Розмовний стиль

Сфера використання – усне повсякденне спілку­вання в побуті, у сім’ї, на виробництві.

Основні мовні засоби:

– емоційно-експресивна лексика (метафора, порівняння, синоніми та ін.);

– суфікси суб’єктивної оцінки (зменшено-пестливого забарвлення, зниже­ності);

– прості, переважно короткі речення (неповні, обірвані, односкладові);

– часте використання різних займенників, дієслів із двома префіксами (попо-, пона-, поза -);

– фразеологізми, фольклоризми, діалектизми, просторічна лексика, скоро­чені слова, вигуки й т.д.;

– заміна термінів розмовними словами (електропоїзд – електричка, бетонна дорога – бетонка, маршрутне таксі - маршрутка).

Розмовний стиль поділяється на два підстилі:

а) розмовно-побутовий;

б) розмовно-офіційний.

Офіційно–діловий стиль

Офіційно-діловий стиль (ОДС) - це стиль, який задовольняє по­треби суспільства в документальному оформленні різних актів державного, суспільного, політичного, економічного життя, діяльності, ділових стосунків між державами, організаціями, а також між членами суспільства в офіційній сфері їх спілкування.

Мовні засоби:

1 ) лексичні: а) залежно від галузі, яку обслуговує ОДС, широке вико­ристання суспільно-політичної, адміністративно-канцелярської, професійно-виробничої, науково-термінологічної лексики (функціонування закладу, регла­ментація дій, бланк, формуляр, заходи), скорочених слів, зокрема назв різних організацій та установ; відсутність діалектизмів, жаргонізмів, просторічної лексики, вигуків;

б) використання обов’язкових усталених мовних зворотів, готових сло­весних формул, штампів, кліше (у зв’язку з, відповідно до, з метою, згідно з, висунути пропозиці, ініціювати питання тощо), що вказує на однотипність думки і процесу укладання документів (бланки);

в) використання безособових і наказових форм дієслів теперішнього часу із значенням почерговості, постійності дії (виробничою нарадою розглянуто, складено й засвідчено у двох примірниках, накласти резолюцію, оголосити подяку, надати слово тощо);

2) синтаксичні: а) мінімальне використання складних речень із сурядним і підрядним зв’язком, натомість широке використання безсполучникових простих поширених речень (кілька підметів при одному присудку, кілька присудків при одному підметі);

б) прямий порядок слів (підмет перед присудком – міністерство пові­домляє, сторони погодили; означення перед означуваним словом – приватне підприємство, договірні умови; додатки після керуючого слова – вжити заходів, завдано збитків і т. ін.).

Найважливіші риси ОДС:

1. ОДС ґрунтується на логічній основі (використання засобів образності, як і висловлення особистих почуттів, для нього не типове).Найважливішимитут є послідовність і точність викладу фактів, об’єктивність оцінок, гра­нична чіткість у висловленні запропонованих розв’язків того чи іншого завдання (тому в ОДС не вживається емоційно забарвлена лексика, суфікси суб’єктивної оцінки, вигуки та ін.). Основний (з точки зору емоційно-експре­сивного забарвлення) тон ділового мовлення – нейтральний.

2. ОДС відзначається всезростаючою стандартизацією мови, насамперед мови масової типової документації. Найхарактерніші прояви стандартизації такі:

– широке вживання усталених словесних формул (з метою, у зв’язку з, відповідно до, в порядку, по лінії); їх вживання в ділових паперах цілком закономірне, оскільки набагато спрощує і полегшує процес складання окре­мих видів документів;

– велика повторюванісь тих самих слів, форм, зворотів, конструкцій – як результат прагнення до однотипності способів вираження думки в однотип­них ситуаціях. Укладачі ділових паперів свідомо відмовляються від викорис­тання всієї багатоманітності виражальних засобів мови.

