мовленнєвий етикет. Культура писемного

мовлення фахівця.

План

1. Особливості писемної форми мови.

2.Технічні правила оформлення рукописних текстів та машинописних текстів.

1. Особливості писемної форми мови

Писемне мовлення для ділових людей, науковців є основним, бо саме через ділову документацію, листування встановлюються певні ділові контакти, описуюються, доводяться до читача наукові ідеї, погляди.

Писемне мовлення визначається як загальною культурою суспільства, так і культурою кожного його члена зокрема. Воно є віддзеркаленням культури розумової і культури усного мовлення.

У писемному мовленні надзвичайно велике значення мають виразність, чіткість літер, акуратність тексту (неохайність написанного свідчить про погану звичку й про неповагу до того, хто читатиме текст).

Писати потрібно, залишаючи поля, - цього вимагають і технічні умови, наприклад, підшивання ділових паперів, і традиція зберігати поле для поміток, доповнень. Згідно з Державним стандартом, поля повинні бути такими: ліве – 30 мм, праве – 10 мм, верхнє – 20 мм, нижнє – 20 мм.

Друкують звичайно на одному боці стандартного листка білого паперу.

Небажаними у писемному тексті є виправлення і домальовування чорнилом.

Нумерація сторінок іде за порядком від титульного листа до останнього, без пропусків, повторів. Таким чином, титульний лист є першою сторінкою (нумерація не ставиться), на наступній сторінці – 2 і т.д. Порядковий номер друкується посередині верхнього поля сторінки.

Писемна мова – мова, зафіксована на папері чи іншій поверхні за допо­мо­гою усталеної системи графічних знаків, сприймання зором, розташованих у певній лінійній послідовності і співвіднесених з одиницями реального, звуково­го мовлення.

Характер писемного мовлення багато в чому визначається специфічними умовами писемного спілкування і в першу чергу – відсутністю співрозмовника в момент висловлення думки. Невизначена кількісно аудиторія обслуговує, як правило, писемне мовлення (адже книжки, статті, газети, журнали розраховані на величезну, саме “невизначену кількісно” аудиторію).

Одиницею писемного мовлення, тобто реальним проявом його,є текст – це “ланцюг” речень, які дають в результаті певну якісно нову цілість.

Чим відрізняється писемна форма від усної?

1. Писемне мовлення є вторинним стосовно до усного мовлення (воно й ви­никло пізніше і загалом спирається на усне мовлення як на своє джерело).

2. Писемне мовлення фіксується графічними, матеріальними знаками й сприймається зором. Самі по собі ці графічні знаки неоднорідні: серед них є лі­тери українського алфавіту, цифри, різні наукові симовли, умовні позначки, гра­фіки, малюнки.

3. Писемна форма дає нам можливість фіксувати кимось висловлене, а це забезпечує збереження й відтворення чийогось мовлення у просторі й часі (тоб­то значно пізніше того, як воно було висловлене).

4. Писемна мова не лише в діловому стилі, а й у ряді інших нехудожніх стилів, як правило, монологічна (діалоги поширені в усному мовленні та в ху­дож­ніх творах).

5. Оскільки користуючись писемною формою мовлення людина має мож­ли­вість перечитати написане, виправити, поліпшити текст, тому писемне мовлення відзначається загалом більшою регламентацією мовних засобів, ніж усне мовлення.

6. У зв’язку з тим, що в писемній формі мовлення відсутні такі важливі су­провідні елементи усного мовлення, як інтонація, жест, міміка, безпосередня ситуація мовлення та ін., важливу роль у писемних текстах починають відігра­вати засоби суб’єктивно-емоційних оцінок.

7. Така риса писемної форми мовлення, як традиційність і певний писем­ний "консерватизм”, проявляється в ділових паперах особливо чітко й послі­довно.

8. У писемній формі особливо чітко проявляється диференціація текстів за сферами спілкування. Деякі види документів існують тільки у писемній формі (якщо резолюції, накази, акти можуть бути прочитані перед аудиторією, то накладні, квитанції, розписки відомі лише в писемній формі й призначені виключно для сприймання їх зором, а не на слух). Для багатьох галузей мовної практики П.м. є пріоритетною формою (художня, мемуарна і наукова літера­тура, державне й особисте листування).

9. Значну роль в житті суспільства відіграє й така особливість писемної форми мовлення – потенціально необмежена кількість відтворення й дублюван­ня в тотожній писемній формі певного документа, що необмежено збільшує можливості його впливу.

10. У писемному тексті наявна ще така його особливість – здатність бути відтвореним у живій звуковій мові. Звукове відтворення тексту не завжди буває точною копією писемного тексту (досить пригадати, як той самий текст читає кілька різних людей або порівняти текст доповіді з її виголошенням).

2. Технічні правила оформлення рукописних текстів та машинописних текстів

2.1. Оформлення адреси, списку літератури.

2.2. Правила скорочування слів.

2.3. Правила цитування.

2.4. Орфографічні і технічні правила переносу.

2.5. Рубрикація текстів.

2.1.Оформлення адреси, списку літератури

Адресат (службова кореспонденція).

