Поперечні уклони проїжджаючої частини

i _п – поперечний уклон проїжджої частини;

Z – відстань від осі магістралі до точки з відміткою Y, тобто Z і Y поточні координати поперечного перерізу, м;

В _маг – ширина проїжджої частини магістралі, м;

f – перевищення відміток осі (гребня) магістралі над відмітками лотка (фактично при середній величині поперечного уклону (і _сер) проїжджої частини
f = В _маг і _сер:2), м.

Величину поперечного уклону для проїжджої частини міських вулиць і доріг з асфальтобетонним покриттям, як правило, беруть 20 ‰.

Враховуючи, що в курсовому проекті по дисципліні "Інженерна підготовка територій", вже знайомились з деякими питаннями вертикального планування міських вулиць та доріг і прилеглих до них територій, то цю частину курсового проекту пропонується виконувати графоаналітичним способом [13,19]. Цей спосіб розглянемо на прикладі проїжджої частини з двосхилим поперечним окресленням.

Для цього спочатку потрібно знайти положення проектних горизонталей на плані осі магістралі за наступним алгоритмом.

При цьому прямі ділянки та ділянки вертикальних спряжених кривих поздовжнього профілю осі магістралі розглядаємо окремо.

Положення точок проектних горизонталей на осі магістралі (рис. 7.1) на прямих ділянках її поздовжнього профілю розглянемо на прикладі першої ділянки.

1-й етап. Знаходимо відстань від однієї з меж прямої ділянки (У_о) до першої проектної горизонталі (У_г) за формулою:

a = (У_г - У_о) / і₁ , (7.1)

де і₁ – поздовжній уклон цієї ділянки.

Рис. 7.1

Отриману величину відстані a відкладаємо від відповідного кінця цієї прямої ділянки на плані осі магістралі.

2-й етап. Визначаємо відстань між проектними горизонталями (l_г) на цій же прямій ділянці поздовжнього профілю за формулою:

l_г = Δh_г / і₁, (7.2)

де Δh_г – взята висота перерізу проектних горизонталей, м.

Потім відкладаємо на плані осі магістралі від нанесеної перед цим точки проектної горизонталі отримані відстані між проектними l_г в межах цієї ж ділянки.

3-й етап. Для контролю знаходимо відстань (a_к) від останньої проектної горизонталі (У_г) до кінця даної ділянки з відміткою (У_пк1) за формулою:

a_к = (У_пк1 - У_г) / і₁. (7.3)

Положення точок проектних горизонталей на осі магістралі (рис. 7.2) на ділянках вертикальних кривих її поздовжнього профілю знаходимо наступним чином.

4-й етап. Визначаємо положення точок проектних горизонталей у межах вертикальних кривих поздовжнього профілю осі магістралі відносно їх екстремальних (фактичних або уявних) точок за формулою (7.4)

Х_1,2 = ±(2R ΔУ)^½ = ±(2R (У_е - У_г))^½, (7.4)

де У_е – відмітка екстремальної точки, м.

Рис. 7.2

Приклад. Необхідно знайти положення проектних горизонталей у межах вертикальної випуклої кривої R₂ = -4000.0 м, яка сполучає прямі ділянки з уклонами I₂ = 33‰ та I₃ = -14‰ у межах 104.119 ≤ Х ≤ 292.119 з відмітками
Y_пк2 = 141.716 м та Y_кк2 = 143.502 м.

Знаходимо місцеположення екстремуму за формулою:

Х_е2 = 104.119 – 0.033 (-4000.0) = 236.119 м

та його відмітку за формулою:

Y_е2 = 141.716 – 0.033² (-4000.0) / 2 = 143.894 м.

В локальній системі координат, вісь ординат якої проходить через точку екстремуму (даному випадку максимуму), знаходимо відстані від нього до точок з відмітками проектних горизонталей за формулою (7.7). Результати цих розрахунків наведені в табл. 7.2.

Таблиця 7.2