3. Суворі вимоги до лексики ОДС: а) широке, тематично зумовлене вико­ристання професійної термінології, скорочених слів, зокрема скорочених назв різних організацій та установ; б) відсутність діалектизмів, жаргонізмів, просторічної лексики; в) мінімальне використання вигуків, часток іменників з суфіксами суб’єктивної оцінки, що пояснюється завданнями об’єктивного ставлення до повідомлюваних явищ.

4. ОДС відзначаться також великою частотністю вживання віддієслівних іменників; це веде до збільшення кількості пасивних форм, вживання цілого ряду нових слів-зв’язок і нагромадження форм Р.в. При заміні конкретного повнозначного іменника досить загальним і невиразним займенником завжди існує небезпека появи двозначності, певного викривлення змісту.

ОДС належить до книжних стилів, джерела якого сягають ще часів Украї­ни-Русі. ОДС – це функціональний різновид мови, який слугує для спілкування в державно-політичному, громадському й економічному житті, законодав­стві, у сфері управління адміністративно-господарською діяльністю.

Отже, тексти ОДС вимагають документації тверджень, точності формулювань, однозначності тлумачення змісту.

Підстилі (письмові):

Законодавчий – використовується у законотворчій галузі, регламентує та обслуговує офіційно-ділові стосунки між приватними особами, між держа­вою і приватними та службовими особами. Реалізується в Конституції, зако­нах, указах, постановах, статутах і под.

Дипломатичний – використовується у галузі міждержавних офіційно-ді­лових стосунків, у галузі політики, економіки, культури. Реалізується в кон­венціях (міжнародних угодах), комюніке (повідомленнях), нотах (звернен­нях), протоколах, ультиматумах тощо.

Юридичний – використовується в юриспруденції (судочинство, дізнання, розслідування, арбітраж). Обслуговує і регламентує правові та конфліктні відносини між:

· державою та підприємствами і організаціями всіх форм власності;

· підприємствами, організаціями та установами;

· державою та приватними особами;

· підприємствами, організаціями, установами всіх форм власності та приватними особами;

· приватними особами.

Реалізується в актах, позовних заявах, протоколах, постановах, угодах і под.

Адміністративно-канцелярський – використовується у професійно-ви­робничій галузі, правових відносинах і діловодстві. Обслуговує та регламен­тує службові (офіційні) відносини між:

· підприємствами одного й різного підпорядкувань;

· структурними підрозділами одного підпорядкування;

· приватними особами та організацією, установою, закладом і навпаки;

· приватні (неофіційні) відносини між окремими громадянами.

Реалізується в офіційній кореспонденції (листах), договорах, заявах, контрактах, автобіографіях, розписках тощо.

Усна форма ОДС не має такої чіткої градації за підстилями, як писемна. Тому тут чітко можна виділити лише жанри: нарада, телефонна розмова, бесіда, різні види публічного виступу тощо.

Офіційно–діловий стиль визначає наявність мовних кліше і штампів, тобто певну стандартизацію початків і закінчень документів. Мовленнєвому вияву точності сприяє стандартизованість (головна ознака офіційно-ділового стилю літературної мови), яка полягає у регулярному використанні стандартних мовних конструкцій – мовних стереотипів (кліше).

Кліше – це готовий мовний стандарт, який є необхідним елементом ділових паперів і якому властивий постійний склад компонентів, їх порядок та звичність звучання, напр.: на основі викладеного; беручи до уваги; подаю до вашого відома; з метою; у зв’язку з тим, що…; зважаючи на те, що…; прошу дозволити; взяти до уваги; взяти за основу; ми, що нижче підписалися. Ці мовні стандарти мають певне функціональне навантаження: економлять розумову енергію, сприяють швидкому й точному складанню документів, однозначному вираженню думки, полегшують ділове спілкуван­ня і є нормативним явищем в ОДС і в правничій галузі.

