Розрахунковий метод 1 страница

План

1. Порівняльна характеристика природних екосистем і агроекосистеми (за Б. М. Міркіним та Ю. В. Злобіним).

2. Основні етапи створення агрофітоценозів та їх компонентів (за Т. А. Работновим та М. П. Косолапом)

1. Порівняльна характеристика природних екосистем і агроекосистеми (за Б. М. Міркіним та Ю. В. Злобіним

Між природними і штучними екосистемами існує ряд відмінностей, які необхідно уяснити для розуміння внутрішніх процесів, які відбува­ються в агрофітоценозі, з метою організації більш раціональної й ефек­тивної системи регулювання рівня присутності бур'янового компонента в складі агрофітоценозу.

Порівняльна характеристика природних екосистем і агроекосистем

(за Б.М. Міркіним і Ю.В. Злобіним, 1991)

Параметр оцінки	Природні екосистеми	Агроекосистема (посів однорічних куль­тур)
ліс	луки
Джерело енергії для роботи еко­системи	Тільки за рахунок сонячної енергії, фіксованої фото­синтезом	За рахунок сонячної енергії при помір­ному внесенні доб­рив	За рахунок сонячної ене­ргії при високих вкладах енергії в технології виро­бництва
Ступінь замк­нутості циклів мінеральних елементів	Висока. Практич­но всі елементи циркулюють по замкнутому циклу	Достатньо висока, хоч доля винесених з урожаєм елемен­тів достатньо висо­ка	Низька. Винос речовин з екосистеми дуже значний
Можливість від­току речовин з екосистеми за рахунок міжекосистемних зв'язків	Низька але може зростати при порушенні цілісності грунтового покриву (випас на схилах)	Висока. 3 екосистеми ви­носиться до 50% вносимих добрив, втрача­ється гумус і мінеральні добрива, внаслідок ерозії вимиваються пестициди
Трофічна структура	Гетеротрофні компоненти пред­ставлені природ­ними консументами і реду­центами і скла­дають біля 10%	Основними кон-сументами є до­машні тварини. їх маса може перева­жати 10% від зага­льної біомаси, що веде до деградації екосистеми	Гетеротрофні організми в надземній частині пред­ставлені комахами. Ос­новним споживачем фі­томаси є людина або свійські тварини. У підзе­мній частині маса гетеро-трофів значна але не більше 7% від біомаси
Співвідношення фітомаси над­земної та підзе­мної частини	1:2	1:3-1:10	1:1
Роль різних частин рос­лин у накопи­ченні гумусу	Надземні і під­земні частини приймають участь в рівній мірі	Формування гумусу на ріллі - за рахунок пожнивних залишків та внесених органі­чних добрив	Формування гумусу іде в основному за рахунок коренів і опаду
Флорістична повночленність	висока	висока	низька
Наявність віль­них екологічних ніш	відсутні	наявні в незначному об'ємі	наявні в значному об'ємі

2. Основні етапи створення агрофітоценозів та їх компонентів (за Т. А. Работновим та М. П. Косолапом)

У процесі становлення агрофітоценозів та їх компонентів в іс­торичному розвитку можна виділити кілька етапів. В основу виділення таких етапів Т. А. Работнов запропонував покласти:

1. Ступінь зміни екотопічних умов людиною в процесі землероб­ської діяльності.

2. Склад вищих рослин у посівах, що відображає ступінь антропо­генного впливу на рослинність.

3. Характер біоценотичних відносин у посіві, що відображає ступінь їх зміни порівняно з природним трав'яним угрупуванням.

4. Характер змін вищих рослин (фенотипічний чи генотипічний). Кожен етап характеризується різним складом та співвідношенням компонентів агрофітоценозу.

