Внутрішнє життя Академії

Докладно змальовує внутрішній розпорядок Академії інструкція, що її склав 1763 р. ректор Самуїл Миславський, а затвердив її дня І травня 1764 р. митрополит А. Могилянський. Інструкція та склада­лася з п'яти розділів. У першому розділі подається програма курсу всіх класів або шкіл Академії, в другому говориться про те, «когда и кому имянно изь учителей ходить вь свою школу, когда какую школу каждому починать и кончать»; в третьо­му — розклад годин для навчання в кожному класі; в четвертому йде мова про те, «какь учителямь и внутрь и вн'Ь своей школьї поступать»; в п'ятому — про те, «чего имянно ректору сь префектомь наблюдать найприлежн-Ьйше должно».

Прийом учнів до Академії відбувався в перших числах вересня. Вік для вступу дітей до Академії не завжди визначався однаково, інко­ли приймали до фари дітей від 7 до 14 літ, деколи від 9 до 15. Отож не дивно, що в багатьох класах вчилися разом підлітки, юнаки і літні па­рубки.

Увесь курс навчання тривав 12 років. Він охоплював “сім вільних мистецтв” – граматику, риторику, поетику, філософію, математику, астрономію, музику, а також мови - слов’яно-руську, церковнослов’янську, грецьку, польську, латинську, древньоєврейську, німецьку, французьку. Навчальний план включав також історію і географію.

Навчання філософії мало розгалужений характер. До її складу входили логіка, фізика, психологія, метафізика і богослов’я. В останній період існування також викладали правознавство і медицину.

Учні займали місця в класі відповідно до своїх успіхів. На перших лавах сиділи кращі учні — «зепаіиз», решта учнів мала назву «рориіиз». У кожному класі був «диктатор» — звичайно перший учень. На зразок єзуїтських шкіл, догляд за поведінкою учнів і чистотою класу покла­дався почасти на самих учнів. Наприклад, цензор повинен був догляда­ти за охайністю класу та тишею до приходу вчителя; обов'язком авдитора було вислухати лекцію від учнів, що їх йому доручено, а також по­яснити їм те з лекцій, чого вони не зрозуміли. При перевірці лекцій авдитор робив у записникові помітку проти прізвищ доручених йому уч­нів: (знає, не знає, помилявся, нічого не знає, хворий). Лави, де сиділи авдитори-сенатори, нерідко були ліпшої барви, ніж решта лав. Крім того, серед учнів були сеніори, директори, візитатори, калефактори. Сеніори доглядали за поведінкою малих хлопців по квартирах, директори допомагали малим учням за­своювати лекції, візитатори стежили за поведінкою усіх учнів, навіть сеніорів і директорів. Візитатори були і явними, і тайними доглядача­ми. Каліфактори (сікарі або гарячителі) призначалися на кожний клас для виконання тілесної кари над товаришами.

Перевірка учителем вивченого за тиждень проводилася по субо­тах. Тоді ж таки, за старою традицією, відбувалася і кара за всі прогріхи учнів протягом останнього тижня.

Іспити відбувалися звичайно двічі на рік — в грудні та в червні. Надзвичайні іспити мали складати ті, хто вступав до Академії з закор­донної школи. В класах філософії та богословія відбувалися колоквіу­ми або диспути. Диспути були тижневі, місячні і кінцеві. Останні відбувалися після закінчення якогось відділу предмета. «Публична диспута» відбувалася не менше двох разів на рік і була надзвичайним шкільним святом. В день, призначе­ний для «публичної диспути», з'їжджалися до Академії усі визначні до­стойники, а також батьки студентів Академії. Вранці всі йшли до лаври, де Службу Божу правив митрополит. Після того починалося саме свя­то. Префект підносив високим гостям розмальовану програму «диспу­ти. Перед диспутом один з його учасників виступав з промовою («орація»), де коротко з'ясовував тези диспуту, а далі висту­пав «дефендент», наводячи міркування на захист своїх тез, а опонен­ти — їх було двоє або троє — старалися збити ті тези, після чого дефендент забирав останнє слово, щоб відперти заперечення опонентів та відстояти свої тези. Якщо «диспута» відбувалася не досить гладко, або висовувалися опонентами такі завваги, що з ними «дефендент», як вид­но було, не дасть собі ради, хор з оркестрою перебивав «диспуту».

Учні незаможних батьків і сироти мали безплатне приміщення в бурсі або в київських парафіяльних школах. Старші учні, що визнача­лися успіхом в науці, призначалися інспекторами в учнівських квар­тирах. Обов'язком інспекторів було допомагати в науці тим учням, ба­тьки яких брали на себе обов'язок покривати платню за приміщення інспектора в тій квартирі та доставляти йому харчі або вносити певну частку грошей квартирній хазяйці за його харчування.

Весною і влітку для всіх вихованців Академії влаштовувалися гу­лянки (рекреації) на Жулявці, Глубочиці, біля Кирилівського монас­тиря та в Борщагівці, причому деякі рекреації, звичайно остання в академічнім році, відбувалися в присутності митрополита і визначних гостей. Розвагою вихованців Академії восени і взимку були театральні та вертепні вистави.

