Розрахунковий метод 3 страница

Тема 4. ШКОДА ВІД БУР’ЯНІВ

План

1. Вплив рівня присутності на рівень біологічної шкідливості бур’янів.

Результативним показником біологічної шкідливості є рівень уро­жайності культури. Залежність урожаю від рівня присутності бур'янів завжди носить нелінійну залежність типу:

де: Ln_ натуральний логарифм;

У - урожай зерна на забур'яненій ділянці, ц/га;

У₀ - урожай зерна на незабур'яненій ділянці, ц/га;

п - кількість бур'янів, шт/м²;

m - маса бур'янів, г/м²;

К - коефіцієнти шкодочинності бур'янів, що характеризують зни­ження урожаю на одиницю присутності (по чисельності або по масі) бу­р'яну;

е = 2,71 - основа натурального логарифму.

Коефіцієнт шкідливості визначається на основі графіків, побудова­них за даними експериментальних досліджень з вивчення впливу різних видів бур'янів на продуктивність конкретної сільськогосподарської куль­тури за формулою:

Розрахунки проведені в Челябінському інституті механізації й елек­трифікації показали, що у кожного виду бур'яну свій рівень шкідливості.

В даних умовах він коливався в межах 0,0125-0,0662. Слід враховува­ти, що коефіцієнт шкідливості бур'янових асоціацій вищий ніж у окремих видів і складає 0,0287-0,0437.

Антропогенні фактори по-різному можуть впливати на шкідливість бур'янів. Наприклад, застосування плоскорізного обробітку підвищує коефіцієнт шкідливості бур'янів, а добрива у великих дозах - знижують. Необгрунтоване застосування гербіцидів теж може привести до підви­щення коефіцієнта шкідливості бур'янового угрупування. Наприклад, за даними А.Г. Таскаєвої, застосування 2,4-Д з лонтрелом на посівах, де переважали стійкі до даної суміші гербіцидів бур'яни, коефіцієнт шкід­ливості останніх зріс з 0,0387 до 0,0760. Обґрунтоване застосування даної суміші навпаки знизило коефіцієнт шкідливості бур'янів у посівах ячменю з 0,0380 до 0,0250, а в посівах пшениці - з 0,0662 до 0,0287.

Шкідливість бур'янів часто розраховують по більш спрощеному ва­ріанту - методу пропорційності, яким користуються такі вчені, як Зубков, Дормідонтова (1979), Зуза (1984) та інші. У даному методі коефіцієнт шкідливості визначається за формулою:

де:

У_к - середній урожай контрольної ділянки;

У_е - середній урожай варіанту;

Х_к - середня присутність бур'янів на контрольній ділянці;

Х_е - середня присутність бур'янів на варіанті.

Згідно даного методу, залежність урожаю від забур'яненості опису­ється формулою:

де: В - відповідний коефіцієнт шкідливості.

Дана методика не потребує закладки спеціальних дослідів із знач­ними затратами праці, але дає задовільні результати лише в певних межах рівня присутності бур'янів, який відповідає на узагальненому графіку частині кривої СД, в якій вона найбільш наближена до прямої.

Розрахунок шкодочинності бур'янів проведений по даній методиці в Ульяновському сільськогосподарському інституті показав, що втрати врожаю від однієї рослини бур'яну складали: у гороху 7-12 кг/га, озимо­го жита - 6-17, ярої пшениці - 10-44, вівса - 7-27, ячменю - 29-33, ку­курудзи на силос - 124-660 кг/га. Втрати врожаю від одиниці бур'янів суттєво змінюються по роках, тому даний показник використаний у про­гнозі втрат урожаю не завжди дає правильну відповідь.

Виходячи з узагальнених результатів наукових досліджень можна побудувати загальний схематичний графік залежності урожайності сіль­ськогосподарських культур від рівня присутності бур'янів.

На даному графіку виділяється кілька відрізків, які характеризують різний вплив бур'янів на продуктивність культури при зміні рівня їх при­сутності. Зумовлено це тим, що при зміні рівня присутності бур'янів у агрофітоценозі змінюються і форми взаємовідносин між ними та культу­рою.