Вирізняють такі види кліше:

– стійкі предикативні одиниці: розслідуванням встановлено, винність доведена, комісією розглянуто, пред’явлено звинувачення, план доведено, питання обговорено, терміни встановлені;

– синтаксичні дієслівно-іменні конструкції: визнати потерпілим, керуючись статтею (вказівкою), порушити справу (кримінальну);

– фіксовані іменні побудови: за участю, згідно з вимогами статті, з дотриманням вимог;

– номенклатури: перепис майна, кримінальна справа, обвинувальний висновок, попереднє розслідування та ін.

У діловому стилі найбільш поширені такі кліше з головними словами:

а) іменниками: виконання доручень, внесення змін, загроза зникнення, заходи щодо реконструкції, ратифікація угоди, додаткові заходи, грошова допомога, порядок денний, повноважний орган, матеріальна відповідаль­ність, за місцем основної роботи, з боку адміністрації, на підставі наказу;

б) дієсловами: порушити питання, довести до відома, надати допомогу, взяти до уваги, вжити заходів, надати допомогу, обіймати посаду, виго­лошувати промову, накласти резолюцію, позбавити слова, брати участь, схвалити пропозицію;

в) іншими частинами мови: згідно з розпорядженням, відповідно до чинного законодавства, у зв’язку з виходом на пенсію та ін.

Кліше треба відрізняти від мовних штампів – слів і виразів, позбавлених образності, часто й одноманітно повторюваних без урахування контексту, які є явищем негативним, безбарвним і використання у мові яких, як правило, недоречне. Найпоширеніші штампи в ОДС та ЗМІ такі: дати путівку в жит­тя, являти значний інтерес, необхідно відзначити, приділяти велику увагу, набути широкого розмаху, піддати різкій критиці, викликає занепокоєння стан справ, набула гостроти ситуація, працювати на якійсь нивіі под.

У розповідях про сучасного успішного керівника підприємства не обхо­диться без висловів: людина невтомної енергії, пройшов усі сходинки службо­вої кар’єри, людина високих професійних якостей, бере курс на людський фактор, має високий авторитет серед колег тощо. А підприємство, очолю­ване цим керівником, вийшло на передові рубежі вітчизняної економіки, випускає продукцію широкої номенклатури, робить вагомий внесок у … і т. ін.

Навичок висловлюватися штампами людина, на жаль, починає набувати ще в школі; майже у кожному творі сучасного школяра читаємо: автор яскраво зображує, яскравим образом твору є, незабутнє враження справив на мене, образ героя виховує в нас такі якості, як і т. д. У побуті ж постійно чуємо побажання творчих успіхів у роботі, міцного здоров'я і сімейного благополуччя (до речі, добробут).

Штампи часто творять перенесенням кліше з ОДС в інші стилі: у зв’язку з відсутністю коштів, за наявності відповідних умов, проведена певна робота, поставити на лінійну готовність та штучними нагромадженнями зайвих слів: проведення роботи по впорядкуванню території (замість впорядкування території), по впровадженню нових методів, працюють над здійсненням завдання поліпшення роботи транспорту, питання проведення боротьби зі злочинністю.

Отже, розрізняють штампи таких видів:

– універсальні слова, тобто такі, які мають невизначене узагальнення і якими мовець, прагнучи висловитись нечітко, приблизно, замінює слова з конкретним значенням: факт, питання, окремі, деякі, охопити тощо;

– парні слова, які звичайно використовуються у мові разом, хоча й не є фразеологічними зворотами, визначення у цих сполученнях неповноцінні і виражають думку шаблонно, позбавляють її індивідуальності: оплески обов’язково бурхливі, критика – різка, успіхи – великі, поширення – велике, величезні зусилля, бездоганне вирішення тощо;

– надлишкові словосполучення, які виникають через прагнення до уточнення чогось: за допомогою методу, друга за розміром, згідно з умовою задачі (завдання), спільне співробітництво (замість співпраця), засідання мало тривалий характер (замість було тривалим або тривало довго).

