Правила цитування

Дотримання специфічних правил вимагають цитати. Вони можуть бути у вір­шованій і в прозовій формі. Віршовані (обсягом у строфу або півстрофу) рекомендуємо виносити на новий рядок, записувати без лапок, розташування пропорційно на аркуші (це позбавляє неточностей у написанні кожного рядка строфи з великої чи малої літери, що при записуванні суцільним текстом (“у втяжку”) слід враховувати. Цитати ж із прозових творів (або окремі слова ін­шого автора) записуємо як пряму мову, тобто беремо її в лапки. Щоправда, ве­ликі за обсягом цитати теж можна виносити в наступний рядок, але запи­сувати весь текст треба, змістиши його вправо відносно основного тексту. У цитатах слід зберігати всі особливості авторського написання, не можна змінювати жод­но­го слова, на місці пропущених слів ставимо три крапки; коли якесь слово потребує пояснення, то вказуємо, що це пояснення наше (напр.:”І якби вони. – (минулі покоління. – Н.Б.) не зберегли мову – цей нетлінний національний скарб, нас би вже не було як українців”). Якщо в цитаті підкреслюється слово чи частину фрази, то після цитати в дужках указумо: (підкреслення наше. – Н.Б.); якщо слово виділяємо в друкованому тексті курсивом чи півжирним (або прописним) шрифтом, зазначаємо: (виділено нами. - Н.Б.). Цитату слід пода­ва­ти у властивому їй колориті, у точному її значенні, без найменшої видозміни.

Цитування можна застосовувати у писемній і в усній формі мовлення. Вправ­ність у цих випадках залежить від знання предмета мовлення, досвіду люд­ства у цій галузі та від почуття міри в посиланнях на чужі здобутки.

2.4. Орфографічні і технічні правила переносу

Культура письма вимагає застосування й деяких графічних “домовле­ностей”, до яких належать правила переносу, знаки виділення, скорочення.

Основні правила переносу слів:

1) не можна в одному рядку залишати ініціали, а в наступний переносити прізвище;

2) не слід відривати при переносі назви посад, звань від прізвища;

3) не дозволяється розривати буквосполучення йо, ьо; сполучення букв дз, дж – якщо вони передають на письмі злиті звуки (африкати); односкладові пре­фікси (воз -, під-, об-) і частку-префікс най-, ініціальні абревіатури (КДУ, УПА), комбіновані абревіатури (БклАЗ, КамАЗ);

4) не розриваються умовні графічні скорочення типу вид-во, т-во;

5) не розриваються числа, знак номера і число (4 га, № 453); граматичні закінчення, зв’язані з цифрами через дефіс (8-й, 10-им);

6)не переносяться в наступний рядок знак переносу, дефіс, апостроф, розділові знаки (крім тире).

2.5. Рубрикація текстів

Рубрикація – це членування тексту на складові частини, графічне відді­лен­ня однієї частини від іншої, а також використання заголовків, нумерацій та ін. Особливо важливою і часто вкрай необхідною для чіткого і повного спри­йняття інформації є рубрикація текстів наукового та офіційно-ділового стилів.

Найпростішим і найпоширенішим видом рубрикації будь-якого тексту є виділення у ньому абзаців, тобто частин тексту, що виражають одну відносно закінчену думку. Графічно початок нового абзацу (нової думки) позначається відступом праворуч (5 знаків машинопису) від початку рядка. Класичний абзац має три частини:

- зачин (формулює тему абзацу – про що йтиметься);

- фраза (містить основну інформацію абзацу);

- коментар ( підсумок усього абзацного змісту).

Правильне виділення і оформлення абзаців дозволяє читачеві чітко і легко сприймати текст. Натомість, про низьку культуру писемного мовлення уклада­ча тексту свідчать непомірно великі блоки інформації, зведені в один абзац, не­ви­ділення графічно початку абзацу або оформлення кожного речення тексту окре­мим абзацом.

Виділення більших структурних за змістом частин текстів різних стилів часто досягається за допомогою надання тексту в цілому та окремим його частинам заголовків. Такий спосіб рубрикації особливо поширений у текстах художнього та публіцистичного стилів. Заголовки часто використовуються і при створенні текстів наукового та офіційно-ділового стилів.

Обираємо той чи інший варіант нумерації залежно від змісту, логічної струк­тури тексту, його обсягу: у невеликому, простому тексті користуємося для рубрикації однотипними графічними знаками (літерами або цифрами), у біль­шому та складнішому за структурою будемо вдаватися до використання графіч­них знаків різних типів. Необхідно пам’ятати, що, нумеруючи систему нуме­ра­ції складових частин тексту, треба враховувати традиції, що склалися, і нумеру­вати найбільші, значні за обсягом частини тексту (глави, розділи) – римськими циф­рами (І, ІІ, ІІІ), підрозділи в межах глав і розділів – арабськими (1,2,3), пунк­ти в межах розділів, параграфи – малими літерами в алфавітному порядку (а, б, в).

При оформленні переліків всередині абзацу (речення) використовується також спеціальний знак – тире, що починає кожен пункт переліку, або спеці­альні вставні слова по-перше, по-друге, по-третє і т.д.