Відрізок АБ характерний для таких форм взаємовідносин, як спів­робітництво або коменсамізм. Такі форми взаємовідносин характерні лише для деяких видів сільськогосподарських культур і бур'янів, можуть проявлятися лише при низькому рівні присутності бур'янів (не більше 5 шт/м²). Таким чином, цей відрізок характеризує форми позитивного впливу бур'янів на культури, але навіть на графіку видно, наскільки він поступається іншим за об'ємом; можливо, засобами селекції доцільно створити такі види бур'янів. Наприклад, вважається, що мак-самосійка у посівах озимої пшениці практично не знижує врожайності навіть при 10 шт/м², а його присутність служить індикатором добрих умов для ози­мих культур, але вже при чисельності 20 шт/м² втрати врожаю можуть складати 8 ц/га, а при 45 шт/м² - до 17 ц/га.

Відрізок БС характерний для такої форми взаємовідносин як нейт­ралізм. Зустрічається практично у всіх культурах, але для нього харак­терна дуже вузька межа рівня присутності бур'янів. Для землероба це теж бажаний варіант. Перші дві частини графіка дуже важко зафіксувати в польових дослідах через їх низьку точність.

Найбільшу частину графіка займає відрізок СД, що характерний для такої форми взаємовідносин як конкуренція. Значний об'єм вза­ємовідносин даної форми дійсно дозволяє вважати її основною, але не єдиною. По відрізку СД можна також зробити висновок, що шкодо-чинність одиниці забур'яненості не постійна величина. Вона змінюється залежно від рівня присутності бур'янів. Чим вищий загальний рівень присутності бур'янів, тим менша шкодочинність одиниці бур'янів.

Таким чином, залежність рівня шкоди (зниження урожаю культури) від ступеня присутності бур'янів описується кривою, а не прямою лінією. Біологічне пояснення цього полягає в явищі упаковки екологічних ніш при збільшенні ступеня присутності бур'янів, а відомо, що внаслідок цього знижується гострота конкурентних взаємовідносин.

Тема 5. ПРИНЦИПИ Й МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ ТА ОБЛІКУ БУРЯНЕВОГО КОМПОНЕНТА АГРОФІТОЦЕНОЗУ

План

1. Облік насіння бур’янів.

2. Фітоценотичні методи дослідження.

3. Картографування забур’яненості полів.

1. Облік насіння бур’янів.

Принцип обліку насіння бур'янів у будь-якому з можливих об'єктів його розміщення (ґрунт, органічні добрива, корми, насіння сільськогос­подарських культур та ін.) полягає в відборі певної кількості зразків об'єкта, створення середнього зразка і виділення з нього різними мето­дами насіння з наступним його загальним або в розрізі видів підрахун­ком. Кількість і об'єм вибору об'єкта розміщення насіння визначається, виходячи з законів математичної статистики по об'єму вибірки, яка б з необхідною точністю відображала генеральну сукупність.

Облік насіння бур'янів у посівному матеріалі

Присутність бур'янів у насінні сільськогосподарських культур ви­значають державні контрольно-насіннєві лабораторії. Там визначають загальну кількість насіння бур'янів та їх видовий склад в розрахунку на 1 кг зерна. Даний аналіз проводять в кожному зразку зерна. Його ре­зультати фіксуються в сортовому документі на кожну партію зерна. Іс­нує державний ГОСТ на допустимий вміст насіння бур'янів у посівному матеріалі. Наприклад, в посівному матеріалі всіх зернових колосових культур (пшениця, ячмінь, овес) 1 класу допускається наявність до 5, 2 класу - до 20 і 3 класу - до 100 шт. насінин бур'янів на кілограм зерна. Значно менша кількість насіння бур'янів допускається в посівному мате­ріалі крупнонасінних культур. Наприклад, в насінні 1 класу гороху взагалі не допускається наявність насіння бур'янів, 11 класу - 2, а 111 класу -5 шт/кг. У соняшнику відповідно - 2, 5 і 15 шт/кг. В насінні кукурудзи на­явність бур'янів взагалі не допускається. Значна кількість бур'янів допу­скається в посівному матеріалі дрібнонасінних культур, особливо одно­річних та багаторічних трав. Наприклад, в посівному матеріалі 1 класу суданської трави допускається 50, 11 - 100, 111 - 1000 шт/кг насіння бур'янів. Конюшина відповідно по класам посівного матеріалу може міс­тити 500, 2500 та 6000 шт/кг. Ще більша кількість насіння бур'янів (до 7000-8000 шт/кг) допускається в насінні багаторічних кормових злако­вих трав. Детальна методика визначення забур'яненості посівного ма­теріалу викладена в відповідних державних стандартах визначення яко­сті посівного матеріалу.