Скажу декілька слів про одяг вихованців Академії в XVIII ст. Одяг був такий: т. зв. кирея — плащ, довгий аж до п'ят, з вильотами. У бага­тих кирея була з шовкової матерії, у менш заможних — з китайки. Взимку поверх киреї одягали кожух, який підперезували шовковими або вовняними поясами. Штани у багатіїв були з шовкової матерії та надзвичайної широкості; шапки були смушкові з кольоровим верхом. Чоботи були різних кольорів на високих каблуках.

Залишається подати декілька статистичних даних про кількість учнів Академії в XVIII ст.

На самому початку XVIII ст. вчилося в Академії понад 2000 учнів, але вже з перших років того століття кількість учнів почала падати в зв'язку з відкриттям у 1700 р. колегіуму в Чернігові. Неймовірне змен­шення кількості учнів Академії припадає на р. 1709 внаслідок підо­зрілого ставлення царського уряду до Київської Академії.

Таким чином, Києво–Могилянська академія стала справді першим українським університетом, що виховував новий загін української генерації української високоосвіченої інтелігенції. Про це кажуть прізвища тих, хто закінчив і здобув в ній вищу освіту: гетьмани Б. Хмельницький, І. Самойлович, український філософ і педагог Г. Сковорода, поет Т. Земка, оратор І. Козловський, професор С. Почаський, бібліограф В.Анастасевич.

У 1817 р. Києво-Могилянська була закрита. Кращі традиції православної вищої школи України перейняв у 1834 р. Київський університет. Протягом 200-літнього періоду своєї діяльності Ки­ївська академія була визначним освітнім і науковим центром. І ось через 175 років, у вересні 1992 року, Києво-Могилянська ака­демія знову відкрила двері тим, хто хоче свої знання і розум при­святити незалежній Україні.

4. ДІЯЛЬНІСТЬ КОЗАЦЬКИХ ШКІЛ В УКРАЇНІ (СІЧОВІ, ПОЛКОВІ, МУЗИЧНІ ТА ІН.)

У 1652 році Богдан Хмельницький видав універсал про орга­нізацію при кобзарських цехах шкіл з підготовки кобзарів, лірни­ків і взяв їх під свою опіку. Це були, по суті, перші музичні шко­ли на Україні. Учителями працювали козаки-кобзарі, що за віком чи з інших причин не могли володіти зброєю. Заняття з учнями проводились індивідуально. Лише тоді, коли юнак міг самостій­но створити мистецький твір, він діставав право співати людям. Тому кобзарі часто були і поетами, і композиторами. Підготовка їх мала велике значення для козацького війська. Гра піднімала запорожців на бій з ворогом, кобзарі і лірники розносили славу про подвиги козаків по всій Україні.

Осередком освіти XVII ст. був звичайно Київ, але такі школи існували і в Чернігові, Новгород-Сіверську, Почаєві, Батурині та ін.

Павло Алепський, котрий в 1652 році їхав через Україну у Москву пише, що козацькі маляри навчились від франків і ляхів малювати ікони.

Козацькі школи діяли у полкових і сотенних містах і містеч­ках України. На території Лівобережної України до другої поло­вини XVII ст. діяв адміністративно-територіальний полковий устрій на чолі з генеральною старшиною (гетьманом). За даними ревізійних книг, у семи полках Лівобережжя було 866 полкових шкіл: у Ніжинському - 217, Лубенському - 172, Чернігівському -154, Переяславському - 119, Полтавському - 98, Прилуцькому - 69, Миргородському - 37.

Ці школи розміщувались переважно у приміщеннях, які на­лежали церквам, їх іноді й називали за назвою церкви: Покровсь-ка, Успенська та ін. Учителі мали собі помічників з кращих уч­нів, яких називали "школярами", "молодиками", "виростками". Учні жили в будинку дяка і, крім навчання, виконували роботи по господарству.

Методи навчання в школах були обмежені, хоча вчителі і намагалися певною мірою унаочнювати навчальний процес, осо­бливо під час вивчення азбуки. Вчитель, узявши руки в боки, зо­бражував букву "Ф", піднявши одну руку вверх, а другу опусти­вши вниз, - "X"; опуспгвши руки і розставивши ноги - "Л" і т.д.

Ці школи існували на кошти батьків. За вивчення букваря батьки платили від 50 копійок до 1 карбованця, часослова - 1-2, Псалтиря - до 5 карбованців.

Дітей навчали читати, писати, рахувати та ін. Виховання було переважно релігійним. У Лубенському і Чернігівському полках діти старшини і заможних козаків навчалися грамоти та військо­вої справи у парафіяльних школах або при сотенних і полкових канцеляріях.

Військову справу викладали досвідчені і випробувані в боях козаки. Вони носили звання "військового служителя" і користу­валися високим авторитетом.

Ці школи забезпечували дітям лише початкові знання, які були доступними і задовольняли на той час скромні потреби тру­дового люду в освіті. Проте це було єдине джерело, де жевріла рідна мова, правда про історію свого краю, зберігалися і при­множувалися народні звичаї, традиції тощо.