Наукове забезпечення оновлювальної діяльності

Національна стратегія широкомасштабної модернізації виробничих галузей на основі новітніх технологій зумовлює застосування прогресивного механізму збалансованого розвитку регіональної економіки шляхом створен­ня нових науково-виробничих комплексів - технополісів. Зони технополісів можуть бути розміщені в найбільших науково-промислових центрах – Хар­кові, Донецьку, Одесі, Львові. Особливо сприятливі умови для створення технополісів має Київський регіон, де зосереджено висококваліфікований ресурсний потенціал, а в базових галузях науково-промислового комплексу використовуються технології світового рівня. У матеріально-територіальну базу національних технополісів доцільно перетворити колишні «закриті міс­та», які спеціалізувалися на виробництві продукції переважно воєнно-косміч­ного призначення і завдяки цьому мали досить потужні кадровий, науково-технічний і промислово-виробничий потенціал та соціальну інфраструктуру.

Для створення оновлювального бізнесу практично необхідні також спе­ціалізовані організації типу «інкубаторів», які спроможні формувати сприят­ливе підприємницьке середовище з усім спектром наукових, виробничих, фінансово-кредитних послуг, менеджменту.

Такий організаційно-структурний підхід є раціональним для об’єднань підприємств (концернів, корпорацій тощо) при створенні ними невеликих оновлювальних фірм. «Інкубаторами» можуть бути центри розвитку бізнесу та підприємництва, регіональні технологічні та оновлювальні центри при університетах та інших ВНЗах і науково-дослідних організаціях, окремі структурні ланки великих об’єднань підприємств асоційованого спрямуван­ня. Діяльність державних, корпоративних і приватних «інкубаторів» пере­важно має охоплювати:

1) наукове консультування і попередню експертизу оновлювальних проектів;

2) фінансову підтримку через державні субсидії;

3) венчурний капітал і власні кошти спонсорів;

4) формування підприємницького середовища діяльності та позитивно­го іміджу.

Ефективна оновлювальна діяльність неможлива без формування і по­стійного оновлення високопрофесійного науково-технічного персоналу та відповідних управлінських кадрів, здатних активно діяти у ринковій системі господарювання. Це глобальне і пріоритетне завдання, розв’язання якого потребує, перш за все, досягнення органічного поєднання освіти і науки. Ду­же важливо практично визначити і реалізувати раціональні форми організації науки і освіти, усієї системи підготовки наукових кадрів та компетентних управлінців для оновлювальної та комерційно-бізнесової діяльності.

В Україні настав час реальної інтеграції науки і освіти шляхом створення на їх базі певної мережі єдиних науково-освітянських центрів, які включали б відповідні наукові установи та ВНЗи, а також середні школи, коледжі, гімназії, ліцеї спеціального спрямування. Подібні центри могли б називатися університетами - технічними, економічними, медичними тощо, а найпотужніші з них могли б стати базовими для академій наук України.

Вкрай необхідно привернути увагу до проблеми значного розширення масштабів і підвищення якості цільової підготовки кадрів для комерційної науково-технічної діяльності у національних і міжнаціональних інститутах менеджменту, спеціальних школах (центрах) бізнесу, а також шляхом коротко і довготермінового стажування в зарубіжних університетах і великих фірмах, спільних підприємствах (організаціях) відповідного профілю.