Облік насіння бур'янів у ґрунті

Наявність насіння та органів вегетативного розмноження бур'янів в орному шарі ґрунту називається потенційною забур'яненістю ґрунту. Визначають її в шт/м² або частіше в млн. шт. на гектар. В залежності від завдання потенційна забур'яненість може бути визначена в усьому ор­ному шарі або лише в певному його горизонті.

Розроблені декілька методик визначення потенційної забур'яне­ності ґрунту. Різниця між ними полягає, в основному, в способі виділен­ня насіння із зразка ґрунту. Загальним у всіх методиках є необхідність відбору середнього зразка ґрунту певної маси (частіше 1 кг). Середній зразок складається з багатьох окремих проб ґрунту, що відібрані на да­ному полі. Кількість проб залежить від розміру поля. Вважається доста­тнім при розмірі поля понад 100 га відбирати 80 проб, при розмірі 50-60 га - 60, а при площі поля до 50 га - ЗО. Проби беруть окремо з шарів 0-10, 10-20 та 20-30 см. Спосіб створення середнього зразка з відібраних проб детально описаний в конкретних методиках.

У методиці, запропонованій НДІЗ і захисту ґрунтів від ерозії (Курськ, 1983), виділяти насіння пропонується не з середньої проби, а з кожного зразка окремо. При цьому кількість проб беруть значно меншу - 15-20. Кількість зразків визначається розміром поля.

В залежності від механічного складу і вмісту гумусу в ґрунті, пропо­нується по-різному виділяти насіння бур'янів. З зразків із суглинистим механічним складом ґрунту насіння бур'янів виділяють за допомогою його відмивання на решеті розміром 0,25 мм. Після відмивання ґрунту органічні рештки і насіння бур'янів висушують до повітряного стану, а потім відбирають насіння бур'янів. Отримані результати перераховують на одиницю площі за формулою:

де: п - середня кількість насіння в пробі, шт;

s - площа ріжучої частини буру, яким відбирали ґрунтові зразки, м².

Із зразків ґрунту піщаного механічного складу, в яких дуже мало ор­ганічної речовини, насіння бур'янів виділяють не відмиванням, а шля­хом просіювання сухих зразків через сита розмірами 3,1 і 0,2 мм з на­ступним виділенням насіння з кожної фракції.

Із зразків ґрунту з високим вмістом глини, мулистих частинок, ка­міння спочатку відмивають їх через решето 0,25 мм. Після відмивання залишок доводять до повітряно-сухого стану. В подальшому його про­пускають через набір сит з отворами 3,1 і 0,25 мм і проводять відбір на­сіння бур'янів, як в попередньому випадку.

В зв'язку з тим, що механічне виділення насіння бур'янів із зразка ґрунту вимагає значних витрат праці і не завжди забезпечує необхідну точність, були розроблені інші методи виділення насіння бур'янів. В 1912 році І.Н. Шевельов для виділення насіння бур'янів з ґрунтової про­би запропонував фізичний метод, заснований на різниці питомої маси насіння і ґрунтових часток. Автор рекомендував застосовувати суміш з чотирьох частин бромоформу (СНВк) та однієї частини п'ятисернистого ефіру. Інші дослідники пропонували: П.В. Леньков - поташ, В.А. Вит-ковський - хлорат калію, С.А. Кот - сірчанокислий цинк. Пропонувалися й інші речовини. Цей метод також має свої недоліки. Наприклад, хімічні речовини можуть знижувати схожість насіння бур'янів.

Запропонований і біологічний спосіб визначення кількості насіння в ґрунті. Суть його полягає в створенні найкращих умов для проростання схожого насіння. Зразок ґрунту розміщують шаром в 2-3 см, забезпечу­ють температуру в 20-22 градуси та оптимальний рівень зволоження. Цей метод потребує значного часу, тому що облік сходів насіння необ­хідно проводити протягом ЗО діб. Недоліком даного способу є також і те, що визначається лише схоже насіння, а загальна кількість насіння в ґрунті залишається невідомою.

В усіх цих методах для відбору зразка ґрунту використовують спе­ціальні бури різної конструкції, наприклад, бури конструкції Шевельова, Калентьєва, Хрущова й інших, щоб витримати обов'язкову вимогу - від­бирати зразки ґрунту з однакової площі.