Частина штампів переходить до професійного жаргону: підкинути фінан­си, завалити справу, вибивати кошти (свідчення), натиснути на заготів­лі (на слабинку ) та ін.

Порівняйте відмінні ознаки кліше і штампів:

Таблиця 1

Кліше	Штамп
Готова форма, її стійкість	Форма, що запам’яталась
Свідоме відтворювання	Бездумне повторення
Закріпленість за визначеними умовами стандарту
Однозначність, чіткість семантики	Невиразність семантики
Є конструктивною одиницею тексту	Як правило, недоречний у мовленні
Економить час, розумову енергію, полегшує процес спілкування	Шкодить думкам
Нейтрально-нормативне явище	Порушує мовні норми
Явище лінгвістичне, інтелек-туалі­зований засіб вираження	Явище психологічне

Як бачимо, кліше – це помічник для укладачів документів, вони приско­рюють комунікацію, а штамп – ворог і того, хто пише, і того, хто говорить, який гальмує спілкування. Штампована мова – це недолік культури мов­лення. Коли людина не знає всього багатства мови, вона намагається обій­тися порівняно невеликою кількістю універсальних слів. А правоохоронець повинен володіти усім мовним багатством, адже основний інструмент у його роботі – слово до Людини.

Отже, юридична та офіційно-ділова лексика української мови характерна високою самобутньою культурою, заснованою на давній оригінальній тради­ції складання адміністративно-юридичних документів і має широкі перспек­тиви подальшого розвитку. Ця лексика поступово стабілізувалася (і стабілі­зується), конкретизувалася (і конкретизується), набувала (і набуває) щораз системнішого характеру, по-новому кодифікувалася (і кодифікується) у зв’язку з новими суспільно-політичними віяннями, прагненнями до соціаль­ного й політичного самоутвердження її носіїв. Передумовою, а водночас і на­слідком творення й використання юридичних та офіційно-ділових термінів, адекватних суті понять, відповідних структурі мови, яка їх породжує або засвоює, інформативно вигідних, концептуально чітких, співмірних із загаль­ними критеріями культури літературного мовлення є злиття воєдино наукової зрілості, культури національної думки й культури українського слова.

Питання для самоперевірки

1. До чого нас зобов'язує статус державності української мови?

2. Як треба розуміти державність української мови?

3. Що означає статус української мови як засобу міжнаціонального спілкування на території України?

4. Яких змін зазнає лексична система української мови в наші дні?

5. Що означає поняття «літературна мова»?

6. Дайте визначення державної мови?

7. Чим відрізняються поняття «національна мова» й «літературна мова»?

8. Що таке стиль мови?

9. Назвіть основні стилі сучасної української літературної мови?

10. Які головні ознаки офіційно-ділового стилю?

11. Яка взаємодія відбувається між українською літературною мовою і територіальними діалектами?

12. Як розуміти поняття чистоти української мови?

13. Які функції виконує українська мова?

Література

1. Антоненко-Давидович Б. Як ми говоримо. – К.: Либідь, 1991. – 254 с.

2. Антисуржик / За ред. О.Сербенської. – Львів: Світ, 1994. – 149с.

3. Культура ділового мовлення: Практикум. – Чернівці: Рута, 1997. – 168 с.

4. Культура фахового мовлення: Навчальний посібник / За ред. Н.Д. Бабич. – Чернівці: Книги – ХХІ, 2006. – 496 с.

5. Культура української мови: Довідник / За ред. В.М.Русанівського. – К.: Либідь, 1990. – 302 с.

6. Коваль А.П. Культура ділового спілкування: Навч. посібник. – К.: Либідь, 1992. – 280 с.

7. Шевчук С.В. Українське ділове мовлення: Підручник / Вид. 3-тє, доп. і перероб. – К.: Атіка, 2007. – 592 с.