Основні етапи становлення агрофітоценозів та їх компонентів

(за Т. А. Работновим та М. П. Косолапом)

Етапи розвитку землеробства	Екотопічні умови	Склад	Характер біоце- нотичних відносин
Примітивні систе­ми землеробства з дерев'яними або кам'яними знаряддями і руч­ним обробітком ґрунту	Ґрунт рихлиться лише місцями і ду­же слабо. Вихідна трав'яниста рос­линність лише міс­цями зріджується і послаблюється	1. Дикі, що висівають­ся, або висаджувані рослини. 2. Місцеві дикі пере­важно багаторічні тра­ви, що займали поле до посіву	Біоценотичні від­носини властиві природним тра­в'яним фітоце­нозам
Примітивні систе­ми землеробства з бронзовими та залізними безвід-вальними знаря­ддями обробітку ґрунту	Знищується прак­тично вся надзем­на частина приро­дної рослинності. Підземна частина - значно менше, внаслідок чого час­тина видів випадає	1. Дикі, що висівають­ся, або окультурені дикі рослини. 2. Бур'яни-апофіти ба­гаторічні та малорічні. 3. Малорічні бур'яни антропохори (рідко)	Біоценотичні від­носини властиві природним фіто­ценозам порушені. Добре виражений антропогенний вплив. Виникає штучний відбір
Перехідні систе­ми землеробства з використанням плуга на тязі тва­рин	Ґрунт рихлиться сильніше, повністю порушується під­земна частина ди­ких рослин, що займали поле до обробітку	1. Висіяні культурні, окультурені або дикі рослини. 2. Бур'яни-апофіти ба­гаторічні і малорічні. 3. Малорічні бур' яни-антропохори. 4. Проникнення адвентивних видів	Біоценотичні від­носини властиві природним фіто­ценозам сильно порушені і почи­нається заміщення їх агробіоценотич-ними. Штучний від­бір посилюється
Перехідні систе­ми землеробст­ва, використання різноманітних за­лізних знарядь обробітку ґрунту на тваринницькій та механізованій тязі без викорис­тання агрохіміка-тів	Проводиться гли­бокий обробіток ґрунту. Змінюються фізичні й хімічні властивості ґрунту	1. Висіваємі культурні й дикі окультурені ро­слини суцільного і ме­нше широкорядного посіву. 2. Бур'яни-апофіти ба­гаторічні й однорічні переважають по числу видів. 3. Бур'яни-антропохо-зи багаторічні та ма­лорічні переважають по чисельності.	Типові агробіоце-нотичні відноси­ни. Сильний шту­чний відбір. Введення в куль­туру нових в ос­новному широко­рядних культур. Виникнення спе­ціалізованих бур'янів
Сучасні інтенсив­ні системи земле­робства	Обробіток ґрунту досягає максима­льної інтенсив­ності. Фізичні та хі­мічні властивості екотопу внаслідок застосування агро-хімікатів суттєво відрізняються від природних, що створює особливо несприятливі умо­ви для збереження місцевих диких рослин	1. Висіяні культурні эослини суцільного і широкорядного посіву місцеві й завозні. Зро­стання долі просапних культур. 2. Бур'яни-апофіти в основному багаторічні 3. Бур'яни-антропохо-ри малорічні і багато­річні переважають по числу видів та чисель­ності. У бур'яновому компоненті 50% і біль­ше адвентивних видів	Типові агробіо­логічні відносини. Сильний штучний відбір. Продовжу­ється процес ста­новлення спеці­алізованих бур'я-нів-антропохорів

Таким чином, вже на другому етапі розвитку систем землеробства в складі культурного компонента агрофітоценозу зростає доля мало-річних культур, при цьому в них відбуваються генотипічні зміни. На тре­тьому етапі подібні зміни відбуваються з багаторічними культурами, що висіваються. Складніше відбувається відбір серед сегетальної рослин­ності, але напрям змін співпадає з напрямом змін культурного компоне­нта. Відбір іде за схемою: дикі малорічні й багаторічні рослини - дикі апофоти малорічні та багаторічні рослини - бур'яни антропохори малорічні й багаторічні - посилення участі адвентивних бур'янів антропохо-рів малорічних та багаторічних.

