Функції держави в умовах глобалізації

Під державою в самому широкому змісті слова розуміється набір інститутів, що мають засоби законного примуса, які використовуються на певній території й відносно її населення, що визначається терміном „суспільство”. На своїй території держава монополізує нормотворчу діяльність за допомогою сформованого уряду.

Протягом декількох сторіч із часу виникнення держава у своїй специфічній формі національної держави розглядалася як найважливіша діюча особа в міжнародних економічних відносинах. Регулювання світової економіки асоціювалося з діяльністю національних урядів, тому що вони здійснювали юридичний контроль у межах своїх суверенних територій. Історично держава була найважливішим регулятором національних економічних систем. Цілком обґрунтовано світова економіка розглядалася як сукупність взаємозалежних національних економік. Торгівля й інвестиції у світовій економіці були буквально інтернаціональними.

Друга половина XX в. характеризується стрімким ростом процесів інтернаціоналізації й транснаціоналізації виробництва, послуг, капіталу, лібералізації міжнародної кредитно-фінансової сфери, підвищенням ролі міжнародних економічних організацій. Світ швидко змінюється, оскільки економічна діяльність стає не тільки усе більше інтернаціоналізованою, але й усе більше глобальною.

Стрімка трансформація світового співтовариства змінила взаємозв'язок між територіально обмеженими державами й ринками. Усе більше міждержавна система виняткового територіального контролю, що управляла політичним життям у продовж ніж три сторіччя, поступається місцем інший, „антітериторіальній” дійсності, коли географічні границі, що роз'єднують країни, усе більше розмиваються логікою регіональних і глобальних ринків. Ринки перестали бути територіально обмеженими, у наявності є зростаюча несумісність між політичними границями держав і економічними границями ринків.

На всій планеті держави навмисно або проти своєї волі уступають свою владу фінансовим інститутам і відмовляються від свого права регулювати економіку в інтересах усього суспільства. Тим часом транснаціональні корпорації, що обплутали увесь світ, релігійні організації, нові самовпевнені етнічні групи й інші діючі особи кидають виклик державам у боротьбі за ресурси й вплив.

Швидко зростаюча автономія глобалізованих ринків підриває владу держави і її здатність контролювати свою власну економічну долю. Територіально обмежені держави, протягом трьох століть що розглядалися як вищий об'єкт людської лояльності, усе більше діляться владою, включаючи політичну, соціальну й оборонну сфери, із другими силами. Із цього нерідко робиться висновок про те, що держави капітулюють перед ринками, які вони самі ж і створили. Ефективні ринкові простори усе менше збігаються з національною юрисдикцією. У цьому є якийсь парадокс, тому що рух від державної влади до ринкової й зростаюча міць ТНК були наслідком навмисної державної політики. Держави відтепер формують політику на базі конкурентних стратегій, які прагнуть надихнути ринки й делегувати відповідальність за ключові рішення приватним діючим особам.

Але глобалізація не означає стирання всіх національних кордонів. Національні господарства перетворюються в складові частини єдиної світогосподарської системи. Між ними встановлюються різноманітні відносини на основі норм міжнародного права, значення яких різко зростає в порівнянні з національними законами й нормами, формується економічне середовище, що функціонує на базі загальних правил, принципів, стандартів, цінностей. Проте діють і тенденції збереження національної своєрідності, росту розходжень у рівні й способі життя.

На ділі відбувається ослаблення економічних функцій держави лише в деяких областях, у тому числі в соціальній і зовнішньоекономічній сферах. Визначається, що, хоча держава продовжує відігравати головну роль у забезпеченні надання елементарних благ – в освіті, охороні здоров'я, інфраструктурі, – не очевидно, що держава повинна бути єдиним постачальником цих послуг або взагалі займатися їхнім наданням. Ринок, цивільне суспільство та державні органи повинні грати в цьому пропорційну роль. У більшості сучасних економік регулююча роль держави є більш широкою й складною ніж раніше. Вона охоплює захист навколишнього середовища, фінансовий сектор і такі більш традиційні сфери, як діяльність монополій. Різко зросла участь держави в забезпеченні довгострокових умов конкурентоспроможності національної економіки, у тому числі підсилюється роль державного регулювання в стимулюванні науково-технічного прогресу, створенні інфраструктури, зборі й обробці інформації, створенні сприятливих умов для вітчизняних підприємців, регулюванні припливу іноземної робочої сили. Більшу роль у цьому грає уніфікація статистичних, екологічних, технічних, санітарних і інших норм і стандартів. У такий спосіб роль держави трансформується: вона нерідко виступає як глобальний підприємець, що передає частину своїх функцій щодо реалізації стратегічних національних інтересів своїм транснаціональним корпораціям і потужним кредитно-банківським структурам.