А.В. Фисюнов (1983) звертав увагу, що при вивченні динаміки поте­нційної забур'яненості ґрунту для отримання високої достовірності отри­маних результатів, суттєве значення має об'ємна маса ґрунту. Встанов­лено, що маса зразка однакового об'єму восени відрізнялася від подіб­ного весняного на 35,8%, а чисельність насіння бур'янів відрізнялася на 50%. Щоб запобігти цій помилці, необхідно привести до єдиного значен­ня показник об'ємної маси для різних проб ґрунту.

Існують і не інструментальні методи визначення потенційної за­бур'яненості ґрунту. Так, Ю.П. Манько запропонував розрахунковий спосіб визначення кількості насіння бур'янів у ґрунті за допомогою кое­фіцієнтів відповідності між рівнем забур'яненості попередника перед збиранням і кількістю схожого насіння у шарі 0-10 см навесні наступного року, встановлені в довгостроковому досліді. Точність визначення скла­дає ±25-30%. Недоліком даного методу є дуже обмежений набір видів бур'янів, для яких встановлені коефіцієнти відповідності і те, що визна­чені вони лише для умов Лісостепу.

Методика обліку підземних вегетативних органів бур'янів має свої особливості. В першу чергу, враховують глибину проникнення кореневої системи даного виду, що визначає необхідну глибину розкопок. Розкоп­ки ведуть пошарово на ділянці, площею в 1 м². Вибірку кореневих систем проводять уважно, а потім розподіляють їх на кілька груп по мор­фологічним ознакам. Корені, що тонші 1 мм і напівзотлілі старі частини не враховуються, тому що вони не приймають участь у вегетативному розмноженні. В ході обліку вимірюють довжину, визначають масу і під­раховують кількість бруньок на них, а після висушування - масу коренів в повітряно-сухому стані, як посередній показник запасу пластичних ре­човин у них. Довжину, масу коренів і кількість бруньок додають і отри­мують загальний показник по всьому шару фунту, що аналізується. Ме­тод пошарових виїмок трудомісткий, тому в окремих випадках запаси кореневих органів можна посередньо визначити шляхом підрахунку ко­реневищ в фунтовому розрізі, який роблять на всю глибину залягання кореневої системи бур'яну. Застосовують також метод відбору фунто­вих монолітів, які жорстко зафіксовані в металеву сітку. Кореневу сис­тему та її розташування в просторі можна визначити з такого моноліту після відмивання фунту. Подібна методика використовується при ви­значенні кількості насіння бур'янів в органічних добривах та кормах.

Таким чином, розроблені на сьогодні методи визначення потенцій­ної забур'яненості складні, потребують значного часу і витрат праці, то­му вони малопродуктивні і використовуються, в основному, в науково-дослідній роботі і мало в виробництві. Допомогу господарствам в визна­ченні потенційної забур'яненості надають районні, регіональні або об­ласні агрохімічні лабораторії.

2. Фітоценотичні методи дослідження

Фітоценотичний опис

Крім описаних вище методик обліку бур'янів, які розроблені, вико­ристовувались і використовуються в землеробстві, в гербології застосо­вують також методи розроблені в фітоценології та агрофітоценології. Одним з таких методів є фітоценотичний опис сегетальної рослинності агрофітоценозу. Об'єктом опису є не окрема рослина, а агрофітоценоз в цілому та його складові компоненти - культура і сегетальна рослин­ність.

Опис проводять на ділянках значно більших, ніж при використанні інструментальних методів - 10 х 10 м. Результати записують у спеціа­льні бланки, де фіксують:

1. Номер і дату опису.

2. Назву агрофітоценозу.

3. Розмір пробної ділянки.

4. Географічне місце розташування.

5. Рельєфне положення та екологічні умови.

6. Експозицію і крутизну схилу.

7. Характеристику ґрунту.

8. Умови зволоження.

9. Загальне проективне покриття, в тому числі:

- проективне покриття культурою;

- проективне покриття бур'янами.

10. Загальну характеристику травостою:

- рівномірність розташування культурних рослин і бур'янів;

- висота культурних рослин і бур'янів;

- аспективність (зовнішній вигляд агрофітоценозу чи окремого виду).