Тема 2. СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКІ КУЛЬТУРИ – ДОМІНАНТИ АГРОФІТОЦЕНОЗІВ

План

1. Склад природної флори України та вплив на неї антропогенного фактора (за В. В. Протопоповою).

2. Становлення сучасного складу сільськогосподарських культур.

3. Рівень присутності культурного компонента в агрофітоценозі.

1. Склад природної флори України та вплив на неї антропогенного фактора (за В. В. Протопоповою).

Синантропна рослинність України, за даними В.В. Протопопове!' (1991), нараховує 1125 видів, що відносяться до 450 родів і 84 родини. Для синантропної, як і всієї флори взагалі характерно домінування не­багатьох родин. У синантропній флорі розрізняють:

- апофіти (місцеві види, на розповсюдження яких діяльність людини вплинула позитивно);

- адвентивні види (рослини емігранти, що потрапили до даної міс­цевості завдяки людині.

Рис. 1. Схема розподілу рослинності за рівнем впливу на неї людини

Синантропну рослинність можна розглядати як потенційний банк майбутніх сільськогосподарських культур і бур'янів, що можуть прийти на поля. Родинний спектр місцевої та прийшлої флори не співпадає. В загальній структурі синантропної рослинності висока роль родин, що характерні для аридних (посушливих) територій. Це такі родини як Chenopodiaceae - типового представника пустинних флор і Brassica-сеае представники якого характерні для посушливих умов Серединозе-мноморської і Ірано-Туранської областей. Основними в родовому спект­рі синантропної флори є роди Chenopodium, Poligonum, Euphorbia, при цьому великого значення рід Chenopodium набув в основному за раху­нок рослин - прибульців (адвентивних) - 17 видів. За розрахунками В.В. Протопопової (1991), синантропна рослинність України по система­тичній структурі більш подібна до флори Марокко, Алжиру, Лівану і Сірії, де значні площі займають горно-пустейльні райони, ніж до Польщі і Америки чи Башкирії.

Адвентивна група в синантропній рослинності України нараховує 646 видів, а аборигенна тільки 479. Основу адвентивної флори склада­ють види, що прийшли з серединоземноморської області - 33,%, види з американського континенту складають 14,2%, з Азії - 12.8%, Європи - 9%, а з Кавказу лише 2,5%. Таким чином, діяльність людини викликає аридизацію території, що і зумовлює поширення посухостійких рослин. З 646 адвентивних видів - 405 види з посушливих регіонів і лише 181 вид - з вологих регіонів. Підвищення аридності території негативно впливає на умови сільськогосподарського виробництва України.

Склад природної флори України та вплив на неї антропогенного фактора

(за В. В. Протопоповою, 1991)

Основні родини	Загальний спектр сучасної флори (разом з культурами]	Спектр синантропної рослинності
	місце	кількість видів	місце	кількість видів
Asteraceae
Роасеае
Fabaceae
Rosaceae			-	-
Lamiaceae
Caryophyllaceae
Cyperaceae			-	-
Ranunculaceae			-	-
Scrophulaxiaceae	-	-
Apiaceae
Brassicaceae
Chenopodiaceae	-	-
Boraginaceae	-	-

2. Становлення сучасного складу сільськогосподарських культур.

Археологічні дані свідчать, що людина почала вирощувати сільсь­когосподарські культури 12-14 тис. років тому назад. Першим етапом був посів насіння тих рослин, котрі раніше збирали в місцях їх природ­ного існування. Асортимент їх постійно змінювався. Відкидалися види, які виявилися непридатними для спрощених способів їх культивування, або не давали продукції в кількості, яка задовольняла б людину, вводи­лися нові, продукція яких була потрібна людині. Цей процес відбувався повільно і продовжується в наш час. Потреба в кормах для тваринницт­ва викликала необхідність введення в культуру нових кормових культур, з властивостями, яких не мають відомі кормові культури. Наприклад, здатність швидко поновлювати вегетативний ріст рано весною - озимий ріпак, або продовжувати вегетувати в пізній осінній період - кормова капуста. Розробка штучного шляху отримання каучуку зумовила зник­нення з наших полів культур, які вирощувалися як сировина для отри­мання цього важливого для промисловості продукту (койза, коксагиз).