Адреса проставляється на багатьох документах: листах, доповідних запис­ках, довідках, повідомленнях та ін.

Одним з правил адресування документа за новими державними стандар­тами є написання поштової адреси після назви установи, організації, підприєм­ства, яким надсилається документ. Проте якщо документ надсилається окремим громадянам, то спочатку вказується поштова адреса, а потім прізвище та ініціали адресата.

Немає потреби зазначати адресу на документах, що надсилаються у вищі уря­дові органи, постійним кореспондентам, а також установам підвідомчої сис­теми.

Кожна складова частина реквізиту “адресат” повинна друкуватися з нового рядка і з одного положення табулятора. Ось ці компоненти:

- назва організації;

- назва структурного підрозділу;

- назва посади з прізвищем та ініціалами особи, якій адресовано документ, поштова адреса організації.

Кожний елемент цього реквізиту подають із нового рядка, бажано без перенесення. Якщо документ адресовано службовій особі (керівникові), то назва установи є складовою назви посади адресата.

У Н.в. Міністерство освіти України

У Д.в. Заступнику міністра освіти України

п. Артемову В.І.

115049, Київ, вул. Зелена, 14

У документах (циркулярних листах), адресованих декільком однорідним ор­ганізаціям чи службовим особам, які обіймають однакові посади, можна написати узагальнене значення.

У Д.в. мн. Інспектору у справах неповнолітніх

У Р.в. Тернопільської області

Якщо до складу реквізиту “адресат” входить і поштова адреса, то вона зазначається в документі після назви організації, структурного підрозділу й прізвища слубової особи (для офіційної зовнішньої кореспонденції).

У Д.в. Директорові

У Р.в. Чернівецької СШ № 11

У Д.в. п. Сальнікову Віктору Івановичу

У Н.в. вул. Південно-Кільцева, 7

811013, Чернівці-13.

Але поштову адресу не зазначають у документі, якщо він (лист) адресо­ва­ний до урядових установ, органів державної влади.

У Н.в. Вищий арбітражний суд

Відділ листів

У Д.в. п. Мисенку М.Л.

Адресу відправника (адресанта) зазначають у лівому верхньому куті конверта.

1) Тимошенко Вадим Олегович у Н.в.

вул. Грінченка, 23 у Р.в.

Донецької області

м. Макіївка – 19 у Н.в.

Адресу одержувача (адресата) – у правому нижньому куті конверта:

2) у Д.в. Ляшенкові Івану Петровичу

у Н.в. с. Нараїв

Бережанський район

Тернопільської області

Україна

Обидва варіанти 1) і 2) – рівнозначно нормативні.

Оформлення бібліографії

Бібліографія – це список літератури з певного питання. Списки ці мають не­однакове призначення: одні виконують реєструючу функцію. Інші рекомен­дують певну літературу, ще інші показують, яку літературу використав автор книжки, на які праці він посилається.

У науково-популярних працях автор, як правило, рекомендує, що слід прочитати, щоб ознайомитися з певною пробле­мою.

Якщо в бібліографії містяться лише ті дані, які є на титульних сторінках книги вона зветься описовою. Анотованою зветься бібліографія, в якій після титульних даних подається коротка характеристика книги.

Після цитати в тексті ставляться в дужках цифрові позначки, а в кінці книжки вміщується список літератури, на яку було зроблено посилання. Перша цифра у дужках означає порядковий номер книжки у списку, а друга – сторінку, з якої взято цитату.

Принцип розміщення назв книжок у списках може бути неоднаковий: алфавітний, тематичний, хронологічний. Якщо автор обирає тематичний прин­цип, то всередині тематичних рубрик він повинен дотримуватись або алфавіт­ного, або хронологічного принципу.

Відомості про книжку в бібліографії подаються в такому порядку: автор (прі­звище, ініціали); назва (заголовок, підзаголовок); вихідні дані (місце ви­дан­ня, видавництво, рік видання, кількість сторінок або конкретно використані сто­рінки).

Якщо це стаття, надрукована у збірнику, газеті, журналі, то після назви статті ставиться дві наскісні дужки, потім вказується назва журналу, збірника; рік видання, номер, сторінка.

Зразки:

Шевчук С. Українське ділове мовлення. – К., 2000. – 323 с.

Непийвода Н., Чукіна В. Мовна підготовка у школі та вузі // УМЛШ. – 2000. - № 5. – С. 23-28.

Моргунюк В. Про пасивні дієприкметники // Проблеми української термінології: Матеріали V міжнародної наукової конференції. – Вісник. - № 336. – Чернівці, 1998. – С. 15-24.

2.2.Правила скорочування слів

З метою економії часу й текстової площі у тексті слова можна записувати скорочено, але скорочення повинно здійснюватись так, щоб не допустити дво­значності чи непорозуміння: скорочення проводяться або за прийнятими тради­цією правилами, або усікається така частина слова, без якої слово не перестане бути зрозумілим кожному, хто читатиме текст.

Дотримуючись вимоги лаконічного, максимально стислого письма, під час укладання ділових паперів на позначення понять чи значень широко корис­туються системою скорочень, яка розроблена й рекомендована Держстандар­том України (ДСТУ 3582-97), що чинний від 1998 року.