11. Ярусність агрофітоценозу. Крім опису, вертикальну структуру агрофітоценозу зарисовують через спеціальну рамку 100 х 180 см із сіт­кою 10x10. її становлять вертикально, а з сторони зарисовки травостій скошують або приймають.

12. Перераховують всі види, які зустрічаються на даній ділянці, і визначають їх рівень присутності окомірно по проективному покриттю або для підвищення точності, рідше використовують кількісний та кількі­сно-ваговий інструментальний метод.

13. Визначають життєвий стан рослин, фіксуючи певні показники вибрані у відповідності з метою дослідження у 25-100 рослин кожного виду. При цьому дотримуються правила відбору рослин для аналізу по їх положенню до рослин культури (в міжряддях чи в рядку). Основними показниками оцінки життєвого стану, які найбільш часто використову­ються, є:

- довжина рослини, пагону і т. д.;

- розміри і кількість суцвіть;

- характер галуження;

- кількість листків, плодів;

- вага рослини та окремих її органів.

14. Фіксується історія поля (попередник, обробіток, види і дози до­брив, механічні прийоми догляду та гербіциди, які застосовувались).

15. Записують оточення агрофітоценозу і перехід його в суміжні угрупування.

16. Особливості умов (шкідники, хвороби, кліматичні фактори).

Проведення такого детального опису дозволяє глибоко проаналі­зувати стан агрофітоценозу, визначити стратегію та підібрати найбільш ефективні прийоми регулювання рівня присутності сегетальної рослин­ності в даному агрофітоценозі. Крім відміченого, застосовують і інші ме­тоди.

Екологічні ряди, трансекти

Це група методів, яка дозволяє встановити закономірності складу і будови агрофітоценозу або окремих його компонентів у залежності від екологічних і фітоценотичних умов. Останнє стосується, в основному, використання даних методів при вивченні співвідношення або взаємо­впливу між різними компонентами агрофітоценозу.

Метод екологічних рядів особливо доцільно застосовувати в агро-фітоценології на полях, що мають суттєву зміну екологічних характерис­тик у певному просторовому напрямі. Частіше, це поля із схилами різної крутизни. Вздовж схилу може чітко просліджуватися зміна:

- рівня зволоження;

- рівня родючості ґрунту, зумовлена його змивом;

- наявністю різних типів ґрунту.

Ці екологічні відмінності викликають суттєві зміни в видовому скла­ді, рівні присутності і розвитку як сегетальних, так і культурних видів. Ці відмінності необхідно враховувати в системі агротехнічних прийомів ре­гулювання рівня забур'яненості.

В методі екологічних рядів пробні ділянки закладаються дослідни­ком у відповідності з масштабом диференціації екологічного ряду або систематично для виявлення просторових меж впливу того чи іншого фактора. Таким чином, суть методу екологічних рядів полягає в ураху­ванні впливу екологічних умов на формування, ріст і розвиток агрофіто­ценозу шляхом розміщення облікових ділянок на площі, яка обстежу­ється.

Трансекти. Екологічні і фітоценотичні умови для проростання, росту і розвитку сегетальних видів у посівах сільськогосподарських культур не однакові в зоні рядка і у міжряддях. Для вивчення впливу цих факторів найбільше підходить метод закладання трансект - ву­зьких пробних ділянок, які закладаються по зоні рядка або навпаки, по міжряддю. Особливо доцільно користуватися цим методом в посі­вах широкорядних культур. Ширина дослідної ділянки може відпові­дати ширині необробленої захисної смуги рядка. На пробних ділянках доцільно визначати не лише видовий склад, а і якісні показники рос­лин - висоту, фазу розвитку, масу та ін. При наявності бур'янів, що знаходяться в генеративній фазі (достигання насіння), доцільно до­слідження доповнювати визначенням насіннєвої продуктивності рос­лин.

Будь-який фактичний матеріал, отриманий в польових або лабора­торних дослідженнях, потребує наступної обробки. Для цього викорис­товується цілий ряд математичних методів:

- метод аналізу популяційного поля;

- метод взаємного усереднення;

- метод виважених середніх;

- метод головних компонентів;

- метод групового обліку аргументу;

- методи класифікації і ординації;

- методи оцінки віталітетного та вікового спектра.

3. Картографування забур’яненості полів.