Постійно, з розвитком селекції, проходить зміна сортового складу виро­щуваних культур. У наш час сортовий склад багатьох культур достатньо широкий, вони суттєво відрізняються по формі, висоті, облиствленості, в них важко іноді вгадати рослини, з яких людство починало вирощувати даний вид. У зв'язку з цим між сортами є суттєва різниця в конкурентній спроможності в боротьбі з бур'янами.

У наш час людство вирощує близько 4000 видів культурних рослин (Підгорний, 1963), а природна флора нараховує більше 500000 видів покритонасіннєвих рослин. Однак основу харчування людини (90%) складають всього 8-10 видів. За даними М.І. Вавилова (1935), найваж­ливіших 600 видів культурних рослин включають 78 видів хлібних зла­ків, 53 види олійних і прядильних культур, 59 видів коренеплодів, буль­боплодів, цибулинних і водних харчових рослин, 92 види овочевих і ба-хчевих культур, 18 видів бамбука, близько 200 видів плодових і ягідни­ків, більше 70 видів технічних, пряних і лікарських та більше 50 видів кормових і сидеральних культур. У сільському господарстві нашої країни вирощується понад 80 видів польових культур.

Склад культурних рослин відображає потреби людини, грунтово-кліматичні можливості даної території. Ступінь цієї відповідності зале­жить від рівня знань землероба. Видове різноманіття вирощуваних культур на конкретній території значно поступається видовому різнома­ніттю природних фітоценозів даної території. Це зумовлено кількома причинами. Будь-яка територія, зайнята природним фітоценозом має значно більший розмах у різноманітті рельєфу, особливо мікрорельєфу, а значить і водного режиму ґрунту, що в результаті відображається у видовому різноманітті присутніх видів. Землеробська діяльність людини приводить до зменшення видового різноманіття, але різко поширює площу, зайняту тим чи іншим видом культур. Наприклад, в Аргентині вирощується в даний час всього 5 сортів твердої пшениці, при цьому лише тільки 2 з них дають основну масу врожаю зерна. У США, в штаті Північна Дакота, де в основному сконцентровано вирощування твердої ярової пше­ниці, в 1985 р. один сорт Вік займав 53,4% всієї посівної площі.

Культурні рослини мають сучасне розповсюдження завдяки люди­ні. Більшість з них є чужинцями для нашої місцевості. Центри поход-

ження культурних рослин займають 1/40 частину суші, а сьогодні рілля займає 1/10 частину. Процес розповсюдження культурних рослин до­сить повільний, а враховуючи селекційні зміни, можна вважати, що сіль­ськогосподарські культури добре пристосовані до місцевих умов хоча і походять з різних частин земної кулі. Термін вирощування різних видів як сільськогосподарських культур не однаковий. Першими хлібними зла­ками наших предків були пшениця, просо, ячмінь, пізніше жито, а з технічних культур -льон, коноплі. Культурами, які прийшли на наші по­ля відносно недавно (100-150 років) можна вважати картоплю, соняш­ник, кукурудзу, цукрові буряки.

Найбільш динамічно в наш час змінюється видовий склад кормових культур. Серед нових кормових культур слід відмітити амарант, бекла-нію звичайну, горець Вейріха, кропиву дводомну, окопник лікарський, борщевик Сосновського і ін. Нові кормові культури часто є чудовими медоносами. їх поширення часто стримується недосконалістю техноло­гії їх вирощування або складністю ведення насінництва. В землеробстві з цього питання, за виразом Б.М. Міркіна і Ю.А. Злобіна, існує дві тенде­нції: екологічна (вирощування культур в регіонах із найбільш сприятли­вими умовами), що веде до звужування ареалів вирощуваних культур й економічна (розширення площ посіву найбільш продуктивних та еконо­мічно важливих культур), що веде до розширення ареалів цінних куль­тур і сортів, які відповідають умовам нових регіонів вирощування.