Нумеруючи рубрики, необхідно дотримуватися таких правил:

- рубрики можуть нумеруватися лише тоді, коли є хоча б два однорідні елементи переліку;

- однорідні засоби нумерації (слова, цифри, букви) можна використову­вати тільки до однотипних частин;

- комбіновані способи нумерації вимагають точного дотримання правил нумерації.

Чіткість, зрозумілість і точність сприйняття тексту залежить і від дотримання пунктуаційних правил оформлення синтаксичних конструкцій з переліками.

Основні пунктуаційні правила перелічувальних конструкцій такі:

1. Після рубрик переліку, якщо вони не складні за будовою, ставимо кому, якщо ж ускладнені однорідними членами речення, вставними конструкціями, зворотами, ставимо крапку з комою.

2. У кінці рубрик переліку, коли вони досить поширені і кожна з них становить закінчене речення, ставиться крапка. Якщо окремі рубрики тексту, що починаються з абзаців (і нумеровані, і ненумеровані), закінчуються крапкою, то перше слово після двокрапки пишеться звеликої літери.

3. Перед словами а саме, як-от, як та іншими, що стоять у реченні з одно­рідними членами після узагальнюючих слів, ставиться кома, а після них дво­крапка. (Напр.: «При обстеженні місця злочину було виявлено ряд речових до­ка­зів, а саме: коробку з-під цигарок, ґудзик від чоловічої сорочки…»). Перед уза­гальнюючим словом, що стоїть після однорідних членів речення, ставиться тире (може стояти кома і тире).

4. Позначення (нумерація) рубрик переліку може бути буквеним (а), б), в), циф­ровим (1), 2), 3), словесним (по-перше, по-друге, по-третє).Після цих позначень може ставитися крапка, тоді речення починається з великої літери, а фразузакінчуємо крапкою. Але здебільшого буквені позначення подаються без крапки і після них перше слово переліку починається з малої літери, а цифрові позначки мають крапки після цифр без дужок. Словесна нумерація передбачає здебільшого завершення речення, крапку в його кінці, кому після вставного слова по-перше, по-друге і т.д.

Варіант 1. Інвентаризації підлягають:

а) склади, б) бібліотеки, в) кабінети…

Варіант 2. На кафедрі повинні бути такі документи:

1) протоколи засідань,

2) плани роботи (навчальні, наукові, виховні),

3) індивідуальні робочі плани викладачів…

Варіант3. Ухвалили: 1 Класним керівникам провести батьківські збори, на яких проаналізувати результати ІІ чверті…

3. Голові методоб’єднання підготувати проект плану роботи…

Варіант 4. Вважати що з метою подолання виявлених недоліків необхідно про­вести реорганізацію клубів за інтересами, для чого: по-перше, прове­с­ти опиту­ван­ня думки студентської молоді про цю форму роботи; по-друге, вивчити до­свід Київського університету в справі організації дозвілля студентів.

Увага! Слід пам’ятати, що для системи буквеної рубрикації літери ґ, є, з, і, ї, й, о,ч, ь не використовуються.

Дотримання у писемному мовленні рекомендованих норм та правил допоможе адресатові краще й точніше сприйняти переданий зміст, сприятиме швидшому й ефективнішому розв’язанню ділових проблем.

Питання для самоперевірки

1. Що таке мовлення? Чи є різниця між мовою і мовленням?

2. Якими формами спілкування ви користуєтесь?

3. Як ви розумієте поняття "культура мовлення"?

4. Що таке мовленнєвий етикет?

5. Як впливає ситуація мовлення на мовленнєвий етикет?

6. Як мовленнєвий етикет впливає на культуру спілкування?

7. Які ви знаєте засоби мовленнєвого етикету?

8. Які традиції українського народу відбиті в правилах мовленнєвого етикету?

9. Що таке писемна мова?

10. Які ви знаєте особливості писемної форми мови?

11. Які ви знаєте правила скорочування слів?

12. Як оформляють адресат, список літератури?

13. Які ви знаєте правила переносу слів?

14. Що таке рубрикація текстів?

Література

1. Антоненко-Давидович Б. Як ми говоримо. – К.: Либідь, 1991 – 254 с.

2. Антисуржик / За ред. О.Сербенської. – Львів: Світ, 1994. – 149с.

3. Культура ділового мовлення: Практикум. – Чернівці: Рута, 1997. – 168 с.

4. Культура фахового мовлення: Навчальний посібник / За ред. Н.Д. Бабич. – Чернівці: Книги – ХХІ, 2006. – 496 с.

5. Культура української мови: Довідник / За ред. В.М.Русанівського. – К.: Либідь, 1990. – 302 с.

6. Коваль А.П. Культура ділового спілкування: Навч. посібник. – К.: Либідь, 1992. – 280 с.

7. Палеха Ю.І. Ділова етика: Навчальний посібник. – 4-е вид. – К.: Вид-во Європейського ун-ту, 2002. – С. 119.

8. Радевич-Винницький Я. Етикет і культура спілкування. – Львів: СПОЛОМ, 2001. – С. 98-99.

9. Шевчук С.В. Українське ділове мовлення: Підручник / Вид. 3-тє, доп. і перероб. – К.: Атіка, 2007. – 592 с.