Відображення фітосанітарного стану посівів сільськогосподарських культур по полям на картах різного масштабу є однією з форм агроно­мічної документації. Карта забур'яненості дозволяє більш наглядно представити, а значить, більш ефективно використовувати результати обстеження забур'яненості для розробки і застосування комплексних заходів регулювання рівня присутності бур'янів в агрофітоценозах. У залежності від мети складаються карти різного масштабу: великомас­штабні - для господарств, середньомасштабні - для рівня району, об­ласті, дрібномасштабні-для рівня регіону, країни.

Цінність інформації на карті полягає в можливості її зберігання і передачі на протязі ротації сівозміни. Порівняння даних за кілька років дозволяє робити прогноз і визначати напрямки змін, що відбуваються в рівні присутності і видовому складі агрофітоценозу. На карті обов'язково відображаються дві основні характеристики забур'яненості:

- рівень забур'яненості (може відображатися фактичною кількістю в шт/м², масою г/м² або балом, визначеним по різним шкалам);

- видовий склад бур'янів - частіше відображається через тип за­бур'яненості (співвідношення різних біологічних груп бур'янів).

Крім цих двох показників, обов'язково відображається рік визна­чення забур'яненості та вид культури. Сама по собі карта несе додатко­ву інформацію - тип використання земельної ділянки (поле, луки, пасо­вище), богарна чи зрошувана, розмір, № поля, конфігурація поля, № сівозміни й ін. Для легшого користування такими інформаційно насиче­ними документами інформація по забур'яненості може бути представ­лена різними способами, прийнятними для користувача. Це можуть бути кружечки, в центрі яких відображається в чисельнику рівень присутності, в знаменнику - вид культури, а по секторам кола - структура забур'яне­ності (процентне співвідношення різних біологічних груп бур'янів). Звер­ху кружечка записують рік визначення.

Вся зібрана при обстеженні інформація не може бути повністю перенесена на карту. Спочатку результати первинного обліку зано­сяться в відомість №1. Обробка даних таблиці полягає в підрахунку середніх величин по рівню присутності окремих видів бур'янів. Відо­мості по первинному обліку забур'яненості по кожному полю зберіга­ються у головного агронома господарства не менше 10 років (час ротації польової сівозміни). З відомості №1 групують наявні бур'яни по біологічним групам і записують цю інформацію в таблицю 2, яку до­дають до карти. Дані таблиці 2 також обробляються математичними методами.

На карті кожна біологічна група бур'янів відображається певним умовним позначенням.

При виборі позначень виходили з того, що для малорічних - крап­ки - це насіння, яким вони, в основному, розмножуються. Для багаторіч­них - вертикальна та горизонтальна штриховка - напрям розвитку веге­тативних органів, якими вони розмножуються. Горизонтально розмно­жуються кореневищні та повзучі, а вертикально - стрижнекореневі та коренепаросткові. Червоним позначають групу паразитів і карантинних бур'янів, тому що вони вимагають до себе уваги в першу чергу. При цьому червоні крапки паразитів відображають насіннєвий спосіб роз­множення, а коса штриховка карантинних - на наявність в даній групі бур'янів з різних біологічних груп. Відповідно з даними умовними позна­ченнями та долею кожної групи бур'янів у загальній забур'яненості, ін­формація заноситься в кружок. У кожному секторі під рискою ставиться загальний показник чисельності даної групи бур'янів в шт/м² або в ба­лах.

З даних форми 2 в кожний сектор заносяться відомості про біологі­чні групи бур'янів, їх доля у відсотках до даної групи. Назва біологічної групи записується в скороченому вигляді:

-ефемери-е.;

-ярі ранні-я.p.;

-ярі пізні-я.п.;

-озимі-о.;

- зимуючі-з.;

-дворічні-д.;

- кореневищні - кв.;

- коренепаросткові - кп.;

- бульбоплідні - б.;

- цибулинні - ц.;

- повзучі - п.;

- стрижнекореневі - с;

- гронокореневі – г

У секторі потрібно записати назви тих біологічних груп, які разом складають не менше 90% загальної чисельності бур'янів. По наведеним даним визначають тип забур'яненості.

Карта супроводжується пояснювальною запискою, де обов'язково відображається:

1. Агрокліматична характеристика умов року і їх вплив на розпо­всюдження бур'янів.

2. Строки проведення обстеження сільськогосподарських культур.

3. Додаються формі 1, 2, 3 з висновками про причини забур'яне­ності і розповсюдження видів та біогруп бур'янів по полям.