3. Рівень присутності культурного компонента в агрофітоценозі.

Рівень присутності будь-якого виду в агрофітоценозі зумовлений багатьма причинами. Для сільськогосподарських культур основним фак­тором, який визначає рівень присутності його в агрофітоценозі, є норма висіву, встановлена землеробом на основі узгодження біологічних осо­бливостей даної культури, технологічних особливостей її вирощування та біотичного потенціалу даної території. Таким чином, норма висіву за­безпечує отримання максимальної продуктивності господарсько цінного урожаю з одиниці площі, а не з однієї рослини.

Щільність стояння рослин в угрупуванні залежить, насамперед від середньої ваги однієї нормально розвинутої рослини. Чим вона більша, тим більшу індивідуальну площу живлення вона потребує, а значить тим менша кількість рослин повинна бути на одиниці площі.

В агрофітоценології співвідношення між площею живлення і масою рослини описане рівнянням Йодля:

W = Ca^3/2,

де: W - середня вага однієї рослини;

С - константа;

а - середня площа на одну рослину.

Середня площа однієї рослини є зворотною величиною щільності стояння:

а звідси:

де: d - щільність стояння рослин на одиниці площі.

Таким чином, середня площа живлення однієї рослини вимірюєть­ся як квадрат її лінійних розмірів таких як висота або діаметр. Середня вага однієї рослини - як куб її лінійних розмірів (висоти або діаметра).

В агрономії як прикладній науці норми висіву і густоту стояння при­йнято вимірювати в штуках на гектар або в одиницях маси на гектар. Для зернових колосових вона складає 4-6 млн. шт. схожих насінин на гектар, для гороху 1,4 млн, для цукрових буряків - 100 тис. шт, картоплі - 40-60 тис, кукурудзи - 25-50 тис. шт. на гектар. Наведені приклади свідчать, що широкорядні культури мають у 40-100 разів меншу щіль­ність стояння, ніж культури суцільного посіву.

Тема 3. МІНЛИВІСТЬ АГРОФІТОЦЕНОЗІВ ТА ЇХ КЛАСИФІКАЦІЯ. ПОПУЛЯЦІЇ БУР’ЯНІВ

План

1. Добова та річна мінливість агрофітоценозів.

2. Класифікація складу агрофітоценозів за флористичним напрямом.

3. Виробнича класифікація бур’янів.

4. Історія становлення та сучасний склад бур'янового компонента агрофітоценозу.

5. Динаміка бур'янового компонента агрофітоценозу.

6. Віковий спектр популяцій.

7. Вплив густоти стояння на популяції бур’янів.

8. Поняття та зміст еколого-ценотичних стратегій розвитку рослин в агрофітоценозах.

9. Види еколого-ценотичних стратегій росту і розвитку рослин.

1. Добова та річна мінливість агрофітоценозів.

Добова мінливість агрофітоценозів зумовлена в основному коли­ваннями кліматичних умов (температури повітря, інтенсивності со­нячного світла та ін.). У межах добової мінливості змінюються всі життє­ві функції рослин - рівень фотосинтезу, транспірації, поглинання води й елементів мінерального живлення та виділення метаболітів. Це призво­дить до змін характеристики фітосередовища (температури повітря і ґрунту та його складу). Цвітіння рослин має теж свій добовий ритм і у вітрозапильних рослин він не співпадає з комахозапильними.

Протягом доби змінюється просторове розташування листків, квітів та суцвіть. Листки у деяких видів опускаються, змінюється їх геометрич­на структура. Загальний склад і структура агрофітоценозу протягом до­би не змінюється.

Сучасні засоби регулювання функціонування агрофітоценозів не дозволяють у повній мірі враховувати добову мінливість агрофітоце­нозів у силу свого тривалого часу застосування або дії, а також часто суцільного характеру їх дії.

