Життєва ємність легенів

Життєва ємність легенів (ЖЄЛ) – це максимальний об'єм повітря, який людина може видихнути після одного максимального вдиху. У нормі в здорової людини ЖЄЛ становить: 3,5 – 5 л у чоловіків, 2,5 – 4 л у жінок; у спортсменів (видів спорту на витривалість) може сягнути 8 л. Життєва ємкість легенів складається із дихального об’єму, РО вдиху і РО видиху. Під час спокійного дихання доросла людина вдихає і видихає близько 500 мл повітря. Це і є дихальний об’єм. Якщо після спокійного видиху зробити глибокий вдих, то в легені додатково надійде близько 1500 – 2000 мл повітря (РО вдиху). Після спокійного видиху людина здатна видихнути ще близько 1500 мл повітря. Цей об’єм повітря називають РО видиху. Сума зазначених об’ємів складає ЖЄЛ: 500 + 2000 + 1500 = 4000 мл. Однак і після максимально глибокого видиху в легенях ще залишається значний об’єм повітря (близько 1200 мл), який називають залишковим об’ємом (ЗО). Це повітря затримується у «повітряних пастках», які утворюються тому, що частина бронхіол спадає раніше, ніж альвеоли. Тому легені померлих після народження дітей (які після народження деякий час дихали), не тонуть, якщо їх занурити у воду. Наведений приклад використовують у практиці судово-медичної експертизи для з’ясування причин летальності новонароджених.

Сума значень ЖЄЛ і ЗО становить загальну ємність легенів (ЗЄЛ), яка дорівнює 5200 мл.

Життєва ємкість легенів характеризує лише функціональні можливості апарату зовнішнього дихання, тоді як максимальна вентиляція легенів (як ми зазначали раніше) – функціональну здатність. Абсолютні значення життєви ємкості легень малоінформативні через індивідуальні коливання, а тому під час оцінювання функціонального стану спортсмена визначають належні величини ЖЄЛ.

Для визначення належної ЖЄЛ використовують формулу Антоні (1961):

де К – коефіцієнт: 2,6 – для чоловіків; 2,3 – для жінок.

Величину основного обміну (ОО) визначають за таблицями Гарріса-Бенедикта (див. вище).

Фактичну ЖЄЛ обчислюють у співвідношенні до належної життєвої ємкості легень (у відсотках):

Коливання фактичної життєвої ємкості легень у межах ± 15% від належної ЖЄЛ є нормальною величиною для здорових людей; для спортсменів вона становить 100 – 150 % від належної ЖЄЛ.

Визначення ЖЄЛ проводять за допомогою спірографів або спірометрів (водяного або сухоповітряного). Спірометрію проводять за загальноприйнятою методикою дослідження функції зовнішнього дихання (див. курс нормальної фізіології).

6. Бронхіальна прохідність

Бронхіальну прохідність оцінюють за показниками максимально об’ємної швидкості вдиху (МОШ вдиху) і максимально об’ємної швидкості видиху (МОШ видиху). Для визначення цих показників використовують пробу Тіфно-Вотчала або пневмотахометрію. Під час проведення проби спортсменові пропонують якомога глибше вдихнути і швидко видихнути. Таким чином визначають форсовану життєву ємність легенів (ФЖЄЛ).

Тіфно пропонує визначити ФЖЄЛ на протязі першої секунди. У нормі ФЖЄЛ за секунду складає не менше 70% ЖЄЛ.

Методом пневмотахометрії визначають швидкість повітряного струменя під час проведення максимально швидкого вдиху і видиху. Для цього використовують пневмотахометр Вотчала.

Величини МОШ вдиху і МОШ видиху в нормі становлять: для чоловіків – 5 – 8 л/с, для жінок – 4 – 6 л/с. Відповідно, співвідношення МОШ вдиху до МОШ ви­диху у здорових людей дорівнює 1, у спортсменів – більше 1, а у хворих із бронхо-легеневою патологією – менше 1.

Належну МОШ видиху встановлюють за формулою:

Силу дихальної мускулатури визначають за методом пневмотонометрії. Для цього фіксують величину тиску, яка розвивається за умови максимальних вдиху і видиху в мундштук повітряного чи ртутного тонометра. У нормі в здорової людини сила вдиху становить 50 – 70 мм рт. ст., сила видиху – 80 – 200 мм рт. ст. Зниження цих показників указує на погіршення функціо­нального стану системи зовнішнього дихання.