4. Оцінка якості систем обробітку ґрунту, посіву та догляду.

5. Якість застосування гербіцидів, біологічна ефективність препа­ратів.

6. Порівняння видового складу бур'янів за декілька років або за ро­тацію сівозміни.

7. Таблиця прогнозного рівня забур'яненості по культурам і полям.

8. План заходів по боротьбі з бур'янами.

Способи відображення інформації по забур'яненості на карті мають кілька модифікацій. Вся проблема полягає в тому, що графічний спосіб відображення інформації поряд з позитивними моментами має і цілий ряд негативних. До останніх можна віднести:

- обмежений об'єм (кількість) відображуваних показників для обме­женого числа об'єктів, а бур'яни, як предмет відображення, навпаки, по­требують наявності різних показників у неоднакових обсягах. Тому нау­ковці продовжують пошуки шляхів зменшення кількості інформації, по­єднуючи бур'яни в певні групи, для яких застосовуються приблизно однакові заходи регулювання і, які виконують однакову фітоценотичну роль в агрофітоценозі. Як приклад, можна навести розроблену кафед­рою землеробства ТСГА методику картографування забур'яненості сільськогосподарських угідь. У даній методиці виділені біологічні групи бур'янів: малорічні, коренепаросткові, кореневищні, бульбоплідні та ци­булинні, повзучі, стрижнекореневі, гронокореневі. В основу їх виділення покладена агробіологічна характеристика, тому що ця класифікація до­бре відома виробничникам. Перевага такого групування полягає в тому, що дозволяє більш детально підходити до вибору прийомів механічного обробітку ґрунту, які в найбільшій мірі відповідають даному бур'яновому угрупуванню. Для цього ширше і точніше описується склад багаторічних бур'янів. Недоліком є більш складний метод використання такої інфор­мації для застосування гербіцидів, так як у ній не відображається така характеристика бур'янового угрупування як ботанічний клас.

На противагу, В.В. Ісаєв (1990) запропонував виділяти такі 6 біо-груп бур'янів: малорічні однодольні, багаторічні однодольні, малорічні дводольні, багаторічні дводольні, карантинні. Дані біогрупи інформацій­но задовольняють вирішення питання про застосування гербіцидів, але цього недостатньо для вибору оптимального прийому або системи ме­ханічних заходів обробітку ґрунту. Відмічені недоліки автори пропону­ють вирішувати за рахунок нанесення на карту додаткової уточнюючої інформації по видовому складу, наводячи основні види бур'янів та сту­пінь їх присутності в балах або в шт/м², покладаючи на користувача обов'язок чітко знати: в першому випадку - клас кожного виду бур'янів, в другому - біологічну групу, згідно загальноприйнятої агробіологічної класифікації бур'янів.

Як середній варіант між розглянутими вище варіантами, можна вважати методику, запропоновану Ульяновським сільськогосподарським інститутом, яка, маючи цілий ряд позитивних сторін, не уникла тих са­мих недоліків, що мали і попередні методики. В описі бур'янового угру­пування виділяється найбільш небезпечна група, а інші не враховують­ся. Пригнічення ж однієї, хай і дуже небезпечної групи, буде компенсо­вано з часом розвитком інших складових частин бур'янового угрупуван­ня згідно закону цілісності і динамічності системи (принцип Ле-Шательє). Взагалі, в цілому, по сівозміні результати застосування системи регулювання рівня присутності бур'янів можна достовірно оцінити не раніше 3-4 років після початку застосування розробленої системи.

Викладені причини не дозволили до чього часу визначити єдину прийняту методику відображення забур'яненості на картах. В основі всіх розроблених і запропонованих методик відображення забур'яненості лежить парадигма організменності рослинності. У перспективі, на картах буде відображатися забур'яненість, виходячи з парадигми контінуаль-ності рослинного світу. На картах буде відображатися ступінь і видовий склад забур'яненості через фіксацію таксономічних одиниць запропоно­ваних фітоценологами - асоціації, субасоціації і варіанти. Асоціація, су-басоціація і варіант як таксономічні одиниці несуть значно більший об­сяг інформації, але для грамотного користування ними від користувача буде вимагатися більш високий рівень знання сегетальної рослинності. Вся територія землекористувача може описуватися по забур'яненості таксономічними одиницями більш високого порядку - союз, порядок.