Добова мінливість агрофітоценозів урахована в таких рекоменда­ціях по застосуванню окремих прийомів регулювання рівня присутності бур'янів:

- застосовувати післясходові гербіциди у вранішні і вечірні години;

- післясходове боронування проводити після прив'ялення сходів;

- механічні засоби знищення бур'янів у посівах широкорядних куль­тур краще проводити в середній частині дня та ін.

Річна динаміка агрофітоценозів визначається переважно антропіч­ними заходами, і менше - кліматичними факторами. Антропічний фак­тор виражається в порядку чергування культур по полях сівозміни згідно прийнятої схеми. Він може корегуватися відповідно до потреб ринку. Навіть на сьогодні ми не можемо повністю стверджувати, що встанов­лені схеми чергування культур є оптимальними з цілого ряду причин, але дотримання встановленої схеми чергування (ритмізація зміни куль­турного компонента агрофітоценозу) створює і певний ритм зміни бур'я­нового компонента. Останнє є основою для прогнозування рівня при­сутності та розвитку бур'янового компонента. Узагальнення багаторіч­них даних дало можливість Ю.П. Манько встановити емпіричним шля­хом коефіцієнти відповідності між видовим та кількісним складом бур'я­нів попередника і наступної культури й розробити відповідну методику прогнозу рівня забур'яненості наступної культури по результатах обліку фактичної забур'яненості попередника перед його збиранням.

Ритмізація, повторюваність, достовірність цих змін значною мірою залежить від особливостей кліматичних умов конкретного року, які зав­жди достатньо суттєво відрізняються від середніх багаторічних. Разом із тим, прояв певних кліматичних умов значним чином проявляється в ди­наміці всього або одного з компонентів агрофітоценозу. Прикладом мо­же служити періодичне суцільне забур'янення посівів озимої пшениці кучерявцем Софії на півдні України, що пов'язується з вологою погодою з 10 по 25 вересня. Характер спалахів носить і масова поява в посівах ярих культур гірчиці польової (Н.Е. Воробьев, 1982).

Короткочастність існування агрофітоценозів призводить до повної зміни культурного компонента агрофітоценозу, до суттєвої зміни мало-річних і незначної зміни - багаторічних бур'янів.

2. Класифікація складу агрофітоценозів за флористичним напрямом

Класифікація за флористичним напрямом, або її часто називають школою Браун-Бланке, тому що ним був обґрунтований метод флористичної кла­сифікації на основі використання характерних і диференційних (до­мінантних) видів. Ця система класифікації об'єднує зараз не менше 80% фітоценологіє світу і стає єдиною мовою у фітоценології. Флористичний склад - це найбільш стійкий показник, але використання його для цілей класифікації вимагає дотримання особливих правил збору й обробки геоботанічних матеріалів. У цій системі синтаксони (одиниці класифіка­ції) виділяються на основі типовості й повторюваності флористичних поєднань рослин.

Браун-Бланке розробив методи виділення класифікаційних груп рослин, які назвав характерними видами. Ці види можуть бути виділені лише на основі співставлення зведеної в таблиці великої кількості бота­нічних описів основних типів фітоценозів достатньо великого регіону. Ступінь прив'язаності видів до певного типу фітоценозу характеризуєть­ся терміном "вірність" видів.

Бал 5 - вірні види виключно або практично виключно пов'язані з певним типом агрофітоценозу.

Бал 4 - міцні, постійні, достатньо вірні види. Віддають перевагу пе­вному типу фітоценозу, в інших зустрічаються більш рідко в меншій кі­лькості.

Бал 3 - прихильні, оптимально ростучі в певному типі фітоценозу види, але зустрічаються в більшій або меншій кількості в інших фітоце­нозах.

Бал 2 - індерефентні види без вираженого зв'язку, з будь-яким ти­пом рослинних угрупувань.

Бал 1 - види, що рідко зустрічаються.

Характерними вважаються види, що відносяться до перших трьох градацій (бал 5, 4, 3).

Виділені флористичні композиції достатньо добре і повно відобра­жають взаємні відносини в комплексах бур'янистих рослин і одночасно добре індуцирують умови середовища. Вважається, що цей підхід до­зволяє характеризувати угрупування в географічному, історико-гене-тичному і в екологічному відношенні.

