Виникнення і роль братських шкіл

Розширення мережі українських національних шкіл стало головною метою національно свідомих українців, які справедли­во вважали брак освіти основною причиною занепаду культурного й національного життя України. Завдяки таким настроям та енергійним діям патріотично налаштованих українців в Украї­ні засновуються нові культурно-освітні вогнища й осередки, що боронять від полонізації рідне слово, школу, освіту, педагогіку, виховання дітей і молоді, віру, звичаї і традиції. Провідними серед них стали братські школи, Острозька академія, Києво-Могилянська академія.

Братства — це українські релігійно-національні навчальні заклади, засновані й утримувані братствами. Вони своїм корінням сягають у XV ст., але найактивніша й наймасовіша їхня діяльність припадає на XVI—XVII ст.

Братства об'єднували у своїх лавах ремісників, селян, запорозьких козаків, купців та українських магнатів. Вони відіграли величезну роль у боротьбі проти політики національних та релігійних утисків, яку проводили польські колонізатори в Україні. Як засіб проти­стояння експансивному наступові братства широко використо­вували українські школи, друкарні й молодіжні об'єднання, ди­тячі братства. Особливу увагу вони приділяли створенню україн­ських шкіл.

Перше братство виникло у Львові в 1449 р. при Успенській церкві. У 80-х роках XVI ст. воно розгорнуло широку діяльність, відкривши у Львові школу, маючи власну друкарню. На 1615 р. припадає заснування Київського братства, до якого вступило ба­гато міщан, національно свідомих українських шляхтичів, а та­кож Військо Запорозьке з гетьманом П. Сагайдачним. Створю­валися братства ремісничими цехами та іншими міськими кор­пораціями при парафіяльних церквах. Найбільш активно й плідно діяли братства у Львові, Острозі, Луцьку, Києві та в бага­тьох інших містах України.

Спочатку братства ставили перед собою суто релігійні бла­годійні цілі. Вони опікувалися церквою, бідними й хворими брат­чиками, дбали про пожвавлення й актуалізацію релігійно-цер­ковного життя українців.

З кінця XVI ст. братства пішли в рішучий наступ проти по­силення польсько-колоніального гніту, національних та релігій­них утисків в Україні. Провідне місце в цьому протистоянні займали братські школи.

Робота школи визначалася статутом, який покладено в осно­ву інтенсивного розвитку такої надзвичайно важливої галузі вітчизняної педагогіки, як українське школознавство.

Статут Львівської братської школи пройнятий глибоким українським патріотизмом, високим гуманізмом і демократиз­мом, щирою любов'ю до дітей, європеїзмом, шанобливим став­ленням до знань, освіти, книги, школи, рідної мови й української національної культури, піклуванням про авторитет батьків та вчителів, забезпечення гармонії родинно-громадсько-шкільного виховання. У ньому чітко визначені організаційна структура школи, права й обов'язки всіх її працівників, учнів та батьків, громадськості.

Батьки, посилаючи дитину до школи, повинні були при свідках ознайомитися зі шкільними порядками і скласти договір, у яко­му зазначити зміст і термін навчання дитини в школі. Викла­дання проводилося рідною мовою. Але велика увага приділяла­ся хоровому співу, вивченню грецької, а пізніше латинської та польської мов. Учні навчалися читати, писати, рахувати та співа­ти. У старшому віці ознайомлювалися з елементами "семи вільних мистецтв", філософією, богослов'ям, поетикою та риторикою. Школу очолював ректор. (Крім того, братство виділяло двох шкільних наглядачів (схолархів), які контролювали роботу вчите­лів та успішність учнів і розв'язували всі господарські питання.)

До школи приймалися діти усіх станів. Дітям з убогих сімей надавалась матеріальна допомога. Сироти були під повною опі­кою братства, яке вимагало від учителів своєї школи однакового ставлення до всіх учнів. "Дидаскал має вчити й любити всіх дітей зарівно, — зазначено у Статуті Львівської братської шко­ли, — як синів багатих, так і сиріт убогих, і тих, що по вулицях ходять, поживи просять". Становище учня в школі залежало не від матеріального стану батьків, а від його особистих успіхів у навчанні та поведінці.

Всю науково-педагогічну роботу вели молоді талановиті вчи­телі й письменники, такі як Степан і Лаврентій Зизанії, Кирило Ставровецький, Іван (Йов) Борецький, Сильвестр Косів, Арсентій Єлосанський, Памво Беринда та ін.

Львівська братська школа належить до унікальних винаходів українського шкільництва. Вона народилася, зросла й зміцніла на власному національному ґрунті, на засадах європеїзму, став­ши взірцем для інших братств.

За прикладом Львова братські школи засновуються також у багатьох українських містах і селах. Наприклад, у Галичині такі школи виникли в Галичі, Рогатині, Стрию, Миколаєві, Комарно му, Перемишлі, Ярославі; на Холмщині — у Холмі, Красноставі, Замості; на ПІдляшші — у Більську, Бересті та Воладаві; на Воли­ні — у Володимирі, Луцьку, Дубному; на Поліссі — у Пінську; на Поділлі — в Меджибожі тощо. Дещо пізніше вони з'явилися у Києві, Вінниці, Немирові, поширившись по всій Наддніпрян­щині. Значна частина їх мала характер гімназій.

З усіх названих вище братських шкіл найбільшої слави здо­була Київська братська школа (1615 р.), у програмі якої головне місце займала слов'янська мова. Першим її ректором був Іван (Йов) Борецький. Виховання дітей велося в строго моральному й національному дусі. При школі діяло юнацьке братство. У ній, як і в усіх інших братських школах, активно використовувалась українська народна педагогіка.

Навчальний рік починався з 1 вересня. Були введені літні ка­нікули (липень - серпень), учні стали ділитися на класи. В основу навчання грамоти був покладений буквоскладальний метод. Управління братськими школами здійснювалось за демократич­ними принципами: ректор і учителі цих шкіл вибиралися на зага­льних зборах братства, до обрання деякі кандидати повинні були викласти свої ідеологічні та педагогічні погляди. Навчання в школі було платним, хоч найбіднішим надавалась допомога.

Незважаючи на те, що не всі братські школи показали життє­здатність й довговічність, вони високо підняли рівень нашого культурного життя: з них вийшла перша українська інтелігенція.

Застосовувана в братських школах класно-урочна система навчання, а також різні дидактичні методи (пояснення, бесіда, самостійна робота, повторення, диспут, взаємне навчання) стали високим злетом української педагогічної думки світового мас­штабу.

Таким чином, братські школи відіграли величезну роль не тільки в поширенні освіти й розробці педагогічної теорії, а й у боротьбі українського народу за своє визволення від гніту польських загарбників. Їхній вплив можна вбачати в завзятій національній боротьбі, що охопила міста, i в селянських повстаннях, i в початках козаччини, i в народженні нових могутніх духовних i наукових центрів, зокрема Острозької і Киево-Могилянської академій.