Концепції розвитку глобальної економіки

У розробці концепцій розвитку глобальної економіки беруть участь різні міжурядові й неурядові організації. Особливо активні в цьому напрямі Римський клуб, Міжнародний інститут прикладних досліджень у Відні, Паризька група, Асоціація сприяння ООН, Рада по вивченню людства, Інститут „Відкрите суспільство” (Фонд Сороса) та інші фонди. Вивчення глобальних процесів економічного, демографічного, екологічного характеру привело до усвідомлення необхідності розробки моделей світової економіки як єдиної системи. Вченими розроблено вже більше десяти моделей глобальної економіки, які пропонують варіанти вирішення світових проблем.

Найбільш відома модель Римського клубу „Перебудова світового порядку”, підготовлена Я. Тінбергеном, а також розробки Б. Гаврилішина, Д. Медоуза, Д. Форрестера та ряду інших. Вони розробили правила й закони світового співтовариства, світової культури, а також засади майбутньої світової держави, здатної керувати зростаючим рівнем взаємозалежності. На їх думку поставлено під сумнів роль навіть найбільш суверенної національної держави як суб’єкта міжнародних відносин й стверджується, що національна держава перетворюється у пережиток минулого. Стрімко зростаюча необхідність в охороні навколишнього середовища, у всесвітньому обміні інформацією та у забезпеченні міжнародної безпеки сприяють зміцненню таких ідей, вони оволодівають суспільством.

Пропозиції про необхідність та створення міжнародних інститутів для регулювання відносин між націями й державою почали з’являтися ще у давні часи. Однією з таких пропозицій можна вважати план Е. Канта про „Вічний світ”. Нині створено більше 10 проектів Всесвітньої Конституції. Всі вони базуються на тезі про необхідність переглянути принцип національного суверенітету у нинішньому його розумінні й підводять до ідеї поступової інтернаціоналізації всіх світових ресурсів на основі принципу спільних надбань людства.

Всі розроблені конституції базуються на необхідності створення ефективних наднаціональних закладів, завданням яких має бути оптимальне управління планетою.

Більшість проектів гармонізації глобальної економіки, що розробляються, базуються на центро-периферійній моделі, яка передбачає федеративний розвиток. Управління світовим порядком покладається на світовий уряд, якому доручається забезпечення добробуту й безпеки всього населення планети. Водночас зберігаються й національні уряди, роль яких у відповідності з запропонованими проектами зводиться до мінімуму. Світовий уряд має виконувати всі основні функції, серед яких створення системи безпеки, загальної світової валюти, законів, які забезпечать належну охорону довкілля планети, управління світовими ресурсами, а також довгострокової політичної стратегії.

Одним із великих недоліків більшості цих концепцій та моделей є асиметричний підхід у стосунках між основними та периферійними співтовариствами, а також нерівноправний глобальний поділ праці. Ця асиметричність проявляється не лише у потоках сировинних матеріалів і комплектуючих з периферії у метрополії, але й у інших аспектах глобальних взаємовідносин у суспільстві. Запропоновані моделі глобального розвитку часто спрощено підходять до надзвичайно складної і суперечливої існуючої дійсності.

До основних факторів глобального розвитку слід віднести наступні:

 структура, практика й логіка сучасної глобальної економіки, заснованої на новітніх інформаційних і телекомунікаційних технологіях, привела до нового міжнародного поділу праці, який не лише веде до змін балансу економічної влади між провідними промислово розвиненими країнами, але й сприяє розвиткові тенденції створення економічної багатополярності;

 підйом нових індустріальних країн (НИК) як рівноцінних конкурентів промислово розвинутим країнам у виробництві високотехнологічної продукції. Це стало наслідком значної підтримки виробника державою, застосуванням у НИК досконалої техніки управління й відповідної підготовки все ще досить дешевої робочої сили. Такий розвиток, що набув особливо широкого розмаху у тихоокеанському регіоні, демонструє якісно протилежну тенденцію тим ідеям та моделям, які стверджують життєздатність центрально-периферійної моделі економіки;

 нова глобальна інформаційно-орієнтована економіка віддає перевагу здійсненню технологічних ривків у розвитку за рахунок впровадження ноу-хау на противагу думці, що переважала раніше, про одержання короткострокових переваг від використання дешевої робочої сили й сировини у країнах третього світу. Ключовим фактором для досягнення успіху на шляху до глобальної інформаційної економіки є розподіл праці, заснований на розвиткові й використанні високого рівня технологій на противагу попередній концепції, яка базується на примітивних і невисоких технологіях. Таким чином, протиріччя між розвиненими економіками й такими, що розвиваються, дещо відступають на другий план, поступаючись місцем конкурентній боротьбі між технологіями різного рівня.

Між тим, практика залучення іноземних інвесторів за рахунок надання їм короткострокових переваг, орієнтованих на використання дешевої сировини й робочої сили, поки зберігається у сучасній економіці. З одного боку, уряди багатьох держав периферії продовжують пропонувати різноманітні пільги інвесторам і кредиторам з метою залучення прямих іноземних інвестицій, у тому числі й шляхом створення вільних економічних зон. Ця практика залучення іноземних інвестицій стала загальноприйнятою серед держав, що розвиваються, і країн з перехідною економікою.

З іншого боку, промислово розвинені країни, незважаючи на стабільне зміцнення глобальної інформаційної економіки, продовжують зберігати зацікавленість у використанні джерел недорогої сировини й дешевої робочої сили. Більшість компаній з розвинутих країн переводять свої виробничі потужності в країни, де значно менші вимоги до екологічних стандартів і набагато нижча вартість сировини й робочої сили. Подібна стратегія не може розглядатися як довгострокова, а швидше як така, що розрахована на короткострокову вигоду у зв’язку з кон’юнктурою, що склалася.