Система Браун-Бланке має ієрархічний характер розташування синтаксонів і включає (в порядку зниження рангу): клас - порядок - союз - асоціацію - субасоціацію. Для кожного синтаксона його назва буду­ється з опорою на назву характерних видів з додаванням визначеного закінчення, властивого синтаксону даного рангу. Клас -etea, порядок -etalia, союз - ion, асоціація - etum, субасоціація - etosum.

Для України характерна наявність своєрідних ґрунтово-кліматичних умов, які служать основою своєрідності сегетальної рослинності. Особ­ливості і склад агрофітоценозів залежать від екологічних умов орних земель. Проведена значна робота по вивченню сегетальної рослинності за методом Браун-Бланке. Т.Д. Соломахою (1992) була складена уза­гальнена синтаксономічна схема сегетальної рослинності України з ви­користанням схем агрофітоценозів, які вже існують у ряді суміжних з Україною країнах Західної Європи. Це дозволяє співставити і порівняти флористичний склад агрофітоценозів різних країн.

На Україні виділено 34 асоціації, з яких новими порівняно з країна­ми Західної Європи є 29, з 11 виділених союзів - 4 нові. Порядки і класи - традиційні для сегетальних угрупувань Європи.

Сегетальна рослинність Європи й України відноситься до одного класу (Secalietea), який об'єднує агрофітоценози сегетальної рослин­ності, яка включає посіви суцільних і просапних культур на всіх типах ґрунтів України. У класі виділено три порядки.

Порядок Aperetalia включає агрофітоценози зернових культур суці­льного посіву на дерново-підзолистих, сірих та буроземних лісових ґру­нтах, а також чорноземах опідзолених поліської та лісостепових зон, а також Українських Карпат. Даний порядок включає три союзи.

Порядок Secalietalia охоплює агрофітоценози зернових культур су­цільного посіву степової та лісостепової зони. В складі даного порядку відмічається 5 союзів, які мають більшу зональну пристосованість ніж порядок в цілому.

Порядок Polygono-Chenopodietalia охоплює агрофітоценози про­сапних культур всіх трьох природно-кліматичних зон України. В його складі виділено три союзи. Союз Panico-Setarion характерний для полі­ської і лісостепової зон, а союз Amarantho blitoidi-Echinochloetum crus-galli - для степової зони.

Союз кожного порядку охоплює кілька асоціацій, які характерні для агрофітоценозів у певних екологічних умовах. Наприклад, союз Арегіоп spicae-venti, порядку Aperetalia охоплює агрофітоценози зернових куль-

тур на підзолистих ґрунтах поліської і зрідка лісостепової зон України і має 5 асоціацій.

Таксономічна одиниця на кожному рівні визначається за наявністю діагностичних видів, характерних для даної таксономічної одиниці. Основною таксономічною одиницею є асоціація.

Класифікація за флористичним складом не ідеальна і теж має пе­вні недоліки. До них слід віднести:

- досить високу долю суб'єктивізму при визначенні характерної ді­лянки;

- через зниження чисельності характерних видів внаслідок зас­тосування ефективних заходів захисту ускладнилося визначення асоці­ацій, що потребує проведення 20-30 ботанічних описів;

- складну систему аналізу й обробки ботанічного матеріалу, якою не володіють виробничники, що різко звужує практичне використання даної інформації;

- малу міру практичного використання вищих рангів флористичної класифікації.

Враховуючи недоліки класифікації сегетальної рослинності по ме­тодиці Браун-Бланке, зроблено ряд спроб, користуючись її результата­ми створити більш практично прийнятну класифікацію.

В.А. Соломаха, О.В. Костильов і Ю.Р. Шеляг-Сосонко (1992) запро­понували агротипологію агрофітоценозів, яка має послідовність таксо­номічних одиниць: варіант агротип - група типів - підклас - і клас посівів польових культур.